Осінь змінює серця
Диво всі чекаєм
Щоб потрапити в серця
Тому кого кохаєм

Все для чого ми живем
Це кохання вічне
До якого ми ідем
Через шлях трагічний

Осінь змінює серця
Ти сам це відчуєш
Коли ти дійдеш до кінця
Коли свій подих втамуєш

20.09.14

Ніщо не вічне, окрім смерті,
Лиш спокій вічний смерть дарує нам,
І хоч не був людиною ти честі,
Зустрінеш спокій ти хоч там.

Коли ти думаєш: «Нехай усе помре і все хай пропаде,
Не буде вже життя суворе...»
Хай смертний час твій вже прийде,
Не будеш мати ти вже горе....

А як спокою не хочеш ти такого,
Терпи, що маєш сил, терпи...
Не буває у житті легкого,
Ти ж тільки своє лихо пережди...

Ніщо не вічне, окрім смерті,
Лиш спокій вічний смерть дарує нам,
І хоч не був людиною ти честі,
Зустрінеш спокій ти хоч там.

Коли ти думаєш: «Нехай усе помре і все хай пропаде,
Не буде вже життя суворе...»
Хай смертний час твій вже прийде,
Не будеш мати ти вже горе....

А як спокою не хочеш ти такого,
Терпи, що маєш сил, терпи...
Не буває у житті легкого,
Ти ж тільки своє лихо пережди...

Україна в вогні,
Вона вся палає,
Наше серце в вогні,
Воно уже знає..

Знає правду й брехню,
Знає біль, який не минає.
Пізнаючи все горе в вогню,
А він не згасає...

Все щє й досі горить,
Серце й досі страждає,
Вся країна димить,
Вона все щє палає.

Вона має серця,
Вони не вмирають,
І ми молим творця,
Коли нас убивають.

Наше серце одне,
Його не здолають.
Та поки ворог збагне,
Його подолають...

13.05.14

Мені зоряне небо наснилось,
Тихе й безкрає було...
Та все за секунду змінилось,
Блискавка і грім у ньому прогуло.

Я бачив на горі німого,
Він шлях показував мені...
Я побачив в далечі себе старого,
Він йшов до мене
крізь вогні...

Він йшов повільно й тихо,
Вогонь був не страшний йому,
Відлякуючи від себе лихо,
Проходив він крізь тьму.

Насторожує одне мене,
Він був один, один ішов по шляху...
Вогнем було усе наповнене
А він ішов, ішов спокійно, без страху...

15.04.14

А час летить, а серце б'ється,
Воно не хоче помирать...
Крізь біль, крізь сльози посміхнеться,
Образ не буде пам’ятать...

Забуде, як колись кохало,
І стане сірим, як усі...
Забуде, як вірші писало,
Чарівній твоїй душі...

Забуде все, а розум буде пам'ятати,
Твій погляд ніжний, та й в цілом тебе...
Спогади, це все що буду мати,
Та буде жаль лише тебе...

10.04.14

Як її забути? Я не знаю...
Посміхнусь і вдам, немає,
Не чув, не бачив і не знаю,
Не мав до неї почуття.

Ви мене не знаєте напевно,
Ніхто не знає, навіть я .
Ніхто ніколи не дізнається,
Не хочу я розкритись вам.

Я дуже довго думав,
Я знаю, був не прав.
Та час вже не змінити,
Вам мене не зрозуміти...

Мені пробачення немає!
Намагаюсь все забуть,
Вже спогадів немає,
Немає вже кого любить...

15.01.14

Житомир, мій рідний!
Я тобі поклянуся,
Навіть коли буду бідний,
Я до тебе завжди повернуся!

Повернуся до тебе,
Мене зустрічай,
Моє любе місто,
Мене ж привітай!

І проїдусь врочисто,
Я ж змалку тут жив,
Це моє рідне місто
Та не завжди тобою дорожив!

Здається це було давно,
Я залишив тебе в день бідний,
Мені було тоді всеодно,
Пробач Житомире рідний...

26.01.14

Вранці прокинувшись якось,
Зрозумієш, як вона дорога
Та пізно вже якось збагнулось,
Вона уже не твоя.

Я скажу тобі дещо:
"Людину тобі дорогу
Не відпускай нізащо
Й не став її на вагу!!!"

Тримай її сильно-сильно,
А то обернешся, а її вже нема,
Зникла вже якось безслідно,
Інший вже хтось обійма.

Обійма її міцно-міцно,
Так, як ти її не обіймав
І кохає її сильно-сильно,
Так, як ти її не кохав...

03.02.14

Згадувати я іноді люблю,
Що було тоді між нами,
Не повернути це й з жалю
Та з'являється вже смуток днями...

Начеб-то, я стати мав щасливий,
Вже ж закінчився роман брехливий
Та смуток якось нахлинає,
Мене в тобі уже немає...

Часом людину довго кохаєш,
А вона тебе покидає,
Коли вже її не маєш,
Душевний біль не минає.

Скільки б сліз не проливав,
Скільки б ти за нею сумував
Та нічого не змінити,
Її уже не зупинити.

Минає час, і ти вже не один
З багатьма уже спілкуєшся,
Не пам'ятаєш й тих сумних хвилин,-
Назад не повертаєшся...

За всі щасливі хвилини,
Будь вдячний лиш тій людині,
Що була з тобою щохвилини
Й допомагала кожній сльозині.

Та скільки б друзів не було,
Нещасним ти будеш,
Якщо поруч з тобой не було
Того, кого ти любиш!

09.02.14

Хотів би я мати корабель,
Покинути дім власний,
Помчати до нових земель,
Бо став тут нещасний!

Покину вас друзі,
Не скажу ні слова,
Буду постійно в русі,
Не потрібна мені ця мова!

В том місці пристану,
Де не потрібен буду ,
Де вільний від всіх стану,
І всіх я забуду...

Забуду вас люде,
Полину в світ мрій,
Тільки шум хвиль буде,
Й корабель мій...

15.02.14

Ніколи не дізнаємось ми,
Хто і в чому є винен в війні!
Ти хоч братів своїх обійми!
Поки є щє хоч мирнії дні...

Хтось не дожив, їм помогли,
Стати героями цієї війни,
За правду й свободу вони полягли,
Шукаючи життєвої істини...

І назавжди залишили світ,
Поранені душі наших братів,
Залишивши всім заповіт:
"Гонити геть всіх катів!"

На тім світі зустрінуться всі,
Кожен, кого ти похоронив...
Вони за тобою дивляться й досі,
Як далі країну ти боронив.....

А на війну знову підуть,
Ті, хто правду знати хотів,
Поки вороги не помруть,
Поки не побачать власних плодів...

05.03.14

Я сильно сумую,
Смуток ні як не вгамую...
І дощ почав крапати з неба,
Може мені так і треба...

Та не знаю в чому я провинився...
Може через те, що я люблю?
Чи це мені сон наснився,
І я ще й зара сплю?

А якщо це дійсно тільки сон?
Не хочу прокидатись...
Нехай хоч в сні поранив купідон,
А на що мені щє сподіватись?

Та якщо це наяву, і я не сплю,
І я люблю, то чому ж сумую?
Цього ніколи не втямлю,
Тільки час свій змарную....

24.03.14