ПЕРЕДМОВА


Ця книга символізуватиме початок нової епохи, епохи оновленого, вдосконаленого мислення та світосприйняття. Сприйняття, позбавленого ілюзій, страху, рабської моралі, первинної ролі фатуму й пут надії. Я хочу, щоб цю книгу зненавиділи, особливо ті елементи суспільства, проти яких повстає вона. Хай покриваються гнійниками при одній згадці її назви! Адже я не добираю слів. Я кую їх молотом істини. Для мене не існує заборон, я ламаю їх так само, як виламують зачинені двері. Я чиню безсоромно, безцеремонно й несамовито.

Треба впустити ковток свіжого повітря, відчинити навстіж вікна, викинути те старе залежане сміття з наших домівок і голів, позбавитися почуття обов’язку перед тими, хто його нав’язує. Просвітлення й відродження – ось той ключ, який ми, українці, загубили, точніше, який у нас вкрали.

Настав той благословенний час, час нової, невтомної боротьби, великих звершень, творення історії, процвітання заради владарювання. Він вже тут, зачекався, стоїть на порозі й переминається з ноги на ногу в очікуванні, коли його вже прихистять, коли дадуть йому волю, цілковиту свободу дій. Його ще не видно неозброєним оком, та він невпинно нагадує про себе й кричить: «Чи чуєте мене? Настала мить! Прийшов до вас, мене прийміть!» Тож не забаримося, відкриємо гостинно двері й серця цьому довгоочікуваному, такому поважному гостю-буревіснику.

Вбити, вбити раба. Забити камінням ту смердючу й волаючу посередність, яка заважає сходженню сяйливої вранішньої зорі. Прибрати те, що баламутить чисту кров, псує ріки життя, колись такі прозорі, кришталево чисті ріки. Розчистити дорогу для некерованої, неконтрольованої ніким свободи духу, бурного потоку життєвих сил та здоров’я. Зайняти той п’єдестал, до якого готує нас невтомно історія. Саме вона карбуватиме наш шлях на золотих скрижалях.

До біса мораль скаліченого та підкореного хробака, який звивається, щоб на нього не наступили вдруге! До біса моральність свиней-демократів, блюдолизів-казнокрадів! Під три чорти я посилаю думки й ставлення деградованої європейсько-американської купи корпоратократів та зажерливих псевдопацифістів. Чхала я на братерство слов’янських братів-народів, цих іуд з каїновим тавром! Ніщо, ніщо не зупинить націю, яка вижила після такого страшенного натиску недолі, на шляху до панування! Не в сторонці. Не під американською чи російською парасолькою. Не в упряжці, а окремо, штовхнувши незгодних у безодню. Заради появи сильного гравця, хай інші кануть у небуття. Нема чого заглядати до рота тим, хто кував і продовжує кувати нам кайдани, повсякчас примушує нас звикати до них, запевняти в справедливості вироку долі, фатуму, кастової градації. Усі вороги будуть знищені. Хай живуть, поки живеться. Хай жеруть, поки жереться. Хай помруть, коли їм прийдеться.

Це виклик.

Це оголошення війни.

Це непокора.

Сурмлю я у сурми.

Замайоріють перемоги прапори

І хором стануть буйнії вітри.

Дивлюся я на вас згори,

Це кінець, кінець гри,

Не оминути ворогам

Священної стріли.

Ніяковієте? Ваше виховання й витончені манери протестують проти сказаного мною? Вам неприємно це читати, важко пережовувати й перетравлювати? Не читайте, жертвам забобонних пережитків корисніше споживати придорожній бур’ян, приправлену золотим пилком сміттєву літературу. Я ж не пишу для одомашнених покірних волів, так і знайте.



ЩАБЛІ ЗАНЕПАДУ



1. Першою завжди була істина, а не слово. Моя істина така: горе тій державі, чия влада, безкісткова та безхребетна, сліпо віруючи та підпорядковуючись усіляким дріб’язковим брехливим міжнародним договорам (статутам, деклараціям прав, конвенціям, меморандумам і т.д.), de facto недіючим, позбавленим імперативної дії формальним документам, прикриває свою цілковиту безправність на світовій арені та некомпетентність в управлінні державою, показує відсутність пріоритету національних інтересів та суто національного егоїзму, керує нацією, перебуваючи водночас у повному невіданні від того, як розпорядитись наданими їй у розпорядження ресурсами. Сліпа віра в справедливість міжнародного права є ознакою слабоумства. Бездоганне виконання всіх приписів – перший показник слабкості та покірності. Коли не можеш забезпечити захист державності, залишається лише чемно кивати головою й танцювати під чужу дуду. Коли лінь розвивати національну економіку, – безсоромно протягувати руки й ноги в пошуках милостині. Це просто огидно.

2. Смерть та вічний прокльон тим зрадникам Батьківщини, що кричать на кожному розі про рівність та братерство між націями, породжуючи тим самим залежність та безправність. Смерть тим, хто укорінює в душах людей поняття «демократія» та «глобалізм», породжуючи рабство та комплекс відсталості.

3. Вічна ненависть усім тим, хто не знаходить шляхи розвитку та процвітання своїй державі, а вкорінює та нав’язує ті самі, навмисно вигадані провідними капіталістичними країнами концепції, які руйнують фундамент нації, нищать національну свідомість та поняття індивідуалізму, розкладають мозок та серця людей, перетворивши їх на розумово відсталих «паралітиків на роздоріжжі» історії, які будуть ліпше брудними самозакоханими та егоїстичними недобитками, нелюдами, що задовольнятимуть свої тваринні бажання, потураючи власним інстинктам, аніж повноцінними представниками власної нації, захисниками власної культури й самобутності та, перш за все, власної національної ідентичності й неспорідненості з іншими, що повинно підкреслювати національну неповторність, винятковість, істинність. Натомість, не маючи практично нічого, крім власної пихи та взаємоненависті, українська нація, про яку йтиме мова, впевнено крокує до заздалегідь підготовленої для неї безодні. День за днем, крок за кроком, повільно, наче та гадюка, яка тихенько виповзає зі своїх хащ, наближається та огортає нас своїми путами рабства світ «заможних, вільних, рівних». Але вільних перед ким? Рівних у чому? Тихенько та отрута просочується в роз’ятрені рани нашої немолодої, але такої ще не сформованої, далекої від ідеалу пострадянської держави. Поступово нагострюють вуха ті маленькі недобитки, яким пощастило з нікого та нічого стати всім, сколотити статок на горі та недоїданнях свого ближнього. А часів для сколочення власного багатства й одержання очікуваної влади для злодіїв, дешевих повій, пройдисвітів та звичайних запроданців в Україні в період від XX століття й донині було вдосталь для того, щоб докорінно змінити не тільки менталітет та морально-етичні норми суспільства, а й генотип кожного індивіда, й далеко не в найкращий бік. Я маю на увазі беззаперечну зміну клімату й полярності цінностей, подарунок капіталізму, тобто, всеперемагаючу хворобу – любов до грошей, наслідком якої є неймовірна корупція в державі, яка за короткий час стала нашою візитівкою, нашою особливою національною рисою.

Крім того, ми знаємо, що представників української інтелігенції (про аристократію не йдеться, адже вона була знищена набагато раніше), носіїв найціннішого генетичного коду нашої нації, разом з усіма іншими духовно та інтелектуально розвиненими представниками інших народів, було страчено, закатовано, або доведено до стану напівлюдського існування та цілковитої безправності ще за часів СРСР. Після повалення комуністичної влади та отриманням запізнілої маріонеткової, або краще сказати іграшкової, незалежності, Україна досі не може оговтатись від затяжного періоду приниження та гноблення. Наш генофонд знищувався століттями, але радянська епоха – це апогей українського геноциду. Головною метою радянського керівництва було нищення культурної спадщини підконтрольних народів, подавлення націоналістичних рухів, русифікація, розкуркулення та колективізація заможних верств населення заради виховання космополітичної посередності без роду та племені, продукту соціалістичної рівності, моноетнічної, штучно сфабрикованої народної маси, позбавленої аристократії, інтелігенції та заможного селянства. Для того, щоб процес деградації відбувався швидкими темпами, населення перемішували між собою за принципом: «Народжуйте на здоров'я, скільки хочете: чорненьких, біленьких, червоненьких, хоч блакитних, хоч рожевих у смужечку». І спрацювало, особливо на Сході України. Якраз там ми бачимо наслідки жахливого генетичного регресу та деградації, глибокої розумової відсталості, вроджені фізичні та розумові вади. Та перш за все, варто подивитися на обличчя, які занадто часто носять відбиток деменції. Низький лоб, великі надбрівні дуги, близько посаджені очі, маленька черепна коробка та диспропорції тіла слугують доказом слабкості генів. У деяких випадках спостерігаємо дуже дивну, навіть спотворену форму черепа. Фізіономіка, наука, яка в нашій державі не розвивається, робить висновок, що краса людського обличчя слугує доказом якісних генів. У випадку його потворності, висновок абсолютно протилежний.

4. Виникає питання: Чому так склалося? По-перше, історично. Юзівка, наприклад, у процесі свого зростання прихистила багато всілякого зброду далеко не українського походження, здебільшого в’язнів та представників нижчих верств населення. По-друге, низький рівень життя населення, незадовільні освітні та медичні послуги, нехтування правилами безпеки на підприємствах та копальнях аж ніяк не можуть сприяти вдосконаленню окремого індивіда. Тяжка фізична праця отупляє людину й схиляє її до алкоголізму, наркоманії, бандитизму та іншим негативним соціальним явищам. На додачу, Східна Україна зазнала глибокого нищівного впливу пропаганди ще за часів Російської імперії, що доводить усю глибинність проблеми регіону й ще більше її ускладнює. Між іншим, населення Сходу цілком усвідомлює власну недалекість. Коли я розмовляю з жителями Маріуполя, Луганська чи Донецька стосовно антиукраїнських настроїв, українофобської політики Сходу, а також наголошую на зрадливості, колабораціонізмі та продажності місцевого населення, завжди чую у відповідь щось таке: «Але ж населення Сходу невинне у тому, що воно русифіковане, що воно таке слабке й податливе до пропаганди росіян. Зрозумій, ми тільки жертви. Тобі не можна нас так обвинувачувати». Погоджуюсь. Безмізка мавпа невинна в тому, що вона безмізка, а тим паче в тому, що вона мавпа. Доведеться українізувати мавпу… І де ж та тьотя Мотя Розторгуєва з Курська, щоб мене критикувати?

5. Дуже помилковим, навіть фатальним, є твердження, що тільки інбридинг може призвести до фізичної та інтелектуальної відсталості. Насправді, безкінечні процеси змішування неспоріднених видів призводять до появи модифікованих генетичних мутацій, які породжують не меншу розумову та фізичну деградацію й генетичний регрес. Людські раси не виключення. Всіляко приховуючи та знищуючи навіть нагадування про євгеніку – науку про раси, представників різних націй заохочують і по-різному підбурюють до кровозмішування, що є заздалегідь підготовленим плацдармом для поступового їх фізичного знищення. Україна, як жодна інша держава, є полінаціональним полігоном для генетичних експериментів. Результатом подібних експериментів із генетичним кодом є розумова відсталість, що призводить до неусвідомлення національної приналежності через послаблення кровного зв’язку, а також безпліддя, яке є бичем нашого часу не тільки для українських жінок, але й для чоловіків.

