Все выветрилось как дым.
Холодная темная ночь.
Стучится в окно зима,
А в сердце осенний дождь.

И мы, покоряясь судьбе,
Включаем яркий фонарь,
Вливаем в него керосин,
Вдыхаем черную гарь.

А мы, покоряясь судьбе,
Несем этот чертов фонарь,
Хотя невозможно дышать –
Поганая черная гарь.

Наш воздух станет чужим –
Мы прав не имеем уже,
Мы вскрикиваем по ночам
И больше не спим уже.

Да, мы, покоряясь судьбе,
Несем этот яркий фонарь,
И в легких давно уже
Одна только черная гарь.

И это наш жуткий крест –
Зловонный, но яркий фонарь,
Мы льем в него керосин,
Вдыхаем потом эту гарь.

Откройте скорее окно -
Так будет легче дышать!
Захлопните двери в Ад!
Не время еще умирать!
06.2014

Я уві сні побачила світанок
І білих лебедів на сірому снігу.
Рожеве небо сповістило ранок,
А серце передбачило журбу.

І я вдихнула марево світання,
Кохання трунок випила до дна.
В душі палали щирі сподівання,
Та в серце не приходила весна.

Змарніло небо і душа змарніла,
Сховались зорі в ночі таїну.
І я надії руку відпустила
Та впала у безодні темноту.

Я більше не чекала на світанок
І не блукала в пошуках весни.
Згасила свічку – наближався ранок.
Буденними й пустими будуть сни…

04.2014

Зкутала паморозь літнії трави,
Воднеє плесо мрійливо мовчить.
Більше не плачеш, чарівна кохана,
Серце твоє вже давно не болить.

Думи твої оповиті дурманом,
Яснії зорі п'ють воду криниць.
Ти вже забула, чарівна кохана,
Що то за мука - чекати й любить.

Вітер у полі цілує калину,
Мріють під сонцем зелені лани.
Я пам'ятаю кохану єдину.
Тільки про мене не думаєш ти...

8.04.2014

Когда догорала свеча
И близился солнца закат,
Один Человек спросил:
«А в чем я был виноват?»

И в воздухе над землей
Завис этот важный вопрос:
«А в чем же я виноват?
Что я в этот мир принес?»

А по истичению лет,
Пройдя много разных дорог,
Нашел Человек ответ,
Он правду увидеть смог…

Ступив на родной порог,
Узрев свой сгоревший дом,
Он с ужасом осознал:
«Я сам виноват во всем.»

И, выразив свой протест,
Он выбрал себе звезду,
Взвалил на плечи свой крест
И сам обозначил судьбу.

Когда догорела свеча
И жизни пришел закат,
Один Человек признал,
Что сам во всем виноват…

3.04.2014

Ты видишь меня ночью,
Ты слышишь меня днем.
Когда ты был одиноким –
Мы были с тобой вдвоем.

Мы смерть отрицали вместе
И вместе горели в огне.
Я в каждой твоей песне,
Я в каждом твоем стихе.

Я в каждом твоем движенье,
Я в мыслях и на яву.
Я верю в твое возрожденье –
Я верю, что я живу.

Я знаю, что жизнь не вечна,
Я знаю, она пройдет,
Но миг порой бесконечен
И горе потери уйдет.

Я верю в тебя всей душою,
Я верю в тебя, любя,
Я буду всегда с тобою,
Наверное ты – это я.
27.03.2014

Поважайте чужу свободу,
Хоч тому, що вона чужа.
Не втручайтесь у справи народу –
Це не доблесть, а крайня межа.

Наче прірва тепер під ногами,
Наче виходу більше нема
І залізним продуманим ритмом
Б’є по скроням слово «війна».

Схаменіться і досить мовчати!
Ну хіба ж ми не маємо прав?
Може час ланцюги розірвати?
Хто ж так ними нас міцно скував?

Хто розп’яв на хресті нашу долю,
Хто труїв наші води, поля,
Хто посмів суперечить народу –
Згине хай, бо це наша земля!

Хай вогонь тепер плавить залізо
І тікають чужі вояки,
Бо не буде ноги супостата
На святій українській землі.
25.03.2014

Скажи мне, Мама, как мы будем жить?
И что теперь увидят наши дети?
Мы глубоко увязли в этой лжи,
Мы здесь… и, словно, на другой планете.

Что воспитали мы? Кого теперь винить?
Что будем делать со своим Народом?
Скажи мне, Мама, кто всех нас простит?
Кто нам подарит жизнь под небосводом?

Мы не просились в это время, не рвались,
Но здесь погрязли, словно на границе:
Одной ногой в могиле, а другой – в любви,
Мы стали жертвами чужих амбиций.

Скажи мне, Мама, смотришь ли на нас?
Ну попроси остановить кровопролитье!
Ведь если не вмешаешься сейчас
Погибнет все, и Ты сама погибнешь…

Моя Земля, святая, поднимись!
Планета! Перестань вращаться!
Проклятая война, остановись!
Мы с Миром не намерены прощаться!

А чому я не маю права захищати свою країну?
А чому я не маю права, жити тут – на своїй землі?
Чи для того плекали мову, милозвучну і солов’їну,
Щоб сьогодні кати палили, наче відьму, її у вогні?

Я пишаюсь своїм народом, що уміє змовчати вчасно.
Я пишаюсь своїм народом, що уміє іти у бій.
І я думаю, любі друзі, ви ховаєте нас дочасно,
Бо велике, могутнє військо , добре вміє тримати стрій!

Я від щирого серця вірю, що у небі ще сяють зорі.
Я від щирого серця вірю, що на нас спогляда Господь.
І народ український – сильний, сильний, навіть, коли в облозі.
Ми усі – українські діти: кожен з нас у душі – патріот!

Чужая война
Нас пугают чужими словами,
Нас пугают чужой судьбой.
Люди, что же случилось с вами?! –
Вы утратили свой покой.

Вы схватили чужие флаги,
Взяли в руки чужие мечи –
Наступили на те же грабли.
Правда! Если ты есть – кричи!

Брат на брата, отец на сына?..
Только это не наша война!
Правда есть лишь одна – УКРАИНА.
Здесь – по праву НАША страна!

03.2014

Оберіг
Прокидаючись часом вночі,
Я вдивляюсь в святі Твої очі:
Україно моя, не мовчи!
Що в майбутньому зорі пророчать?

Мов мільйони забутих планет,
Ми блукали так довго світами…
Ким були ми? Ким зараз ми є?
Ким потому ми будемо з Вами?

І візьмуться за руки Світи,
І постануть для нас Оберегом
Всі Святі, всі Землі Праотці,
Всесвіт стане для нас вільним небом!

І Чумацький незвіданий шлях
Простягає до нас ніжні крила,
Як одвічний прадавній маяк
Нам засяють Небесні Світила.

Посміхнеться Земля до людей,
Здіймуть голову вічні Карпати,
І ніколи, ніхто і ніде
Не зуміє планет роз’єднати!

03.2014