/Вмащую, вміщую в мозок алюзію сліз,
стрімкого чалого хлопця, що так і не жив/.

Тільки- но в гору за коханням поліз -
Хтось підійшов до спини і стоїть...

-Не обертайся- ображу! Ти тільки не плач!
Сльози твої ще гірше, отож не зли!
В ріку мою не війдеш-пробач,
знати-би тільки, скільки твоєї вини...

-Більше не снись, припини починати бій.
Злива на дворі, а ти заливаєшь світ.
-Ти заливаєшся сміхом.. і тільки мій піт,замість кривавого сліду в землі.

-Що то за радість, якщо не боліло падаллю;
що то за щастя, якщо за бідою не йшов?

/не попередивши, хлопця вбивали зрадою-
і розривали бувалий шов/.

09,2014

В цій хвилині-спокою більше сенсу, ніж в тобі.
Ніж в твоїх старанно-глухих думках,
Що неодноразово тонуть в очах повій.
І одноразово-необхідних жилах.

Хай тобі милим- милим здається мій шлях,
І по середині,хай ти зустрінеш цвях,
Що загубився, завіявся і пропав,
Коли новенький хлопець мій дім будував.

В середу по вже-старому календарю
Раптом знайдешь помітку червоним днем.
І без всіляких образ, без жалю-
Вже в смс питання: все повернем?

А мені на тебе пороблено.
В мою сторону - дує, дме.
Все, що зроблено і не зроблено -
Пропаде.

І знайшовши причину-
Каюся
У гріхах, і залізних діях.
На тебе і на себе лаюся-
Не у мріях.

Загубився той талісман, що
Допоміг зрозуміти:
Що з тобою, без тебе-
однаково жити.
І у вечері знов згадати :
Що не варто тебе кохати.

Я бачила ті очі, в них таємні люди
ховаються, ховають і страждають.
Хоча і поряд близькі рідні, але всюди,
Вони найперші й вперше їх товкають.

Я бачила ті очі с`умні,
в них радість загустіла.
Отак, на вулиці безлюдно
Ще й серце повільно-самостійне.

Я бачила, що руки ті, які знайшли образу
Тягнуться до речей, думок, до сказу.
Той розум, ті слова сховали адекватність,
Забули про людську та будь-яку моральність.

Як би не грішне серце такої людини,
Як би не плинно-швидка емоційність,
То від людини до тварини - мала ймовірність.

А ти чекай. Чекай і грюкай порохом.
Збирай з підлоги останки його.
Нехай навічно збудливим соромом
Стріляє в сердцеве вже бите скло.

Чекай на зустрічі з великим мотлохом,
Що так застряг у душевній мглі!
Хай рай залишиться, і вічним ворогом
Окличем довічну любов уві сні.

Коли минають дні, поринь у думки свої
Без мене ти - одинакий птах.
Ти почекай мене, і тоді крила твої
Навічно сильні, милі. Це буде знак.

А якщо я тебе впізнаю,
коли трапишся ти мені?
Коли стану назавжди вільною,
коли біль згорить у вогні?

А якщо ти, зненацька, трапишся?
І без слів, без мімічних ходів
Я з тобою шукатиму завтра,
Але вже без іншомовних складів.

А якщо, я тебе не впізнаю,
коли зламаний весь і вночі
Тебе хтось тишком-мишком збирає?
Це є руки дівочі і жіноч`і.

А якщо я тебе не впізнаю?
Не складу твій автопортрет?
А якщо я тебе не чекаю
І не кличу тебе з мінарет?

Як побачу тебе - не впізнаю.
І не скривжу твої думки.
Тільки більше вже не кохаю,
Потопилась в омріяній самоті.

(Великою плямою на моєму сердці,
Вологими каплями по моїм щокам), -
Я загубила з тобою свої істерики,
Тому нікому тебе не віддам.

Вічним вогнем спалюю не потрібних:
Пеклом по шкірі, жар навіть в очах.
Поряд зали'шу тільки всих вірних-
Ли'шу тебе. Тож без тебе ніяк.

Золотом, сріблом одягну руки;
Обручк'ою зл'омлю самотність твою.
Хай у кімнаті лунають гітарні звуки,
Ти заспівав - а я т'ебе вже кохаю`.

Припини знати більше, ніж треба мені!
Я сьогодні тебе почуваю поряд.
Я сьогодні побачу тебе уві сні,
Відчуватиму знову закоханий погляд.

Віддаю тобі сердце своє - тримай;
Віддаюсь тобі повністю і без жалю.
Тільки пр`ошу, благаю не забувай:
Як разом прокидалися в р'аю.

Отже, завтра майбутнє - тож усміхнись!
І надія "разом" оживе! Оживає...
Тільки-тільки до мене ти повернись,
Хай мене твоє сердце запам'ятає!

А наші кишені напхані солодкими подарунками,
Клоунськими кульками, зоологічним печивом.
Ми об`єднуємося дружніми стосунками
І веселими поцілунками пізнім вечером.

Ми сидим у дворі до прохолодного ранку,
Щоб відчути себе зовсім дорослими.
І у разі обману біжимо до батьківського ґанку
Із смішними, довгими, чорними косами.

Ми купуєм ляльок, олівці та іграшки;
Зранку кличемо друзів на вулицю;
Пригощаємо інших ванільними потішками,
Дурно всміхаємося, тримаючи руку в р'уці.

Ми з дитячим поглядом і оманним подихом
Пізнавати усе бажаємо.
Тільки бачимо солоні або ж гірькі ласощі
Швидше в кишеню пхаємо.
Але що це, навіщо не знаємо.

Торкнись мене, будь ласка, до нестями
Звичайними коріннями кохання.
Призупинивши голос... говори "віршами";
Бажання сво'ї перетворюй у прохання.

Торкайся! І не думай про майбутнє,
Не думай про минуле і проблеми.
Нехай ця мить, до болі незабутня,
Спотворює в тобі нікчему.

Спіймай мій погляд між твома губами,
Що супроводжую, вдихаючи повітря.
Твоє. І не міркуй плітками,
Що стануться. Нехай! Через століття

Не муч мене! Своєю мужністю утримай
Ту нерішучість, те бажання "бути":
З тобою, біля, біля- біля тебе...
Ці думки в серці не минути.

Кохай мене! Будь ласка, до нестями.
Солодким присмаком бувалих снів,
Що, не зали'шивши глибокі рани,
Спону'кують до но'вих почуттів.

06/2014

А ти змусь мене! Любити тебе нестримно.
Без всіляких причин, зовнішніх стимулів.
Щоб назавжди і найдовше. Щоб із серцем, з душею
Відчувала тебе. Почувала себе коханно-святою.

А ти змусь мене! Любити тебе щосили.
Щоб бажала надійно сховати бувалий непотріб;
Щоб з тобою хотіла дні свої щасливо прожити;
Щоб іншого не шукала, не перебиралася на чужий острів.

А ти змусь мене! Любити тебе моно коханням.
Так палко, Так ніжно, щоб тремтіли коліна;
Щоб ввечері, вранці, вночі, може вологим ранням
До тебе з запально-любовним обличчям прибігла.

Ти змусь любити тебе! Змусь відкритись,
Змусь стати одвічним твоїм прокляттям.
Щоб тільки на тебе одного могла молитись
Одягнутою лише у весільне плаття.

07/2014