6. Як не дивно (мене вже нічого не дивує), саме недалекі індивіди на сьогоднішній день займають найвищі посади в нашій державі. Індивіди без роду й племені, які давно втратили українське обличчя, індивіди, які успадкували від своїх батьків вузьколобість, а з нею й посади. Та вони не грабуватимуть довго, бо вже готують підґрунтя для своїх любих діток, покоління Незалежності. Хто б тільки знав, яка це бичача еліта, який це глибокий декаданс!

Продажні повії, доньки та сини зрадників, вбивць, денаціоналізованих виродків, чиє коріння бере початок ще від юзівських в’язнів, єврейських мігрантів і чорноробів пролетарів, вважають себе господарями становища, й точно знають, що безкінечне підлизування та підтирання європейських та американських задів неодмінно допоможе Україні стати «великою наддержавою». Їх так вчили батьки, бабусі та дідусі. Так закладено у підсвідомості. Так закладено в генах. Оце і є, чим ти можеш пишатись, Україно. Ти возвеличила в ранг богів усіх тих, хто роками над тобою знущався, прикривався як щитом, приймав тебе за бранку, яку можна продати за безцінь. Заплямувавши твою честь, зробивши з тебе державу-повію, ці гомункули продають твої землі, національні багатства, здобуті кров’ю та потом, знущаються над твоїм народом, кажучи, що «розведуть, як кошенят». Ти знаєш, це ті самі, що не мають власної мови, а балакають іншими, ті самі, що не цураються виставляти тебе приниженою серед принижених, бідною родичкою байстрюків та недалеких телепнів, рівною в правах серед бідних африканських країн. Це і є та гарантована рівність – рівність посеред полишеного на дорозі сміття, рівність з безправними та нерівними, рівність з колишніми колоніями метисів та чорношкірих рабів, рівність, від якої пристойній людині хочеться вмерти. А як же гарантії процвітання з підписанням угоди з ЄС, або, може, приєднанням до НАТО? Чи не забула ти, Україно, кому зобов’язана? Чи даремно терлися серед американських та інших іноземних меценатів наші знатоки проституйованого бізнесу? Хіба даремно наша «квітуча еліта», що складається з нікчемної купки злодіїв, домовляється про вигідний для себе продаж твоїх підприємств, земель, коштовних речей та навіть людей як симпатичний та безкоштовний додаток до всіх тих національних надбань, які ти спромоглася зберегти за довгі роки поневолень?

7. Економічне та політичне рабство; верховенство права сильних світу цього; панування вищих держав над нижчими; деградація та фізичне знищення непотрібних, незатребуваних народів, що піддадуться на утопічні, смертельно небезпечні неоліберальні заклики про братерське кровозмішення. Ось воно, фатальне зіткнення цивілізацій, війна проти різноманіття, життя заради комерції. Ірраціональний розподіл ресурсів, відмова від сільського господарства та важкої промисловості, диктат ТНК та безкінечні, начебто потрібні для відновлення, кредити МВФ, призводять до цілковитого занепаду держав, втрати економічного потенціалу, залежності урядів від безглуздих рішень та настанов якихось міжнародних комісій, чиї доводи розуму не відрізняються від доводів душевно хворого, який запевняє, що саме він винайшов концепцію світового пацифізму, за якою абсолютно всі любитимуть одне одного та житимуть у мирі, ще й ситі та одягнені, у власному котеджі на Багамських островах. Це вже нова релігія, нова утопія, де Мор і Кампанелла кусають собі лікті від заздрощів. А яка ж дієва, яка солодка ця отрута…

8. Занепад сільського господарства в нашій країні призвів до псування смаку українців. Маючи золото під ногами, ми споживаємо гній. Нація, яка так любить смачно поїсти, замість домашнього борщу з пампушками та салом споживає дешеві напівфабрикати, їжу швидкого приготування, дешеві шкідливі напої. Мені важко пояснити, чому українці так швидко призвичаїлись до макдональдсів, надбання глобалізації, а також суші-барів. Нація, яка завжди займалася сільським господарством, має квітучі та родючі землі, вимушена купляти генномодифіковану продукцію за міжнародними стандартами, які начебто встановлюють ступінь допустимої генетичної деградації кожного індивіда, тобто, до якої допустимої межі отупіння ми можемо вживати дану продукцію, яка повинна бути цілком «безпечною» та «корисною» для вживання. А якщо додати той факт, що в Україні не діють Держспоживстандарти… Часник з Китаю, помідори з Турції, капуста з Польщі, буряки з Нідерландів, картопля з Єгипту… Іронія долі? Ні. Міжнародний борщ!

9. Процес приватизації 90-тих років виїв останні крихти того, що було в розпорядженні держави. Така приватизація не принесла ані копійки в держбюджет, але сформувала новий клас – олігархів, і відносно нове явище – тіньову економіку, а краще сказати, брудну економіку. Підприємства, подаровані за «спасибі», не працюють на державу, адже не сплачують податки, підтасовують фінансові звіти й не контролюються жодними державними органами влади. Вони недоторканні, бо належать олігархам. Тепер, коли грабувати (приватизувати) нічого, українська економіка переходить на новий щабель розвитку, міжнародний щабель. Ми стаємо азартними гравцями. Виставляємо останнє, знімаємо власну білизну, виносимо з хати все, що лишилось (а лишилось небагато: люди, земля, суверенітет), і робимо ставку: ЄС! Європейський вибір!

Для того, щоб надати ставці відтінку значущості, ми кричимо на всі заставки: «Геть Росію-агресора, до біса СНД! Мати – Європа!» А Європа й не проти, вона заливається хворобливим рум’янцем і пускає нам бісиків, стара розбещена шкапо… А як нам симпатизує Дядько Сем!

10. Ось і настав час, коли перед Україною постали випробування на міцність. Час, коли вона повинна відстояти своє право на існування, дати відсіч ворогам, відновити свою втрачену етнічну територію та захопити нові землі, які б слугували гарантом її безпеки, могли прогодувати населення в умовах світової продовольчої кризи й стрімкого зростання чисельності Землі, що неодмінно призведе до голоду, війн, захоплення та знищення слабких, нездатних відстоювати власний суверенітет держав. Демографічний вибух створює катастрофічні наслідки для подальшого існування населення планети, адже зменшення кількості природних ресурсів, переважно завдяки їх ірраціональному використанню людьми, тільки збільшує конкуренцію за виживання та зменшує можливість гармонійного співіснування людини з природою. Сьогодні, людина живе відірвано від природи в чітко сформованому багатоярусному мурашнику. Її не просто одомашнили й позбавили природних інстинктів, її спотворили, переробили, «вдосконалили», тобто забили.

11. Ми живемо в світі реклами, двадцять п’ятого кадру, маркетингу. Невід’ємним атрибутом нашої дійсності стало надання абстрактних, віртуальних послуг у вигляді знижок, акційних товарів, чарівних бонусів та ф’ючерсів. В XX столітті людина тільки передчувала ці масштаби глибокого декадансу та споживацтва, та навіть її хвора й вельми скалічена уява не могла відтворити повну картину глибокої безнадійності людства в майбутньому. Homo decadentia.

12. Ніколи, ніколи людина не була такої самотньою, беззахисною й жалюгідною, як тепер. Вона стала нікчемною безликою посередністю, що губиться десь там, у нескінченному інформаційному просторі Всесвітньої павутини. Вона борсається, щоб її помітили, усвідомлюючи, що вона нікому не потрібна. Вона лиш маленький біт, планктон соціальної мережі. Її підхоплює бурний потік дезінформації й вона пливе за сильною течією… не думаючи, не пручаючись.

13. Планктону пропонують необмежене спілкування, а він навіть не питає, що візьмуть взамін. Йому невтямки, що його особисті дані вже давно зафіксували, обробили й вигідно продали великим корпораціям з виробництва певних товарів чи надання послуг, спецслужбам, окремим зацікавленим особам… Вважаю правильним з боку КНР заборону відвідування соціальних мереж та блокування пошукової системи Google. Це єдиний метод, який гарантуватиме збереження персональних даних населення та попередить витік важливої інформації з держави.

14. Виникають питання: до чого призвела сучасна, четверта науково-технічна революція? Які проблеми вона вирішила? Які смертельні хвороби подолала? Скількох людей врятувала від голоду? Як подолала глобальну екологічну проблему? Які відкриття зробила наука за цей час? Як глобалізація збагатила культуру людства в XXI столітті? Нічого й ніяк. Вона створила нові потреби, породила нові генетичні та венеричні хвороби, проголосила гегемонію Сполучених Штатів і збільшила міжкласову прірву.

15. У зв’язку з екологічною катастрофою, яка супроводжується вирубкою лісів, забрудненням річок, ґрунтів та повітря, населення планети зіткнеться з небаченими досі катаклізмами та хаосом, де ніхто не згадає про права людини, а думатиме про порятунок власної шкури. Третя світова вже не за горами. Тому я б не глузувала з концепції «золотого мільярду» й теорії жидомасонської змови. Наша держава, яка володіє ще не до кінця виснаженими природними ресурсами, не може сподіватися на милість та прояв зверхнього милосердя по відношенню до себе.

16. Для того, щоб окрема група людей користувалася всіма благами цивілізації в необмеженій кількості, інша половина менш забезпечених, «неконкурентоспроможних, людей без мотивації та творчого підходу», повинна бути знищена фізично. Зі зміною людських пріоритетів, людської моралі, яка базується тепер хіба що на грошових асигнаціях, ми маємо справу з новим людським типом, пристосуванцем, слабким, боягузливим, але вивертким. Йому тепер і підкоряється весь світ. Чандалі підкоряється світ.

17. Людство ризикує випробувати на собі вибух люті й ненависті, тих первісних та невід’ємних почуттів, що врешті-решт вирішують за ким залишити право остаточного переможця. Війни відновлюють баланс. Їх відсутність створює природну дисгармонію.



КУЛЬТУРНИЙ ДЕКАДАНС

Якщо в людини золоті руки, не суттєво, з якого місця вони ростуть.

1. Це час глибокого культурного декадансу, раніше небаченого за масштабами. Ми живемо в епоху найглибшого розкладання культури, розквіту нігілізму й зневіри. Ми потерпаємо від нашестя посередності та нездар, від буденності й перенасиченості життям. Ми стали жертвами скаліченої й спотвореної краси, суміші несумісного, безликого, неповноцінного, аутистичного й хворого. Ми спостерігаємо нищення мистецтва, мистецтво заради мистецтва. Ми стали свідками його передсмертної агонії, його болісних здригань, останнього подиху. Перед очима бачимо ми цю знавіснілу гримасу, яка не лишила на собі ані найменшої згадки про культуру Еллади, Стародавнього Риму, Нового часу, Просвітництва. Мистецтво віддали на поталу рабам, а музу зґвалтували. С'est le ressentiment de les Juifs. La morale d'esclave.

2. Сьогоднішня культура обмежується переглядом численних та безглуздих американських стрічок, прослуховуванням сучасної посередньої музики, яка бере свій початок зі старих, напівзруйнованих і брудних американських дистриктів, де проживає більша частина чорношкірого населення Штатів, займаючись бандитизмом, проституцією й наркобізнесом, а також, між іншим, складанням репу, хіп-хопу та інших низьких музикальних жанрів, які стали популярнішими за оперу, театр та балет. Постійна трансляція кліпів з напівоголеними та оголеними чорношкірими задами в перемішку із зображенням розкішних маєтків, спортивних машин та коштовних аксесуарів, в доповненні з гладким, але лиснючим афроамериканцем, усіяного татуюваннями, створює вражаючий і все ж таки цілком доповнений «портрет» сучасного стану світової культури та мистецтва.

