Давно вже доросла дитина,
Вже сказала мамі,
Що без неї їй немає потіхи.
Не спокійно,
Не приємно вже,
Попросила маму -
Хай прийде.
Хоч на хвилину,
Щоб на неї,
Любу надивитись,
Щоб через погляд її-
Просльозитись...
І сказати так потрібно,
Що в душі без неї так сумно,
Що не маєш бажання жити,
Коли мама ,
Має через тебе
"Дорослу" тужити.

Дівчинка, дочка,
Виходить заміж...
Мама: "Це щось нове.."
О Боже, де ти, мила ,
Від мене підеш?
Куди подашся?
З ким по життю пропливеш?.

Дівчинка, дочка,
Доросла вже,
Сказала мама:
"Обережна будь...
Це ж важливий
Життєвий шлях.
З нього вже не звернеш.!"

Дівчинка, дочка,
Ввічлива, проста.
Кохана,
Потрібна комусь
На все життя.
Мамо, я в душі,
Завжди твоя.

Дівчинка,дочка,
Тату, я виросла...
Тату, я вже не твоя.
Тебе і маму
Завжди любитиму,
Брата,сестру,
Не забуду ніколи,
Люблю...

На серці відлига,
На очах сльоза.
Я – відчайдух,
Я – екстремал.
Про кохання
Дізнався таке,
Чого знати не мав.
Зрозумів, що воно -
Ламає людей,
Змінює ,
Знищує
Їх.
Після того,
Як дізнався
Про кохання –
Людина не жива.
Я – не живий,
Я вже не відчуваю
Тепла.

Пам’ятай – Я повсюди .
Пам’ятай, ти про мене,
Аж ніяк не за будеш.
Ти побачиш мене –
У барвах густої акварелі,
Ти вдивишся –
В густі ліси Буковелі,
Вбачиш там мій образ
Дарований Богом.
В дзеркалах побачиш-
Як руку ставлю на твоє плече.
На кухні,
Своєю дружиною
Будеш мріяти назвати.
А бачити
Будеш,
Завжди
І по всюди..
Буду маревом твоїм,
Буду навіки твоєю,
Забороненою насолодою...

Сонце лунає у глиб тишини,
Дощ ллється в океани душі,
Трепещуть руки,
Голос тремтить
Я хочу бути з тобою
Хоч мить,
Адже з твоїх очей,
Так іскриться
На подив,коли кров -
Витікає з моїх
Темно-чорних зіниць.