Волокна свідомості повільно вростають у низ
Впускаючи терпеливо кінцівки судин
І висоту обмежує небесний карниз
Виростаючи над тим хто не відчува загострено плин
Та попри те, ми здатні на подвиг рости
Проникаючи пальцями в щілини цеглин
Вибираючи із них власний кисень й роки
Відмічаючи кількість не прожитих годин

Радіо частот відлуння
Протягом кімнат душі
Памяті ламке цвітіння
І на чолі рубці
Згладжує долоня часу
Мов у піску сліди
Дивлячись на тінь по заду
Яку не перейти

Реквієм відспіву тіла
Вкладено у глибину
Спогади і дим кадила
Й соляну сльозу
Символи мозаїк неба
Стягнуто камінням слів
Де і виника потреба
Вп’ястися між берегів
Шириться мовчання Бога
Крутиться собі земля
Вигнута для нас дорога
З присмаком, кінця…

Натискаючи курок автомату
Відкинувши минулі зітхання
Заліковуючи гостру простату
Саме зараз, без страху й благання
Ідучи із тонкою бронею
По тій самій кривавій землі
Ми колись помиратимем з нею
З памятю в нашім лиці
І завжди повертатимось слідом
В кадри із ритму життя
Лабіринти проходячи з гідом
Нашим спільником та навмання
Відкриватимо нові дверцята
Залишаючи в стінах тепло
Із надією шукаючи брата
З яким тебе давно не було

Скільки війни на душу лягло
Битих дзеркал, розлитого чаю
Скільки повз нас часу пройшло
Довгих доріг, пекла та раю
Стільки всього, невистачить слів
Щоб все описати та помянути
Пропущений нами довгий пробіл
Вимушує пам'ять знов оглянутись

Все що давно почалося
Що вмерло та народилось
Де втомлена пам'ять волосся
Потрохи інеєм вкрилась
Все, що для нас притаманне
Попри розрухи й надбання
Переможене чи нездоланне
Знайдене в час забування
Все, що залишається в шкірі
Функціонування дрібних капілярів
Інколи в нерозгаданій мірі
Задихається під шарами надрів
Все що втрачали ми разом
Вже росте на чужій території
Злилось старим унітазом
Забуті нами історії
Все що не вбите ножами
Бється серцями зі споду
Щоби піднятись разом із нами
Й подивитись на себе у воду

Її стежина піднімалась в гору
Вела її до величі собору
Проте в долонях час переживання
Тривожив ритм й рохитував опору
Підмінюючи сенси існування
Позаду неї затопляло площі
Повз вже не йшли, невимушено прощі
Незрозуміло стримані арбітром
Лежали в ній, незнайденії мощі
Її скарби у просторові товщі
Обкутались невизначеним змістом

Розкидані історії життя
При забуванні слів серцебиття
Коли в тобі буяють крики
У намаганні скластися у стики
Де розривається межа
Із темних пазлів забуття
І ти ідеш, немов не свій
Згортаєш у руках сувій
Невзмозі прочитати зміст
Невстані віднайти свій міст
Щоб перейти границі
Дивлячись на крила птиці
Скидуєш ламкі думки
Дроблячи граніт мети