Подальший розвиток постмодерністських тенденцій у літературі, музиці, живописі, деконструктивізму в архітектурі доводить безплідність душі, відсутність ідей, блукання в лабіринті надламаної психіки, пошук виходу з глухого кута. Межуючі з безумством образи, психоделічні зображення, дадаїстичні настрої змушують замислитись над серйозною душевною хворобою людства, його лихоманкою. Сучасна глобальна культура – це ніщо інше, як «Крик» Мунка, крик про допомогу психічно хворої людини, яка не знає, хто вона, де вона знаходиться, для чого. Це масове помутніння розуму є нічим іншим, як пандемією. Є тільки один засіб її викорінення – знищити носіїв хворого гену. Коли психічно хворий бере до рук пензля, йому слід відрубати руки.

3. А що ж відбувається в Україні? Занепадання кінематографії та літературної діяльності, архітектури, живопису, народних ремесел, музики (як народної, так і класичної), театрального та оперного мистецтва, народних танців, кухні… Та ми просто рекордсмени! Так тримати! Напнуті паруси й курс у безодню! Наш лозунг: руйнування заради руйнування.

Я не знаю нічого жахливішого за нашу народну естраду. Її треба або переробити, або ліквідувати взагалі. Така кількість повій та вискочок на сцені говорить про деградацію української музики, її трансформацію в монополізований усілякими покидьками музичний бізнес. Цих новоспечених народних артистів, розповсюджувачів пропаганди західної культури, котрі стали «народними» за заслуги перед помаранчевим майданом, варто позбавити цього звання. Вони не тільки його не заслуговують, вони його паплюжать, бо не знають, що означає «народний». Вони знають, що таке високооплачувана повія.

4. Якими ж незабутніми в 2012 році були кадри «голої інсталяції» фотографа-єврея Спенсера Туніка перед Баварським національним оперним театром у Мюнхені. Цей «витвір мистецтва» він присвятив оперному фестивалю на честь ненависного всім євреям композитора Ріхарда Вагнера. Тисяча розфарбованих голих німців, серед яких були й євреї, оточила пам’ятник першому Баварському королю, встановлений перед будівлею театру, сформувавши таким чином «Кільце Нібелунга». Варто зазначити, що в одному з своїх інтерв’ю Тунік запевняє, що любить німців. Який витончений сарказм, яке неприховане знущання й приниження не тільки самого Вагнера, а й усього німецького! Яка довершена й оголена іронія. Яка дотепність. І це на очах у німців, благородних аріїв, нащадків гіперборейців, колись могутньої держави, яка заявила про себе на весь світ, показала свою могутність, небачені до цього приклади героїзму, жорстокість, шаленість у відданості високій ідеї світового панування… Який злет, і яке низьке падіння. Бачив би Вагнер, як тепер зневажають його безцінні й сповнені історичної величі опери…

5. Хто сказав цим збоченим, хворим душею й тілом митцям, що нудизм, сцени з голими людьми, що посміхаються й туляться один до одного, наче та купа імператорських пінгвінів серед вічної мерзлоти, відчуваючи при цьому певний вид маніакальної насолоди, зближення, внутрішнього єднання, – це мистецтво? Справа в тому, що мистецтво як таке сучасний світ не цікавить, адже людина з вкрай розбещеним смаком цінує тільки зображення вакханалій і сексуальних збочень. Покоління сучасності не знайоме з мистецтвом навіть краєчком ока, краєчком вуха. Воно зіпсоване, культурно деградоване, естетично паралізоване, а тому розбещене. Воно не бачить прекрасного й не чує його, бо просто не хоче. Людину понівечену внутрішньо й зовнішньо дратуватиме щось незбагненне, дивовижне, божественне, вище за неї. В силу своєї роздутої зарозумілості, пихатості, чванливості, вона хоче бачити тільки себе, тобто, потворне. Для неї мистецтво – це дзеркало, яке увічнює юродство. Декаданс…

6. Людина, зіпсована вседозволеністю, яка стосується виключно процесу її дезагрегації, не збагне сутності високого мистецтва, створеного людським генієм, не десь у нетрях під впливом наркотичних речовин та побаченого людського падіння до рівня брудної свині, що для більшості «митців» на сьогоднішній день є криницею творчої наснаги, а під впливом життєдайних сил природи й багатого духовного світу людини, сповненого картинами досконалих форм та образів, того прекрасного, до чого й повинне прагнути людство. Мистецтво повинно вказувати людям шляхи досконалості, а не потворності. Натомість, спостерігаємо всезагальне отупіння та знецінення духовних цінностей. Мистецтво повинно надихати людину, а не викликати відразу невправно, грубо, по-дитячи зображеними сценами знущань, ґвалтувань, потворних смертей, штучних війн та революцій. Воно не повинно оспівувати життя куртизанок чи жаліти людей скалічених та обездолених, коли результатом їх духовного та фізичного каліцтва є не що інше, як їхнє ж власне безчестя, дурість та куца, твариняча уява. Людина, яка ніколи не мала в голові високих думок, у якої відсутнє вроджене благородство, почуття естетичного смаку, інстинктивна потреба в прекрасному, не заслуговує на возвеличення та увіковічення себе в своїх незугарних творах, що не несуть жодного смислового навантаження, крім відображення бруду. Мистецтво повинно проходити повз бруд і скалічені долі. Воно може зупинитись і зацікавитись таким другосортним матеріалом тільки у випадку нагальної потреби спасіння суспільства, яке не бачить різниці між прекрасним та потворним, між чеснотою та злочином, між багатством та злиденністю. Для того, щоб зобразити протилежність, як чинити не можна, щоб виконати виховну функцію та породити почуття відрази до небажаних і негативних явищ. Але при цьому, воно забруднить свій шовковий поділ. Тоді настає час, коли краса породжується муками, коли мистецтво розквітає на ґрунті зла, смердючого болота. Краса стає бур’яном, бо зацвіла вода й відсутність родючого ґрунту під її напівзасохлим корінням не сприяють розквіту, процвітанню, пахучості. Тому вона й смердить стічними водами, навіть коли виставляється в Луврі.

7. Сучасні канони мистецтва й недолугі художні течії викликають у душі споглядальника тяжкий смуток і печаль, безнадію, відчуття безглуздості й ницості життя. Вони мимоволі штовхають на суїцидальні думки, пробуджують депресію й хворобливу меланхолію. Вони роблять людину слабкою, витонченою в своїй розбещеності, хворою в своїх прихованих бажаннях. Культура нищить сучасну людину, вбиває почуття смаку, прищеплюючи несмак.

8. Зізнаймося: XXI століття – це констатація смерті всіх видів мистецтв, останній епілептичний напад. Щоразу, коли пересічний індивід, європейсько-єврейський швець судитиме вище чобота, мистецтво повертатиметься до витоків епохи дикості та первіснообщинного ладу, до примітивних силуетів та зображень, схожих на наскельні малюнки. В цілому, можна порадіти за людей ери комп’ютеризації, адже вони позбулися певної нав'язливої ідеї, знизивши до мінімуму власні естетичні потреби та замінивши їх маніакальною залежністю від сучасних, ультра зручних девайсів.

9. Мистецтво – це наслідування природи. Природа уособлює довершеність форм, а людина, джерелом натхнення якої завжди була природа, сприймає побачені образи й втілює їх у матерію. Сприйнятливість людини до природи, а також здатність до передачі побаченого, вельми недосконала на перших етапах життя. Людина малює паличками, кружечками та іншими простими фігурами, не намагаючись передати відчуття простору, а малюючи переважно в одній площині. І надалі, якщо в людини немає здатності сприймати й втілювати в матерію побачене різноманіттям ліній, контурів, світлотіней, вона малюватиме паличками, кружечками, кубиками, ромбами, називаючи це кубізмом й абстракціонізмом (або чимось іншим), прикриватиметься іменами основоположників даних течій, які не могли бачити світ інакше через особливості надламаної або занадто вразливої психіки, або через напади маніакально-депресивного психозу.

10. Підійди до мене, Музо.

Це я прийшла, твоя тужба.

Не витримає ока боягуза

Ця бліда зів’ялая краса.

Підійди

І тебе обніму я,

Каліцтва не боюся, не втечу.

Ти тільки підійди

І від блюзнірства

Я тебе подалі віднесу.

Породжена у муках Музо,

Пантеон зруйнованих часів.

Людство у багні своїм погрузло,

Повбивало й богів краси.

11. Суспільство роздягатиметься все більше й більше, але воно ніколи не ходитиме голим, як греки. Красиве тіло мають одиниці, особливо це стосується чоловіків. Хоча, покажіть мені хоча б одну вродливу жінку?

12. Кожен живе й сприймає те, що відбувається навколо нього, в силу своєї розбещеності. Перша й Друга світові війни слугували поштовхом до розповсюдження психічних хвороб та фізичної відсталості, які стали невиліковними в умовах їхньої масової поширеності, й сприймаються тепер як цілком нормальні. Оскільки одна здорова людина не зможе видаватись такою в суспільстві далеко нездорових людей, шанси її довести правильність своїх переконань вельми незначні. Кожному здаватиметься ближчим те, з чим він безпосередньо погоджується, з чим він знайомий, що становить невід'ємну частину його існування, до чого він має пряме відношення. Спробуйте довести людині, яка бере участь у пиятиках й оргіях, людині, яка не тільки знайома з подібним видом діяльності, а й цілком схвалює його, вважає сенсом свого існування, своїм покликанням, своїм єдиним правом на пізнання щастя, що те, чим вона займається, пасує хіба що покидькам, ницим тварюкам з інтелектом жалюгідної комахи. Ви навряд чи зможете її в цьому переконати, адже ви не тільки зазіхнули на святе, а й посміли поставити під сумнів правильність її вчинків, глибоко образили її, засумнівалися в її порядності, чесності та й взагалі перекреслили все її життя та все, що вона колись любила, чого прагнула. Ви перетнули межу дозволеного. Бо суспільство й закон не засуджують її, а ви зненацька накинулись на неї, дали їй болючого ляпаса (це вона так думає).

Так. Вона – тварина з інтелектом амеби, але вона не соромиться своєї «одноклітинності». Навпаки – це привід пишатися собою. Її поведінка зараз у моді, на відміну від вашої, порядної. На перший погляд, вона лютує, але насправді тріумфує! Врешті-решт, ви її помітили. Нарешті в неї з’явився ворог, якого вона прагне розчавити понад усе. Раніше ця паскуда могла тільки підсвідомо здогадуватись про власну ущербність, оскільки суспільство так само хворе, як й окремий її суб’єкт. Та ви заявили про це вголос, привселюдно. У цього жалюгідного за природою створіння виникають підозри, інстинкт самозбереження спрацьовує, воно починає думати, як би вас позбутись, бо ви забагато знаєте, забагато думаєте, забагато вмієте, забагато запитуєте, забагато встромляєте свій ніс у чужі справи. А тепер уявімо, що кількість цих покидьків обчислюється мільйонами, а потім мільярдами, а ви, як були одиницею серед нулів, так і лишились.

