"Після" вже запізно...
Привіт ,немовлятко,маленьке дитятко,
Ти тягнеш ручки до мами і татка.
Зростаєш в любові,радіє родина,
І ось перші кроки робить дитина.
Тут вже проблеми й незгоди зустрінеш,
Батьки завжди поруч,ти все їм довіриш.
Вже перший дзвінок пролунав для малечі,
Й новенький рюкзак несеш ти на плечах.
Усе йде як треба,і ти просто живеш,
Дитинство проходить,ти дорослішаєш;
Міняєш світогляд і колишні думки,
Оновлюються,а ти тільки жди:
І в тебе також прийде час любові,
Й відбудеться це звичайно,доволі.
Ти знатимеш,які в нього очі,
І як він при зустрічі ніжно шепоче,
Що сумував,і що без тебе ,
Йому вже ніколи й нічого не треба.
Він просто торкнеться і дотиком своїм,
Звільнить твоє тіло від минулої болі.
Хоч хлопцям ти відмовляти будеш,
Його всім серцем відразу відчуєш.
Ішли дні за днями,та щось все ж змінилось,
Дивне видіння в цю ніч їй наснилось.
І було суджено недовго чекати,
Щоб раз і назавжди так закохатись:
По-дитячому,без вороття,
Вона ладна була віддати життя.
Юна і свіжа та по-вуха закохана,
Спіткнулася боляче об важку перепону -
У їхніх стосунках з*явилась непрохана,
Котра скалічила дівчини долю.
Вона страждала чекала і плакала,
А суперниця йде під вінець.
Дівчина й зараз пробачила б,
Але для неї в цій казці не щасливий кінець.
Завжди весела,така щира й відкрита,
Вона не знала нічого крім болю,
А серце своє,на шматочки розбите,
Не хотіла показувати нікому.
Красуне,улюблена татова донечко,
Сьогодні закінчуєш школу…
Хай дорогу тобі освітлює сонечко,
Не забувай рідного дому!
Ти вже зовсім доросла,так дивно,
Час змінює до невпізнання кожного.
Хоч,ще вчора була дитиною,
Зараз- розсудлива ,і згадай лиш – но :
Як повірила і змогла мріяти,
Як літала щаслива,кохаючи,
Сьогодні треба тобі вперед іти,
Минуле в минулому залишаючи.
******
Пройшли найкращі роки юності.
Ти вже досягла,чого хотілося.
Всі ці папери в безкінечності,
Описують її стан зрілості:
Похмура,черства,нецікава,
Вона вже забула,ким працює,
А могла бути розкішна,як пава...
Її серце ще досі сумує.
Кому його треба,це ваше кохання?!!!
Для чого це?Годі!
Щоб не було такого страждання,
Краще не знати любові.
Нічого не хочеться та й не виходить,
Дівчина втратила спокій геть вкрай.
Вона вже ,здається, з розуму сходить.
"Зберися,люба, «вперед» натискай!
Ні ,серденько,треба забути,
Сльози вже зайві-це однозначно.
Хоч перша любов-пора відпустити,
І ти сама собі будеш вдячна."
Нічого не слухала дівчина,ох,
Яка ж тяжка доля випала в неї.
Вона хотіла,щоб забрав Бог,
Її з коханим високо в небо.
Не змирилася з долею,не підкорилася,
Геть збожеволіла й чекала той час,
Коли б вона з коханим зустрілася,
Та не в житті,а де нема нас.
Не в силах більше чекати на диво,
Дівчину нічого тут не тримало.
Вона хотіла піти красиво,
І що б це все вийшло вдало,
Їй допомогло щось надприродне,
Якраз те,що зробила гадалка:
Та помолилась,щоб один з одним,
Зустрілись вже «там» закохані зранку.
Дівчина з*їхала з глузду,напевно,
Одягла довгу сукню білу,
Боялася майже всю ніч,безперервно,
І померла…не тоді,коли доля веліла.
Звичайна людина,мала попереду все,
Але слабкодуха,підкорилась проблемам.
Ось і закінчилось її життя земне,
Хоч,духовно вона давно вже померла.
Її душа покинула тіло,
А коханий ще досі живий,
Гадалка не правильно зробила діло,
Бо дівчині хлопець- чужий.
Та помилилась,не так зрозуміла,
А не вернеш назад вже життя.
Милого в небі шукать поспішила,
Й відчула його серцебиття.
Для дівчини все стало ясно й жахливо:
Навіть тепер їм разом не бути .
Вона не чекала вже ніякого дива,
Сама себе хотіла забути.
Без нього замало їй Всесвіту й Вічності,
Для неї не буде ніде місця спокою.
Він той,з ким «і в багатстві і в бідності»,
З ким і мертвою було б добре їй.
Так мало бути – значить, так воно й треба,
У кожного з нас своя доля.
Дівчина полетіла навіть «вище неба»,
Від безпорадності й болю.
Вона знаходилася десь «на початку»,
Там починалось все,що існує.
Все це нагадувало якусь загатку.
І чому її щось так турбує?
Дитинка маленька підходить,для чого?
Світловолоса,всміхається мило.
І відчуття чогось рідного,«свого»...
Яка ж ти гарненька,моя дитино.
Ти янголятко,донечко моя,
Я ж мала бути твоя матуся.
Як же я помилилася,ой як,
Хочу виправить все,повернутись.
Ходи до мене:обійму,поцілую,
Маленьке щастя,прости мені.
Ось як все вийшло,зачасту є,
Що дорослі,як діти ведуться в біді.
Такі дурні я помилки зробила.
Що б не було - треба продовжувать жити.
Як промінчик майбутнього ти засвітила,
І допомогла мені все зрозуміти:
Життя наше проходить зовсім безслідно,
І ми ,по-правді,просто існуєм.
Кожному з нас іноді так потрібний,
Новий старт,який минуле руйнує.
Моя героїня була для цього слабка,
Не вміла боротись,висновки робити,
Як бачиш,не змогла почати з нуля.
Не бійтесь втрачати,щоб щось змінити!
Дівчина все зрозуміла,хоч пізно:
Не треба вигадувати уявні проблеми.
Доля знає за нас:що краще,що гірше,
А життя вирішить все,як треба.
Написано:16.05.2014.
Присвячено: Фединець А.С.
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --