Я знаю:я прокинуся й відчую
Твій теплий подих на своїх плечах.
Ти так кумедно спиш…я поцілую,
Всю душу дарувавши на вустах.

Я знаю:ти також щось шукаєш,
У світі сподівань,падінь і знову спроб
Всі хворі відчаєм,а ти… чекаєш
Любові,чи якихось ще хвороб.

Коли закінчаться всі справи,подорожі й втечі,
Коли той хаос люду стане свистом вітру,
Мій художник у безглуздій колотнечі
Додасть нової фарби на палітру.

Нехай усі слова й зізнання,
Які людям ми не тим говорим,
Навчать нас справжнього кохання,
Що називається «тендітним,яснозорим».

Я знаю й вірю:є хтось той,такий
Кому з любов*ю буду підкорятись,
Якого величатиму і в голос чий,
Я з задоволенням завжди буду вслухатись.
2014 р.

Люба Україно,рідна Батьківщино!
Земле відчайдушних поколінь!
Хочемо ми мирно жити воєдино,
Зі світлим духом і без докору сумлінь.

Щоб уранці Сонце тобі й нам сповіщало
Про новий день світла,про любов,тепло.
Всі маленькі діти хай би підростали,
Мали маму,тата і святе житло.

Щоб ішли до школи всі ми зранку,сонні,
Вірші щоб писали,на гітарі грали…
Дай Бог нам не знати ночі прохолодні
У наметах щоби днів не рахували.

Аби спали міцно,снами милувались.
Будували плани,більші вже здійсненних.
Щоб від криків,пострілів ночами не здригались,
І війни не знали мук отих страшенних.

Україно рідна,ти ж зажди терпіла
Ворогів тих підлих,та й і їх знущання.
Досить було,мила. Знаєш,наболіло?!
Вже терпіть не будем цього шматування.
Ми за тебе,ненько,завжди в бій готові,
Як і личить хлопцям-справжнім патріотам.
Але досить воїн. Треба вже любові,
І кінець настане немирним турботам.

Присвячено: Банзі. М.М.
Написано : 01.07.2014.

Як хочеться кохати,мріяти,бажати,
Не відчувати землю під ногами і літати.
Поринути у повінь почуттів,
Щоб хтось так міцно обійняв і трепетно зігрів.


Як хочеться нам знати,що там завтра,
І що повинні ми робить,а що не варто.
Куди нас приведе загадка-доля?
Багато хочемо дізнатися доволі.


Як хочеться забути біль минулий,
Весь час той,що був темний та похмурий.
Нам варто всі кайдани обірвати,
Усе пробачити й з нуля почати.


Як хочеться нам ласки й розуміння,
Хоч інколи,хоч трошечки терпіння.
А як бракує нам,нерідко,сили
І через страх ми скільки не зробили?


Чекаємо, що день настане кращий.
Мовляв, сьогодні - ще не підходящий.
Як хочеться нам жити так,як мріємо,
Але боротися за це,на жаль,не вміємо.

2014 р.