Спокійно жити ніхто не дасть. Єдиним, хто страждатиме від вашої досконалості, будете ви й тільки ви. Гнобитимуть доти, доки не відмовитесь від усього, що становить для вас хоча б якусь цінність. Вас битимуть важкою дубинкою суспільної моралі. А законодавство, створене заради підтримання порядку, посередності, об’єктивності, масовості, тупості, контролювання натовпу, рішуче збиватиме вас з ніг, поки ви не благатимете про помилування та перевиховання, або про швидку смерть. В чому ж справа? У сумнівних цінностях однієї здорової людини? В законодавстві? В демократії? Ні. Справа лише в кількості, в кількісній перевазі покидьків над повноцінною людиною, від якої хочуть позбавитись, бо бачать загрозу. Саме ці покидьки вирішують, що таке мистецтво, що таке любов, скільки коштує людський геній, думка. Долею людства керує недолуга, нікчемна за своєю природою більшість, яка ладна продатись за почуття вищості, уявного домінування над тими, яких вона ніколи не зможе затьмарити в дійсності. Вони ладні продати душу за почуття помсти, розправи. Саме ця більшість стає непереможним знаряддям у руках вправного гравця на політичній арені… Повинен існувати баланс між посередністю, геніальністю та ницістю. Пропорції такого співвідношення характеризують якісний склад суспільства, констатують ступінь захворювання та його деградації. Треба штучно зменшити кількість покидьків.

13. Європа виродилася. Вже не існує чітких відмінностей між тим чи іншим народом, їх немає. Покажіть мені етнічного француза, німця, італійця. Зустрінуться лише поодинокі випадки. Віддавши найкращих своїх синів і дочок Сполученим Штатам, потрапивши на гачок глобалізаційної ідеології, потерпаючи від нашестя іммігрантів, Європа зважилася здійснити свою мрію – об’єднатися. Вона втілила в життя ідею створення єдиної європейської спільноти, нової європейської недораси. Вона керується принципом: ми всі однакові, схожі між собою за менталітетом, кровноспоріднені… Це була найбільша помилка європейців. Глобалізація душить Європу, вона не в змозі вирватись з її пут, але й не хоче визнавати того, що її душать залізними ланцюгами. Вона помре з гордовитим виразом хворого на даунізм обличчя, бо не зізнається світові, що породжене її хворою уявою дитя, повстало проти люблячої матері.

Знищуючи відмінності, знищуєш культуру. Схрещуючись з представниками нижчих рас, стаєш на шлях виродження. Довгий час марнувала вона свої сили на заселення інших континентів, облагороджування відсталих рас. Вона була світовим атомним реактором. Спадкоємиця Римської імперії, продовжувачка античних традицій та культури, вона боролася за світове панування, розв’язувала масштабні, світові війни, випромінювала потужну енергію здоров’я й життєвої наснаги…колись. Її час минув. Не народить вона ані Наполеона, ані Бісмарка, ані Гітлера. Вона безплідна в прямому й переносному сенсі слова.

14. Нищення Європи почалось тоді, коли європейська аристократія почала залежати фінансово від багатих єврейських лихварів, і для того, щоб якось відплатити неоплатні, непідйомні за сумою борги, почала пускати їх на бали, у салони, власні оселі й постелі…

15. Сьогоднішній стан української культури нікуди не годиться. Хай панове іноземці деградують далі, на тлі загальної вбогості в нас є всі шанси претендувати на високі позиції в мистецтві, бо ми принаймні не виродились генетично. Культура наша не повинна обмежуватись салом, хріном, шароварами та вишиванками. Подібний щабель розвитку прийнятний для XVI століття, та аж ніяк не XXI ст. Вишиванки є не тільки в українців.

16. Основною причиною гальмування розвитку української культури є незацікавленість нею держави та широких верств населення, які радше мріють про громадянство Великобританії, ніж про подальше перебування в Україні. Беручи за взірець європейську модель розвитку, яка більше нагадує деструктивізм, Україна обрала шлях соціального, економічного й культурного знищення. Наслідком цього є масові еміграції денаціоналізованих, євреїзованих, американізованих, європеїзованих і русифікованих українців за кордон. Головним гаслом запроданців нації є: «Наша Батьківщина там, де більше платять», що й дає право називати всіх українців остарбайтерами. В цьому ми дуже схожі на китайців. З такими темпами втечі, культуру й науку нікому буде розвивати.

17. Наскільки українська еліта є українською?... Ось ми й відшукали корінь зла… й культурного занепаду.

18. Потрібне чітке розмежування культури, історії походження українців та української мови від інших слов’ян. Нехай говорять, що слов’яни мають спільне історичне коріння, а отже й культурні здобутки. Все це брехня, спричинена політикою неіснуючої дружби народів, яку нам нав’язували ще з часів радянських, і продовжують нав’язувати сьогодні, за часів єднальної глобалізації й «розмиття» національних кордонів. Поки ми не збудуємо неприступний мур навколо себе, який би відокремлював нас від інших, ми страждатимемо від власної толерантності, а кожна сволота встромлятиме нам палиці в колеса, трактуючи на власний лад хто ми, звідки ми, чого ми варті.

Затулити рота російській брехливій собаці, держава якої, ніщо інше, як продукт асиміляції з найрізноманітнішими народностями, внаслідок чого вона висмоктала з пальця свою історію, культуру, звичаї! Росія була не більше, ніж імперією, величезним казаном, який вбирав, поглинав і перетравлював усе без винятку. Якби російська мова не була мовою селян, личакарів та балалаєчників, імперська аристократія німецького походження не соромилася б нею розмовляти. Російська літературна мова починається з Пушкіна, не зовсім росіянина. Я вже не кажу про наслідування французів та німців у часи найбільшого розквіту Російської імперії… Росіянин не позиціонує себе, як окрему одиницю, представника нації. Він себе помножує, каже – руська мова, руський народ, Русь. Космополітичні поняття з відтінком шовінізму, схожого на польський.

19. Виявляється, росіяни глибоко стурбовані тим, що Тарас Григорович, перебуваючи в засланні в Оренбурзі, не подякував цьому місту за «гостинний прийом», не увіковічнив місто в своїй творчості української мовою («сумішшю російської із слов’янськими говірками»), як це зробив Пушкін в «Капітанській дочці». Оренбуржці чомусь шанують русофоба, поета неповноцінної нації, відмічають його роковини, мають музей, присвячений Шевченку. Не треба. Не шануйте, не майте. Зробіть Україні ведмежу послугу.







МОВА Й УПЕРЕДЖЕННЯ



1. Українець себе не любить. Не любить він і свою мову. Українська мова, виразна й мелодійна, яка нічим не поступається італійській мові, потребує акуратного й дбайливого ставлення: розмірений, неспішний темп мовлення, що супроводжуватиметься невеличкими паузами для підкреслення основної думки, її важливості, значущості; дотримання наголосів заради ритмічності водночас із аристократичною жестикуляцією та витонченою мімікою; музичний слух та голос; чіткість вимови кожного звуку, слова, фрази, речення, тобто розвинений вербальний апарат. Її можна було б проголосити мовою грецьких богів, мовою Сократа, мовою виключно високоосвічених людей знатного походження. Її високий стиль підійшов би філософам, але ми віддали її на поталу неосвіченим свиням. Прикро…

2. Наша мова сприяє розвитку найвищих форм мистецтва – музичного, театрального та оперного. Їх і треба розвивати в першу чергу.

3. Українська мова зазнає нищівних ударів по декільком фронтам. По-перше, вона потерпає від засилля слів іншомовного походження, які руйнують її класичний стиль, знеособлюють її. По-друге, від суспільної неграмотності, бо носіями української мови переважно є малограмотні селяни та їх нашвидкуруч культуризовані нащадки, сучасне покоління молоді. По-третє, від низької, жахливої, просто нікчемної освіти й некваліфікованості педагогів-нездар. По-четверте, від модних стереотипів на кшталт «вона ж не міжнародна».

4. В жодному разі не можна «розбазарювати» мову під приводом міжнаціонального шлюбу, дружби, культурного обміну та солідарності, чому сприяють за кордоном українські діаспори й українська дипломатія, від якої немає жодної користі. Нащадки ж змішаних шлюбів синтезують спотворене уявлення Батьківщини, культури, мови, стоять на роздоріжжі, не належачи кров’ю та духом до жодної з держав своїх батьків. Як наслідок, це породжує естетичний несмак, яким хворіє теперішнє глобальне суспільство.

5. Українцю подавай екзотики, бажано китайської, ісламської, латиноамериканської… Він може вивчити будь-яку мову чи навіть діалект, але тільки не свою власну. У тлумаченні ж поняття «власна мова» в українця виникають деякі проблеми, пов’язані зі спадщиною колоніальних часів та комуністичної доби. Спадщина ця, головним чином, ґрунтується на численних комплексах неповноцінності, починаючи з комплексу меншовартості та закінчуючи неабияким соромом за самий факт існування українця, його історії, культури, мови, що й породжує в населення настрої відчуження від українського.

Україна нагадує сором’язливу дівчинку, яка червоніє при згадці про розбитий глечик. Стоїть, жметься, не знає, що відповісти на звинувачення в колабораційному русі, як полити себе ж брудом за ОУН УПА, як спростувати існування «Нахтігалю», «Роланду», СС «Галичини». Боронь боже, вилають, звинуватять, оштрафують, присоромлять… Як це по-дитячому наївно й незріло. Дурні мої, цим треба пишатись. Це одна із сторінок боротьби за незалежність, і мені байдуже, якого вона кольору.

Для нас така важлива думка наших слов’янських братів, які протягом багатьох століть влаштовували нам геноцид: забороняли православну віру, українську мову, вбивали старих, дітей і жінок, морили голодом, заковували в кайдани й продавали в рабство, ділячи наші етнічні землі, политі й просочені української кров'ю й потом. Скажуть – перебільшення. А я скажу – ні. Незлопам’ятність – це прекрасна риса, яка ставить нас вище за пануючий нині народ – євреїв, але уроки історії забувати не варто, все має свою циклічність і нелогічне продовження.

6. Коли поляки вкотре пригадали Волинські події, заїкаючись при цьому про геноцид польського народу, депутати від Партії Регіонів та КПУ, як справжні «борці за встановлення історичної справедливості», попросили Сейм Польщі визнати геноцид та «засудити злочинні діяння українських націоналістів». Хотіли плюнути в обличчя опозиції, а плюнули в обличчя Україні. Продовжили традиції своїх політиканів-попередників… Наші політики тільки те й роблять, що плюються, як верблюди, тільки чомусь не в ту сторону.

А деяких з них було б добре розстріляти за компроміси в питаннях мови та спекуляцію мовним питанням у стінах Верховної Ради. Знайшли хворий мозоль суспільства й постійно на нього наступають, коли хочуть відволікти увагу. Дрібні карлики.

Щодо Польщі. Терпіти не можу, коли якась «держава», яка вилізла з помийної ями, сидячи там сиднем століттями, намагається викрити в смертних гріхах живучих поблизу сусідів, щоб бруд, який вона черпала в своєму болоті, перекинути на свого й так досить нестійкого партнера. А ще говоримо про братерство між польським та українським народами…Той, хто поливає брудом, маючи не менші грішки, другом не є.

7. Для того, щоб неосвічені верстви населення припинили постійно помилятися, втрачати свою національну ідентичність у радянській ностальгії, губитися в російському лабіринті пропаганди, потрібно порвати ті сполучні нитки з минулим, які заважають становленню майбутнього. Наші рани глибокі, ми вимушені знищити все, що їх роз’ятрює. Радикалізм завжди був запорукою очищення людських голів від накопичуваної століттями історичної маячні. Хай Україна побачить своє справжнє обличчя, а не позичатиме в інших народів і народностей культурний примітивізм та одноманіття.

Основна проблема полягає навіть не в закритті освітніх закладів з російською мовою навчання та встановленні мовних заборон, бо плід стає ще солодшим, коли заборонений. Для багатьох мова спілкування – лише засіб, а не принцип, особисте переконання. Суспільство повинно зрозуміти, що українська мова не є мовою нижчих верств населення, мовою незугарною та другосортною, такою, що непридатна для використання. Якісні характеристики просто не дозволяють віднести її до такого низького рівня. Тільки тоді, коли російська мова посяде для пересічного українця один щабель зі всіма іншими іноземними, можна заявити про вирішення проблеми двомовності в державі. Адже, якщо не буде попиту на російську мову, то й не буде пропозиції.

