Мій маленький хлопчику, закохалась.
Стиха так нагрянула люба напасть.
Виріс ти негадано, непідробно.
Серце кличе на́висно: спробуй, спробуй!
Так нестримно хочеться поцілунку.
Нас обох зігріє ця люба думка.
Знову у метеликів нетерпіння.
Вийду я до тебе з морської піни.
Намалюю щастя хоч на хвилинку.
Я стояла довго у поєдинку.
Ні, не можу здатися! Що це сталось?
Мій маленький хлопчику, закохалась.

___________
10.07.2014

А що найкраще у шістнадцять літ?
Це вірити... Це вірити у диво!
Наївно вірити, що все буде, як треба,
від сміху надривати свій живіт,
від сміху, так надщиро і правдиво,
ростити за собою срібні верби,
щоб всі казали, як ти умудривсь
зробити лихо в найпростішій справі!
А ти на це смієшся навіть краще...
Смієшся краще, більше, ніж колись
сміялись в небі вогники яскраві.
Тобі, звичайно, хтось неправду скаже,
що в цьому світі чудо і дива́ -
якісь незрозумілі людям речі,
і що у нас збуваються не мрії,
і дихання - не факт, що ти жива...
Вони так кажуть, та у кожен вечір
від гіркості повітря ледь дуріють,
серйозністю, зневірою і злом
старіють, наче руки у колгоспі.
І на шістнадцять хочеться мені
секунди бити, наче метроном,
бо ми у цьому світі тільки гості -
а в гості ви не ходите сумні.
В гостей, звичайно, не побудеш вічність,
не скажеш, що закінчились дива́ -
це буде некрасиво з твого боку.
І чи то в травні, в липні й навіть січні
без подарунка не прийдеш одна,
хоч подарунок - ой яка морока!
Ну а для світу, де ми тільки гості
(в шістнадцять помічаю знову й знов),
найкращий подарунок не у злості,
найкращий подарунок - це любов.

__________
17.06.2014

Любіть життя! Від подиху до мрії,
від стуку серця до говерлівських вершин,
допоки кості у могилі не зотліють
й не стане вічність ближче на аршин.

Любіть життя, як то воно востаннє,
неначе завтра вже ніколи не буде́:
й ласкавий дотик зашарілими вустами,
й м'яке здіймання її лагідних грудей.

Любіть життя від смерті і до смерті,
від погляду до зойку у півслові.
Якщо нам кожному судилося померти,
то хай це буде від великої любові!

__________
20.06.2014

Простели мені путь
Свого голосу теплим імбиром.

Намалюй мені сонце,
Занехаяне в синіх очах.

Я шукала тебе,
Як цукерку голодна дитина.

А знайшла, як знайшов
Свій політ обезкрилений птах.

___________
08. 04. 2014

Ваш погляд так щемить, бува, в мені.
І якось дивно: скільки ж ми знайомі?
Якихось щасних два десятки днів
і ще з десяток фото у альбомі.

Та щось таке, як вто́лена жага
гарячим ранком літньої суботи,
до мене ваші очі простяга́,
які вночі світилися навпроти.

І, може бути, світло це здалось,
Тому що почуттям завжди межа́ є.
І я не знаю... Але є в вас Щось.
Це Щось у вас таки́ мене вражає!

__________
08.04.2014