Я тоді як навіжений гримав туди.
Нажаль скласти все до купи я зараз не в змозі.
Дрібниці до останньої вимило часом.
Без них, вся будова повільно розпалася на фрагменти.
Тепер це просто купа каміння.
Але тоді це був шалений танець, містерія.
Двері дійсно відчинились.
Видіння і сни набігали хвиля за хвилею, вдень і вночі.
Деякі були такої сили, що простір коливався, а час згортався у маленькі бульбашки.
Мені здавалось,що світ навколо став прозорим, а я палаю наче вогняна куля. Люди поряд замовкали і дивились на мене наче я мертвий.

Всі пояснення і тлумачення, які я почув від тисячі "знавців" після - просто свинячий рохкіт.

Насправді я так і не повернувся.

2012 рік

Я ненавиджу час.
Він калатає мною, немов грудкою цукру в склянці, розчиняючи в гарячому бутті ледь відчутним солодкавим присмаком і звук його ложки лунає як останній подзвін.
Я ненавиджу це "сьогодні і зараз" і вигадую своє "весь час і завжди".
І мені на мить робиться так добре, що хочеться вмерти.