8. Пам’ятаю, з якою ненавистю дивився на мене молодий викладач української мови та літератури, коли на перерві я дозволила собі сказати декілька слів російською мовою, як він мене відчитав і примушував писати на себе ж догану. Тоді, ще в шкільному віці, я задумалась над усією складністю мовного питання. Дуже важко виховати патріотизм, коли для нього не має жодного підґрунтя. Переді мною постало безліч запитань: «А хто мені розповідав, що таке Україна? Які умови створили виховні заклади для того, щоб я зростала в українському середовищі? Де ж були ті вчителі, коли формувалася моя особистість, коли закладався її фундамент, і чи не спотворили вони мене, ці незадоволені життям одуті невдахи, викладачі не за покликанням? Хто показав мені відмінність між українським та російським? Хто прищепив мені любов до держави? Чому я не бачу патріотизму на вулиці, в оточенні своїх друзів, знайомих, навіть своїх батьків? Чого ж вони хочуть від мене тепер? Чому не виховали належним чином моїх батьків? Хто винен, у чому винна я? Де я помилилась, що конкретно я втратила, що треба надолужити?»

Жоден українець не допоміг збагнути, що для мене означає моя держава. Істинне, національне зерно я не знайшла в жодному. Жоден не став для мене прикладом. Навіть зараз більшість я сприймаю як лжепатріотів, псевдонаціоналістів, пройдисвітів. Я зневажаю їх дешевий націоналізм, він нагадує заяложену білонну монету. Доводилось справлятися самій, багато читати, багато думати, багато сумніватись. Сучасний світ просто не уявляє, яка це складна наука, яке це вишукане мистецтво, який високий інтелект треба мати, якими знаннями володіти, щоб по-справжньому любити й цінувати свою Батьківщину. Мене просто не зрозуміють…

Російська й українська мови завжди йшли зі мною пліч-о-пліч ще з молодших класів. Російська завжди погано давалась, її погано викладали, і ніяк не могла я простежити бодай якусь логіку в орфографії. З українською теж були певні проблеми. Опанувала її лише в старших класах, бо зрозуміла, що вона мені рідна, цікава, ближча в розумінні, а найголовніше – потрібна. Згодом, вона стала мовою для душі, знайшла в мені прихисток. Викладачі спілкувалися обома мовами, кожен викладав по-своєму, як хотів. Це створювало додаткове навантаження та проблеми, які зазвичай виникають під час паралельного вивчення двох мов, білінгвізму. У старших класах з’явилися додаткові проблеми морального й політичного характеру. Вчителька української мови закладала в нас суто українське, а російської – суто проросійське, з комуністичними пережитками на додачу. Пропаганда проросійського характеру переважала…

Жодне нав’язування любові, примушування покараннями не допоможе любити українську мову, українське. Випробувано на собі. Таке виховання патріотизму ще гірше, аніж його відсутність. Воно породжує в дитині ненависть, зневагу, презирство, або калічить психіку й вселяє страх, що є наслідком руйнуванням особистості. Для того, щоб любите українське, треба ним жити. Лжепатріотичні освітні заклади мали б це знати. Методику силування не можна застосовувати на дитині, тільки на дорослому індивіді для пришвидшення процесу засвоєння інформації.



НЕДОЛУГІСТЬ ОСВІТИ



1. Етапи виховання:

А. Оскільки діти – це майбутнє України, важливим є таке їх виховання в навчальних закладах, яке б не нав’язувало любов до держави, а дозволяло дитині самій зробити правильний вибір, підштовхнути до нього. Всі спроби насильницької українізації розглядатимуться як репресивні заходи задля гноблення та обмеження свободи самовираження, а якщо дитина ще й відчуватиме присутність фальшивого націоналізму, такого собі прикривання українськими догматами заради пристосування до нинішніх вимог суспільства, це спровокує відразу. Навчальні заклади не повинні перетворюватись на концентраційний табір, де маленьким дітям і несформованим психологічно підліткам зі шкільної парти «промиватимуть мізки» націоналістичною пропагандою та політикою партії.

Від народження маленький українець повинен перебувати в атмосфері українського духу, жадібно вбирати знання про українську культуру, звичаї, мову, історію. Атмосфера, в якій зростатиме дитина, не повинна створюватись штучно, створювати враження міражу, який існує за рахунок тиранії та примусу. Якщо ми хочемо виховати еліту, кожна дитина повинна зростати в злагоді, любові та достатку, ходити до школи, в якій пануватиме українська домашня атмосфера, більше бувати на свіжому повітрі, залучатись до мистецтва. В її голові не повинна промайнути навіть думка про те, що може існувати якась інша державна мова, крім української, що в українському суспільстві можуть виникнути конфлікти на націоналістичному чи іншому підґрунті. Майбутні покоління не повинні розгрібати помилки поколінь минулих. І навіть буде краще, якщо вони взагалі не здогадуватимуться про ці численні помилки, нехай новостворене українське суспільство буде досконалим і не даватиме приводу себе критикувати. До речі, любов до Батьківщини передається з молоком матері. Це також треба враховувати.

Б. Щодо учнів старших класів та студентів. Якщо попередній етап виховання склався вдало, ми маємо справу із сформованими особистостями, готовою до звершень і сповненою життєвою енергією молоддю, яку треба розвивати й вдало направляти, а не кидати напризволяще за американським зразком соціал-дарвінізму «хай виживе найсильніший». Застосування подібної практики на молоді недопустиме. Крок за кроком їх треба залучати до внутрішньополітичного життя держави. Хай приймають у ньому активну участь, висловлюють свою громадянську позицію, вступають у ряди партії, роблять перші кроки на зустріч блискучій кар'єрі у військовій, культурній, політичній, науковій, технічній та інших сферах. Про вдале майбутнє молоді повноцінна влада думає заздалегідь.

Головною метою школи повинно бути виховання повноцінного громадянина (громадянки) своєї держави, прищеплення національних та духовних цінностей, відчуття гордості за свою державу. Школа для кожного повинна бути криницею найкращих спогадів з власного дитинства, а не відбуттям покарання.

2. Порятунком нашої держави буде заборона виїзду за кордон та впровадження цензури, яка б стримувала стрімкі культурні віяння глобалізації, що так негативно впливають на розум підростаючих поколінь. Молодь треба зацікавити не дешевою американською порнографією, а класичними видами мистецтва, не музикою для чорноробів, а музикою класичною, не спотвореною сучасними європейськими «поліпшеннями» та «доопрацюваннями». Держава повинна активно займатись фінансуванням кіностудій, театрів, музеїв, інших культурних закладів, сприяти появі нових митців за рахунок фінансування академій мистецтв, шкіл, гуртків. Основним завданням для України є забезпечення якісної та безкоштовної освіти, яка б виховувала українську еліту, а не дешеву робочу силу для праці за кордоном.

3. Сучасна освіта калічить фізично й морально. Іноді, через ненормовані навантаження, цілком непотрібні й беззмістовні дисципліни, вона вбиває. Кому потрібні випускники-інваліди із сколіозом, короткозорістю, ожирінням, психічними розладами та невпевненістю у собі? Кому потрібні зламані загальноосвітньою програмою особистості? Державна освіта робить індивіда посереднім і безликим, вона його отупляє.

Психологічне навантаження в школі чинить негативний вплив на репродуктивну функцію тих відповідальних дівчат, які нервують через проблеми з викладачами, успішністю, переживають щодо вступу до пристойного ВНЗ, адже система освіти геть просякнута корупцією й хабарництвом, що дає підстави говорити про суб’єктивне й упереджене ставлення вчителів, не кажучи вже про їх некомпетентність. Такі переживання підвищують ймовірність безпліддя в майбутньому через порушення менструального циклу. Як не дивно, особливо від пресингу потерпають учениці пристойних ліцеїв, гімназій, по суті шкіл-інтернатів з посиленим режимом контролю, стеження. Старі мимри «радянської закалки» із скаліченими долями, затьмареним глуздом, незадоволеністю в особистому житті, влаштовують полювання на молодих дівчат для того, щоб зліпити їх за власним зразком.

Останнім часом спостерігається тенденція до зростання кількості дівчат-підлітків з гінекологічними проблемами, і це пов’язано не тільки з генетикою чи нерозбірливим статевим життям. Кажете, проблеми не існує? Не існує, бо не ведеться статистика.

4. Чого тільки варта ця шкільна форма, потворна в своїй кольоровій гамі. Який відвертий несмак, суміш радянських фартушків і бантиків з формою бідних англійських інтернатів. Яка прибиральниця займалася розробкою цієї неякісної й негарної одежі? Але немає нічого, нічого гіршого, коли до дешевої, синтетичної шкільної спідниці одягають вишиванку. Це вже занадто, це потрійний несмак.

Шкільна форма має за мету одне: вирівняти всіх, зробити з дівчаток провідниць залізничного вокзалу, а з хлопчиків – охоронців супермаркетів. Я дозволю собі зробити гучну заяву: шкільна форма не виховує почуття скромності, вона виховує закомплексованість, невпевненість у власних силах, відсутність власної індивідуальності. Вона не дисциплінує, вона навмисно потворить, псує зовнішній вигляд дитини для того, щоб вона не виділялась на загальному фоні. Вона наче говорить: «Такий, як усі. Посередність. Безликість. Маса. Амеба. Атом».

І ще дивуються потім, що старшокласниці одягають короткі спідниці, топи, взуття на високих підборах, й увесь цей «ансамбль» виділяється хіба що відсутністю смаку, невмінням поєднувати кольори. А що ж ця дівчина бачила, окрім зелено-синьої чи чорної «роби арештантів»? Хто прищепив їй почуття смаку, міри? Мати в селі? Після такого ханжества, стройової муштри, закутування в жахливі сарафанчики, пробуджується бунтівний характер, який вчителі, жертви дитячого насильства й суспільної системи, намагаються забити.

Найгірше з усіх одягаються колишні підлизи-відмінники. Вони абсолютно не вміють підбирати одяг. Вони звикли до форми, бо їх за це хвалили вчителі, пробуджуючи в них тим самим пихатість та любов до всього системного. Вони настільки зжилися з цим амплуа, що навіть у дорослому віці не можуть з нього вийти. Нікчеми. Зате вони не мають проблем із системою.

Я все життя ненавиділа шкільну форму. Вона була моїм ворогом номер один. Ще більше я не любила казочки про те, що форма нібито вирівнює, уніфікує соціальний статус школярів, не підкреслює класову приналежність. Тільки не в нашій державі.

Ми не виховуємо дітей у КНР. Ми давно відійшли від соціалізму й зрівнялівки. Тому хай виробники шиють якісний і гарний шкільний одяг, який не соромно одягти й показати. Хай удосконалять та урізноманітнять фасони, або не шиють взагалі. Аніж бачити дівчат у такому жахливому вбранні, хай краще ходять голі, аби тільки не застудились.

5. Геніальна дитина, творча дитина, дитина з неординарним мисленням чи здібностями не зможе комфортно почувати себе в звичайних умовах шкільного навчання. Її не задовольнятиме одна тільки успішність у навчанні й добре ставлення з боку викладачів, якщо воно ще таким буде. Такі люди хочуть виділятись з натовпу, вони самодостатні. Деякі з них не витримують або погано переносять шкільну систему, адже вона не сприяє розвиткові їх здібностей, пригнічує їх інтелектуальний потенціал. Таких індивідів слід звільняти від системи. Для цього повинна функціонувати інша освітня програма, школи для обдарованих, а не вішання шкільними психологами ярликів аутизму й недорозвиненості.

