Визнати за мною право на непослідовність -
найбільше з того, що можна для мене зробити,
я Вам буду вдячний, допоки не згасне свідомість
я Вас буду любити

Визнати за мною право на непослідовність
це як повернути омріяний статус людини
я Вас боготворитиму, я напишу про Вас повість
я хотітиму від Вас дитину

Визнати за мною це довбане право -
як зняти мене з п'єдесталу, де я засидівся
снепшотом столітньої давності, взятим в оправу
в довільному часі та місці

Визнати за мною право на непослідовність
це лячно, я знаю, щонайменше, незвично
забути про мій гороскоп, анатомію, а натомість -
така невідомість. Навіщо?

Ну просто, Ви зробите мені приємне
це буде гуманно, це буде, принаймні, чесно
ми - не теж саме, що всі наші гасла й знамена,
як довго б ми їх не несли.

Розставив солдат – раз, два, три,
за ними два крісла порожніх,
та бачить їх тільки згори
художник.

Він пензлем пробіг – і вже люд
не влазить в Майдан, як у кошик,
Сьогодні я витру, мабуть,
когось із них, каже художник

Червоним провів і горить,
ось тут трохи чорним ще можна
«Дивись, як дзвенять кольори!»
вдоволено каже художник.

А я – суцільна рана і струс -
той, кого щойно він витер,
на підпис картини дивлюсь,
але не розрізнюю літер.