6. Мені імпонує думка найвідомішого німця щодо вивчення історії: «Лише деякі вчителі розуміють, що метою історичного викладання ніколи не повинно бути безглузде заучування напам'ять або механічне повторення історичних дат і подій. Справа зовсім не в тому, чи знає юнак на зубок, в який саме день відбулася та чи інша битва, коли саме народився той чи інший полководець, або в якому році той чи інший (здебільшого вельми незначний) монарх начепив на свою голову корону. «Вчитися» історії означає вміти шукати й знаходити чинники й сили, що зумовили ті чи інші події, які ми потім повинні були визнати історичними подіями. Мистецтво читання й вивчення зводиться в цій області до наступного: істотне запам'ятати, несуттєве забути». Зі свого боку зазначу, що для інших дисциплін даний принцип – не виключення теж. Я переконана, він стосується всіх без виключення наук, і викладачі мусять його дотримуватися для надання дійсно якісних освітніх послуг.

7. Українці не вміють ані грамотно писати, ані читати вголос. Чому ж їх навчила школа?

Українська література, особливо поезія, сильно занепала тому, що філологія – наука, яка вчить повільно читати й правильно сприймати, не користується попитом молоді. Її витіснила економіка – абстрактна недонаука для недоумкуватих телепнів. Тепер красномовну людину вдень з вогнем не знайдеш… Усюди панує метафізика.

8. Треба влаштовувати особливий конкурс при прийомі на роботу вчителів молодших класів. Ці особи повинні мати найкращі рекомендації, адже вони працюватимуть з дітьми, майбутнім нації. Вчителем може бути тільки та людина, яка позбавлена психічних розладів та комплексів неповноцінності.

9. Американські зразки сидячих професій, багатогодинної роботи за комп'ютером, відсутності вільного часу, перетворюють українців на масу відгодованих тупуватих свиней. Зі шкільної парти українця привчають до такого способу життя, до сізіфової праці, багатогодинного сидіння в затхлих приміщеннях, навчання за програмою «поглибленого вивчення». Дитина не має вільного часу після школи, бо, якщо вона бажає досягти успіху в навчанні, вона змушена витратити весь свій позаурочний час на домашнє завдання гігантських масштабів через те, що вчителька, через свій непрофесіоналізм та неосвіченість, не змогла повністю розібрати з учнями класний матеріал. Вона б ще й хотіла збільшити кількість годин, аргументуючи таке рішення браком часу й дуже скороченою програмою…

10. Головним завданням Міністерства освіти є забезпечення держави висококваліфікованими кадрами, які становитимуть фундамент розвитку України. Освіта повинна зазнати радикальних змін, вона неефективна, погано вчить і не розвиває. Вища освіта – це катастрофа в прямому сенсі слова. Вона – продукт хворої уяви чиновників, які скомпонували окремі положення Болонської системи з власним, законодавчо підкріпленим маразмом, і піднесли цей сурогат на блюдечку з блакитною облямівкою. Якщо школяр ще може відстояти бодай якісь права, студент у цій державі став найбезпораднішою істотою, яка має право зберігати мовчання й кивати головою на знак згоди. Введення кредитно-модульної системи й трактування її на власний лад – це вищий прояв потурання корупції. А вседозволеність і її безкарність підкріплюється принципом автономії волі ВНЗ. Таке небачене за масштабами процвітання беззаконня й сваволі є неприпустимим. Hoc est insania.

11. Чомусь вважається, що подібна система навчання перетворить пересічного українця на всебічно розвинену людину, людину з широким світоглядом, адже тепер ми начебто випускаємо спеціалістів не вузького, а розширеного профілю. Нісенітниця…

Вона безумовно навчить: стукацтву, плазуванню перед керівництвом, майстерному пропонуванню хабара. Тобто, комунікабельності й лобіюванню.

12. Якщо Міністерство освіти думає, що ми обігнали Європу за кількісними показниками по вищій освіті, і нібито є однією з високоосвічених країн, воно зовсім помиляється. Неконтрольований випуск незатребуваних фахівців на ринку працевлаштування, що збільшує кількість безробітних серед молоді; відсутність глибоких знань у вузькій спеціалізації; величезна кількість вищих навчальних закладів, які відкриваються зі швидкістю кіосків, без належної кваліфікації, викладацького складу й фінансування; старіння викладацького складу; численні нововведення за американським зразком на кшталт тестового оцінювання – все це показник глибокого загнивання освіти як соціального інституту.

13. Покликанням кабінетних щурів завжди було підлабузництво та хабарництво. Тому, коли вони розробляють освітні програми, вони в першу чергу підлаштовують їх під себе й зажерливу товстозаду наукову «еліту». Ви бачили ці обличчя професорів, докторів наук? Брудна й паскудна шушваль, виродки нації, некомпетентні наукові імпотенти. Звідки береться цей бруд, і яким чином він продирається нагору? Кумівство, підлизування, проституція. Науковці поєднали в собі всі потворні риси суспільства, вони сформували піраміду, кожний щабель якої не тільки принижує гідність людини, а зводить її нанівець. Цей механізм перемелює, подрібнює й розщеплює особистість. У ньому панує все що завгодно, тільки не наука. Цю обмежену наволоч цікавлять виключно премії, надбавки, привілеї, подачки держави й багатих депутатів. Це утриманці, які присмокталися до державної годівниці, як кліщі до своєї жертви.

Які надії покладалися на науку, скільки від неї очікували! А вона загнулася раніше за мистецтво, так і не здолавши релігію. Цей супротивник виявився їй не по зубах, та вона й не хотіла люто боротися з ним від самого початку.

14. Викладач – це людина харизматична, яка любить працювати з дітьми й молоддю, знаходить з ними спільну мову, володіє знаннями, особливими навичками викладання й комунікації, є взірцем для наслідування й представником української інтелігенції. Педагогами повинні ставати найкращі, а не покидьки суспільства, яким більше нікуди було вступати, як на педагогічний факультет. Якщо педагог не йде на контакт, не зацікавлений у допомозі своєму учневі, думає, що освітні заклади існують лише заради видачі йому зарплатні, вважає, що будь-яке прохання з боку учня – це образа його недоторканної особистості, нехай йому дають копняка під зад. Нехай кожний викладач знає, що він не недоторканний, не язичницький бог, що біля кабінету чи робочого місця на нього завжди чатує молода та здібна заміна. Крім того, не варто закріплювати місце за старими викладачами, з яких сиплеться труха. Нехай сидять вдома та виховують онуків, займаються консервацією та в’язанням шкарпеток, думають про смерть та морально до неї готуються. Молоді нема чого спостерігати згасання людського духу та тіла, яке з роками вкривається хіба що різноманітними болячками. Нічого спостерігати, а тим паче вбирати в себе думки напіврозваленої мумії. Молодому поколінню необхідне свіже повітря. Це насамперед стосується професури, яку студент може «унюхати» за кілометр від себе. Ми не китайці, щоб дотримуватись принципів конфуціанства в усіх сферах суспільного життя.

15. Розвінчати міф, що студенти існують для того, щоб забезпечити робочими місцями викладацький склад! Викладач існує для студента, а не навпаки. Знищити цю хвору заповідь про те, що викладач ВНЗ – священна, безгрішна й недоторканна корова, побачивши яку, студенти повинні кланятись у ноги, розбігатись у різні боки для звільнення проходу, коридору, цілого поверху в деяких випадках. Подібне підлабузництво широко віталося за часів радянщини, тому наше суспільство складається не з революціонерів, а дипломатів, шукаючих шляхи компромісу. Пихатість, зарозумілість, ущербність неприйнятні в роботі викладача. Усі людські дурощі скоювались саме з розумним виразом обличчя. Наявність наукового ступеня не є показником розумності, не дає права на упереджене ставлення й відкрите вимагання хабара, а тим паче викручування рук із занижуванням оцінок у разі відмови.

16. Я б зашивала роти викладачам, які першого ж дня говорять нашим студентам про те, що вони негідні навчатись у цьому закладі. Хто тут негідний? Студент, який склав ЗНО, заплатив за навчання, за викладання сидячого перед ним негідника? Парадокс. Так може краще їхати навчатись за кордон, де освіта краща в сотні разів, дешевша або зовсім безкоштовна? Де чекають на кожного, аби платив.

17. Жінка й наука – це фатальне поєднання. Contradictio in adjecto! Тільки подивіться на неї, цю безплідну розумом і чревом надуту гуску, підстилку для ніг чоловічого колективу професури, невдоволену життям і нестачею інтиму. Одне її обличчя, один погляд виказує її вузьколобість, незатребуваність, посередність й істеричність її натури. Вона тільки те й робить, що прогинається під кожного, намагається сподобатись начальству. Життя зігнуло її навпіл, вона не може без заздрощів дивитись скоса на молодість, красу, незалежність й благополуччя інших. Її перемололи, її нагнули, й не один раз. Вона жертва наукової роботи, бездарна й недалека, а що найголовніше, нікому не потрібна жертва. Вона любить, коли цитують її наукові праці, цей легально переписаний плагіат, коли їй піддакують на знак згоди, глибокої зацікавленості не її думками. Але тільки вона чує щось відмінне від того, чому її вчили, заради чого її так довго нагинали, в цієї синьої панчохи починає сіпатися нижня губа… У науку йдуть ті жінки, які ні на що більше не придатні. Вони нерозумні, негарні, не користуються попитом у чоловіків, тому намагаються влаштувати своє особисте життя в лабораторіях, на кафедрах… у чоловічих туалетах. Розумні жінки виродились, залишилися тільки повії, які роблять те, що їм кажуть, і досягають успіхів у кар’єрі.

Важко навіть уявити, якою б масштабною була геополітична катастрофа, якби в політиці переважали жінки. Це вам не іграшки, це ж проституція глобального масштабу… Це був би апокаліпсис ідіотизму компромісів та закулісної гри.

18. Студенти повинні приймати активну участь у відбудуванні держави, а не сидіти в аудиторіях та конспектувати матеріал, що не відповідає дійсності. Теорія не застосовується на практиці за відсутності навичок. Державі не потрібне економічно неактивне населення, коли воно стоїть на порозі цілковитого краху, тому, кількість років навчання у вищих навчальних закладах треба зменшити вдвічі, якщо не втричі.

19. Здобуття вищої освіти в Україні – надскладна задача, якщо в тебе немає грошей і впливових зв’язків. І бюджетне, і контрактне місце мають свою ціну. В Україні право здобувати вищу освіту, навіть за свої власні кошти, ще треба заслужити. Ані гарний атестат про середню освіту, ані гарні результати з незалежного тестування не гарантують зарахування до ВНЗ. Купівля оцінок, списування під час ЗНО створюють додаткову й вкрай нечесну конкуренцію. Величезна кількість «липових» медалістів-відмінників доводять усю продажність і безпринципність директорів та вчителів шкіл.

Вихідці з сіл, селищ міського типу, захаращених міст та областей, які мають не тільки підроблені сертифікати, а й сфабриковані результати тестів, вважають себе господарями столиці й підкорювачами найкращих освітніх закладів. Ви тільки подивіться на цей «вищий інтелект»! Скільки в цій пихатості сільського шику й амбіцій. З якою несамовитістю штурмують вони місто, не гребуючи нічим, буквально розпихаючи ліктями столичних конкурентів. Вони випромінюють таку гордість, коли говорять про своє зарахування в першій черзі. Звісно, адже до цього вони завжди були в її кінці, де їм par excellence належить бути.

Інтелігенції стає все важче стримувати натиск, протидіяти цій периферійності. Вона здає позицію за позицією… і, врешті-решт, приймає рішення їхати за кордон. Не хоче штовхатись із селюками.



РЕЛІГІЯ



1. XXI вік надворі, а ми дурні, дурні й хворі.

2. Історія доводить: той, хто бореться з релігією, зазнає нищівної поразки. Скільки вчені не намагалися спростувати міфи, показати неспівпадіння й двозначність інтерпретацій, абстрактний символізм, що криється в кожній релігії світу, всі їхні зусилля були марні. Credo quia absurdum est! Ось та скрижаль, об яку розбивалися найсвітліші голови людства. Релігія – єдиний аспект людського життя, на який не впливають жодні переконливі доводи розсуду. Безсмертний вислів Вольтера: «Якби Бога не було, його слід було б вигадати». Церква – це той зашморг, який утримує в людині її тваринячу сутність, нагадує про мавпяче походження, прив’язує до спотвореної шкали цінностей, мішка з піском. Вона вселяє людині рабську мораль, привчає до покори, стадного інстинкту. Церква спростовує високе походження людини, вона хоче бачити в ній мавпу, яка щиро кається. Вона руйнує причинно-наслідкові зв’язки, нехтує логікою, доводить гріховність, винність людини в її зачатті, існуванні, а на тлі загальної вбогості возвеличує культ жерця.

Принижений єврейський народ винайшов нещадний, тупий, але ефективний механізм боротьби з Римом, піднявши проти нього світову чернь, чандалу. «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло». Безсильна помста, ніцшевський ресентимент. Робимо висновок, що християнство – уділ вбогих, людей нижчого сорту.

3. Українська церковна еліта намагається наздогнати за статками російських, а якщо пощастить, ватиканських колег, висмоктуючи переважно з малозабезпечених верств населення всі їхні заощадження, під приводом численних пожертвувань на церковні нужди, застосовуючи при цьому пропагандистські методи в формі листівок, брошур, оголошень в Інтернеті та релігійної реклами по телевізору. Українська православна церква ну просто животіє в злиднях, їздячи на розкішних іномарках, живучи в палацах, користуючись усілякими девайсами за кілька тисяч доларів, утримуючи готелі на території Києво-Печерської лаври.

«Благочестиві» автоматично забувають, кому зобов’язані подібними «надлишками», елементами розкоші, за умов одночасного зобов’язання дотримуватись релігійного аскетизму, стриманості. Українська церква стала осередком блуду, розгнузданості, грошових махінацій, волюнтаристського трактування православної віри, прихистком вбогих дурнів і тих, хто хоче їхньою дурістю скористатись, використовуючи купку віруючих як покірних рабів, ладних віддати останню свитину, продати власних дітей заради блага їхнього пастора.

4. Головна функція церкви – функція духовного виховання суспільства, яка має за мету прищеплення християнських цінностей і пропагування культу сім’ї, розтанула, як сніг на вранішньому весняному сонці. Натомість, пузаті, відгодовані, як ті жирні свині на Різдво, попи всіляко сприяють розкладанню суспільства, деградації молодих поколінь українців на прикладі власної духовної вбогості, показної жадоби до розкоші та неприхованої розпусти. Вони теж «люди», мають право користуватися благами цивілізації: Мерседесами, годинниками Rolex, абонементами в жіночий монастир…

5. Надивившись, як живуть там, за кордоном, українцю захотілося проміняти Батьківщину на жувальну гумку, джинси, фаст-фуди, культ людського гедонізму й зажерливості, за яким ніхто нікому нічого не зобов’язаний. Релігія не тільки не бореться з цим, вона такі віяння підтримує. Постсоціалістичний світ еволюціонував, а разом з ним еволюціонувала й церква, надихнувшись, мабуть, паразитичним існуванням Ватикану, який потопає в розкошах, досить далеких від того жебракуючого в Біблії Христа.

Окрім старих Божих заповідей, в які не вірять самі проповідники й богослови, до речі, як і в існування Ісуса, сучасна церква не може запропонувати нічого натомість. Вона поринула в блага цивілізації, не ставлячи перед собою мети духовного переродження, вдосконалення інтерпретації релігії, її ролі в суспільстві. Бо там немає що вдосконалювати.

6. На даному етапі ми спостерігаємо розкладання релігійної ідеології, яка de facto втратила право на існування за рахунок її недотримання не тільки суспільством, яке завжди більше відрізнялося власною недалекістю й почуттям страху, а не глибокою релігійністю, а й тими, хто зобов’язався її сповідувати, дотримуватись. Через це відбувається розшарування релігійної ідеології, «розповзання по швам», що перетворює її на дешевий балаган, спосіб заробітку для шахраїв та обитель злиденних верств суспільства, на яких державі, та й церкві, по-правді кажучи, абсолютно начхати.

Минули ті часи, коли священнослужителі ховали свою розгнуздану сутність, свою хіть, комплекс ненажерливої чандали під рясою. Вони більше не бажають приховувати від інших свою жагу до насичення суто мирських потреб, немає сенсу стримувати себе. Вони символізують усе те диявольське, проти чого вони начебто борються.

7. Релігійний бізнес процвітає й підтримується безкарністю, негласним правилом невтручання держави й закону в справи церкви. Кожна парафія об’єднує й керує певним «сегментом ринку». Відбувся такий собі розподіл портфелів, де ніхто нікому не заважає. Притулок знайшли й релігійні секти. Мабуть, не заважають нашим православним попам.

8. Релігія – це хвороба, яку треба контролювати. Залишається сподіватись на те, що в наступному столітті людство позбудеться цієї болячки, не відшукавши іншої, гіршої.

9. Перше, що треба зробити для поновлення контролю над церквою – ліквідувати Українську православну церкву Московського патріархату. В питаннях релігії ми розберемося без втручання інших держав та їх повчань, а тим паче, без тотального контролювання, русифікації, сприяння сепаратизму.

10. Церква повинна бути скромною, позбавленою всіх розкошів тлінного й грішного життя людського, дотримуватись заповідей, допомагати людям, а не паразитувати на тілі держави. Українську православну церкву Київського патріархату слід об’єднати з УГКЦ, створивши єдину Помісну церкву.

11. Відповідальність за порушення законодавчих норм повинна поширюватись і на представників духовенства, не треба чекати на той момент, коли їх покарають небеса, а лемури заберуть до пекла. Якщо священика зловили на корупції, обдурюванні та обкраданні віруючих або церкви, зловживанні владою, він мусить нести кримінальну відповідальність, як і прості смерті, які не мають священного сану. Цей механізм повинен функціонувати. Церква підпорядковуватиметься главі держави, вирішуючи соціальні проблеми спільно з державним керівництвом та сприяючи проведенню культурних, соціальних реформ, а також реформ у духовному житті суспільства. Хай відпрацьовує свій шматок хліба.

12. Якщо церква не додумалась самостійно заборонити всі інші релігійні вірування, треба зробити це замість неї, ліквідуючи, таким чином, одну з найбільших проблем сучасності – свободу віросповідання, яка набуває іноді найогидніших, жалюгідніших форм, змушуючи людину повзати рачки. Не можна давати людям себе розбещувати.

13. Політика з домішками церковних постулатів нагадує богадільню. Попам у політику зась!

14. У широкій сфері творчих пошуків простежую я дезорієнтованість духівництва. Замість того, щоб не лізти, куди не просять, не брати з людей побори при вході в Києво-Печерську лавру, обізвавши її історико-культурним заповідником, не пхати в свої кишені гроші вірян, поки держава не бачить, краще б турбувалися укріпленням інституту сім’ї, реставрацією церковних пам’яток, благодійністю (під контролем державних органів), допомагали всиновленню дітей, займалися роз’яснювальною роботою стосовно важливості народження здорової, повноцінної дитини, виступали проти штучного запліднення. Переконання "на все воля божа", "шляхи господні несповідимі", "раз послав Бог хвору дитину - народжуй, нехай відбуває своє покарання за минулі гріхи" – належать до періоду раннього Середньовіччя, й до дійсного стану речей не мають жодного відношення. З точки зору гуманності не можна назвати людяним і справедливим появу тяжкохворих дітей на світ.

Замість відкриття своїх веб-сторінок в Інтернеті для встановлення контакту з віруючими, краще б пропагували здоровий спосіб життя, переконували неповноцінних, хворих людей не плодити собі подібних, а всиновлювати й удочеряти здорових дітей з дитячих будинків. Останнім часом нікого не хвилюють проблеми дітей-сиріт, а потім ми дивуємося, чому зростає така кількість наркоманів, бандитів, убивць, жебраків, повій. Приречуючи на жалюгідне існування під мостами, держава продукує внутрішньо зіпсованих та небажаних для суспільства індивідів.

15. Досить паразитувати на тілі громадськості, влаштовувати вистави під час богослужіння з мікрофоном та вигнанням нечистої сили. Годі будувати «шпаківні» на мізерних клаптиках землі в самісінькому центрі міста й горлати на весь район, заважаючи людям своїм верещанням. Церкви або не повинні розташовуватись у спальних районах міста, або їх гучність повинна вимірюватись у зазначених та допустимих законодавством децибелах. Використання ж для вистав акторів чи психічнохворих людей повинно каратись законом.

16. Для чого люди постяться? Для того, щоб по-тваринячому, похапцем вдовольнити всі свої потреби перед постом, займатися самокатуванням під час нього, отримуючи певну насолоду від процесу утримання, а потім, зірватися з ланцюга, наче зголодніла собака, пуститися на всі заставки, нажертися до гикавки. Ви думаєте, Бог це оцінить? Якщо боги й існують, то до людства їм байдуже.

17. Лякає кількість молодих черниць, які присвячують своє життя «служінню Богові». Хто бачив ці розпусні хтиві оченята, які витріщаються на чоловіків, посміхаючись, кокетуючи, пускаючи бісиків, той зрозуміє, що ця вбога дівчина не займається одним лише читанням молитов, стоячи на колінах. Безпосередня близькість чоловіків і жінок на території монастиря, обнімання священиком черниць на очах у людей наштовхує на думку, що благочестиві живуть вельми активним статевим життям, не відмовляючи собі у насолодах.



РОДИНА Й ЗДОРОВ’Я



1. Шлюб не виконує свого призначення: народження й виховання повноцінних дітей. З дозволом розлучень й одружень будь-яку кількість разів, без встановлення ліміту, шлюб перестав відігравати важливу роль у суспільстві, перетворився на формальність, цікаву гру. Суспільство надає перевагу співжиттю, так зручніше й дешевше, а головне, ні до чого не зобов’язує. Причиною такого поширеного явища є те, що чоловіки й жінки не вважають метою шлюбу продовження роду, народження дітей. Діти з’являються спонтанно, незаплановано, стають цапами відбувайлами в стосунках своїх батьків. Батьки ж турбуються про себе, відверто заявляють про право на щастя, звинувачують дітей у проявах егоїзму, помиляючись в тому, що нащадки не мають на це право.

Величезна кількість розлучень у світі доводить, що шлюбу по любові не існує, це фікція. Шлюб не має жодного стосунку до любові, цього короткочасного афекту. Людство не керується здоровим глуздом.

2. Сьогодні ми спостерігаємо руйнування сімейних цінностей як непотрібних, зобов'язуючих й обтяжуючих пут, які негайно потрібно з себе скинути, розважаючи себе тимчасовими стосунками, схожими на сезонне парування за покликом інстинкту. Часта зміна партнерів, пошуки нових шляхів сексуального збочення, що набувають форм гомо-, бісексуалізму та інших психічних відхилень, вважаються цілком природними, нормальними.

3. Багато що викликає в мене почуття відрази, але зашивання дівочої пліви – це вершина нетактовності, безсоромності.

4. Страшними б здавалися для більшості часи, коли засобів контрацепції не існувало, ті суворі часи по відношенню до нерозбірливого статевого життя, шлюборозлучних процесів, перелюбства, абортів, незаконних зносин та аморального поводження в суспільстві загалом. Тоді люди не були святими, скоріш так само розбещеними, як покоління теперішні. Просто вони знали елементарні межі пристойності, межі дозволеного, бо було що втрачати, наприклад, своє добре ім’я.

5. Раніше природа, завдяки нерозвиненості медицини, ефективніше виконувала санаційну функцію, зокрема відсіювала дегенеративні елементи суспільства зараженням венеричними хворобами. Повії, рознощиці всякої зарази, були "санітарами" суспільства, які заражали велелюбних, і невдовзі гнили заживо самі, очищаючи суспільство як від себе, так і від розбещених, найчастіше недалеких елементів. Такий стан речей стримував людей на шляху до розпусти, вільного ходіння публічними будинками, чи принаймні змушував замислитись над мінливостями долі. Природний відбір ідеально виконував покладені на нього обов’язки, гарантуючи існування здорового людського роду. Сімейні цінності, підкріплені ідеологією церкви, яка довгий час забороняла й не визнавала розлучення (не кажучи вже про прояви гомосексуалізму), дотримувалися всіма беззаперечно. Це забезпечувало сталий розвиток суспільства, непохитний авторитет сімейного інституту. Розлучення для чоловіка й жінки ставало плямою на репутації, яка помітно відображалась на стосунках з оточенням, церквою. Воно заважало кар'єрному зростанню, набуттю вигідних зв'язків.

Гірша доля чекала тих молодих дівчат, які воліли стати коханками, аніж законними дружинами. Для батьків втеча з дому означала викреслення дівчини з їхньої родини, її смерть. Усім було абсолютно начхати на тих, кому не пощастило в шлюбі через відсутність взаємних почуттів, нерозділене кохання, брак коштів. Тоді не вміли жаліти, вважали це проявом слабкості, ницості, неповаги. Всі жили за правилами, жорсткими, безкомпромісними, але дуже доречними, життєво необхідними. Повернути б ці прекрасні, золоті часи…

6. Завжди невідомо звідки виповзали всілякі вискочки, які заявляли про неможливість щастя в таких неромантичних умовах. Бачте, обмежена свобода вибору, мала ймовірність знайти собі пару за умов існування чіткої градації соціальних станів, морально-етичних канонів, створених не менш безпринципними індивідами, ніж усі інші. Створювались сотні романів, які були присвячені нещасливому коханню, людській безталанності через застарівання, загнивання моральних устоїв. Недаремно в аристократичних сім’ях молодим незаміжнім дівчатам заборонялося читати сльозливу, сентиментальну літературу. Оскільки представниці вищого класу нічого не робили, така література могла нашкодити їм, розхитати нерви, вселити дивні мрії, бажання, пробудити хвору уяву. Коли людині нічим зайнятись, вона починає фантазувати, вигадувати, прогнозувати своє майбутнє. Ці молоді особи ніколи б і не подумали, що вони були нещасними, адже насправді були щасливими. Ця гнила література наче звинувачувала їх у спокійному, розміреному й ситому житті, житті без пристрастей, фатальних помилок, безчестя, злиднів, розпусти.

Ці романи були пропагандою, написаною людьми нетрадиційної сексуальної орієнтації, людьми іноді обмеженими, обділеними увагою батьків, людьми бідними, або й злиденними, метою яких було описати свій сформований внутрішній світ – світ нетрів, публічних будинків, жебраків, невиліковно хворих, і заробити при цьому гроші, адже представникам світської знаті хотілося покуштувати «ліверу», поринути в бруд людських відносин, задовольнити свій інтерес пізнання навколишнього середовища за рахунок подібної низькопробної писанини. Чим скандальніше твір, тим більший інтерес до нього. Чим більше сцен у ліжку, тим популярнішим він стає. Головне тільки вивернути цей світ навиворіт, показати, як розкладаються його нутрощі, прискоривши тим самим подальше розкладання. Не бажаючи витерти ноги перед величним палацом мистецтва, вони проносили з собою розповіді про життя куртизанок, чорноробів, паразитів суспільства, пропагували відмову від війн. Вони заробляли на епатажі, возвеличенні бруду. Вони зображували власний, скалічений ідеал жінки, світ якої, згідно з романів середини XIX століття й по сьогодні, складається з сексуальних відчуттів, постійних життєвих шукань та почуття невдоволення. І цей образ настільки всім сподобався, настільки до нього не потрібно підлаштовуватися, що першість він отримав без найменших перешкод. Тепер, це не тільки ідеал митців і літературних діячів, що споконвіків знаходили своє натхнення в обіймах повій, це ідеал всіх чоловіків без винятку. Жінка повинна бути альфа-самкою, перебувати в постійних пошуках, заманювати чоловіків своєю зухвалою поведінкою, відвертістю. Раніше за жінку боролися на лицарських турнірах, вмирали за право поцілувати її поділ, а тепер ця деградована самка стоїть на окружній дорозі або бореться за право на спаровування серед собі подібних, вважаючи ці правила гри гідними її честі. Як це гидко виглядає, коли жінка, берегиня домашнього вогнища, людського роду так низько падає.

7. За тих істот, які не вміють самостійно думати, чи не можуть додумати, держава повинна подумати сама. В жодному разі не зобов’язана вона турбуватися особистим щастям кожного, її обов’язок – подбати про збереження фізично й морально здорової нації, а не потурати череді заблуканих овець, носію громадського тупоумства, яка ніколи не збагне, що для неї краще. Вирішувати має найсильніший і найрозумніший. Звідси висновок: вона не може не втручатися в особисте життя.

8. Маючи широкий асортимент на будь-який смак і несмак, деградованість морально-етичних норм, у людей виникають ті самі проблеми, непорозуміння та розчарування. Чомусь не стали люди щасливішими, не допомогло їм зняття всіх заборон та узаконювання різних форм людського розбещення, виправданих правом людини на особисту свободу. Збільшення кількості розлучень та постійні зміни партнерів не допомогли людям створити міцні сім’ї. Вважаючи, що найголовнішим правом людини є право на деградацію в особистому житті, людство відкрило собі шлях «вільного кохання без кордонів», де начебто існуватиме й казка про Попелюшку, й міжрасове щасливе кохання, й відсутність міжкласової нерівності, расової ідентифікації чи культурних розбіжностей. Проблема утримання від власної хіті постала перед постмодернізованим суспільством дуже гостро, враховуючи ще й вплив проституйованого кохання, яке є головними поширювачем скалічених норовів. Якщо раніше хоч якось враховувалися походження, родовід майбутнього чоловіка чи дружини, зовнішність, інтелектуальний рівень, здібності, тепер важливими є гроші як засіб обігу та нагромадження капіталу. Із процвітанням хижацького й неконтрольованого капіталізму сучасності, світ став обертатись лише навколо статків та розмірів прибутку. Це стало новою істиною, яка витіснила всі інші. Якщо з приводу коректності висловлювання «за гроші можна купити все» можна було посперечатись ще якісь 30 років тому, то з наступом глобалізації цей вислів став незаперечним. Безумовно, людський голос, думка, почуття, розум, сама людина продавалися протягом багатьох тисяч років (для цього й був вигаданий міф про свободу слова й вираження поглядів, щоб ним вигідніше було торгувати), але ніколи в такій зростаючій геометричній прогресії, як тепер. Це негативно впливає на селекційний відбір, адже пріоритетними стають не гени, а статки.

Особливо продажними в наш час стали жінки. Вважається, що еталоном чоловіка може бути хто завгодно: Урфін Джюс, Лускунчик, Крихітка Цахес, Карлик Ніс, Чахлик Невмирущий і багато інших персонажів, які колись викликали сміх своєю потворністю. Тепер потворність – не проблема, можна схрещуватись із генетичними виродками, народжувати дітей з синдромом Дауна, лише б тільки були кошти на утримання таких «особливих дітей». Такий регрес пояснюється «глибиною почуттів». У наш час Крихітка Цахес користувався б особливою популярністю серед широкого кола жінок, виблискуючи перед ними своїм орденом Зелено-плямистого Тигра: «Міністр Цинобер отримав особливу нагороду, якої ніхто інший не смів домагатися: орден з двадцятьма діамантовими ґудзиками, бо саме двадцять ґудзиків і треба було до його чудернацької фігури». Саме кількість подібних «ґудзиків» гарантує незаперечний успіх, можливість вільно "перебирати харчами" серед представниць жіночої статі. Я не агітую жінок шукати любові в курені, але це не означає, що треба продаватися за різаний папір, вішатися на «товстий гаманець». Така поведінка насамперед демонструє відсутність породи, лиску, почуття власної гідності, дешевизни пропонованого «товару», що проявляється в легкодоступності, продажності, готовності стояти рачки й повзати на колінах. Щоправда, деморалізоване суспільство підтримає й виправдає падіння будь-якого ступеню, оскільки саме погрузло в блуді гірше Содому й Гоморри.

9. Чоловіки думають, що в сорок, а то й у п’ятдесят років, можна почати життя з чистого аркуша, розірвати стосунки із своїми попередніми сім'ями й обзавестися новими, де будуть новоспечені молоді дружини, більш привабливі, ніж попередні, на обличчях яких відобразилась швидкоплинність часу. Не потрібно думати про наслідки, адже в будь-який момент можна кардинально змінити й дружину, й дітей, і Батьківщину, й домівку. Так мріють і жінки. Все частіше чуєш: «Життя в сорок років тільки починається». Брехня, породжена слабоумством, відмиранням клітин мозку, його кисневим голодуванням, іншими процесами старіння організму. Преклімактеричний період у жінок, криза середнього віку в чоловіків…

10. Що є злочин? Злочин – це проступок, який завдає шкоди потерпілій стороні. Потерпілий вимагає покарання винного, компенсацію за скоєний по відношенню до нього злочин. Його мета – еквівалентний обмін, завдання рівносильних страждань злочинцю, відплата за принципом «око за око». Компенсація навряд чи покриє завдану потерпілому моральну шкоду, бо душевні рани невиліковні законом. Але потерпілий може насолодитись законною помстою, яка полягає в обмеженні свободи волі порушника на певний термін, конфіскації його майна на його користь, тощо. Що ж є смертельним злочином проти нації? Це злочин, збитковість якого набуває настільки величезних наслідків, що жодна компенсація з боку людини не зможе її усунути. В такому випадку смертна кара є тільки даниною поваги до закону, але данина ця необхідна, щоб показати приклад іншим, що є правильним, а що хибним. Так ось, правильним буде не тільки дотримуватися правил Конституції, яка повинна й буде змінена, але й дотримуватись тих правил, які законом не писані. Наслідком недотримання цих неписаних законів є статистичні дані, згідно з якими в Україні:

А. Найвища дитяча смертність в Європі. Власне, через недбалість Міністерства охорони здоров’я.

Б. 80% вагітних жінок – хворі. Особливо мене вражає та радість, яку відчуває наше суспільство, коли ВІЛ-інфікована, алкоголічка, наркоманка, повія, безплідна або генетично неповноцінна жінка народжує здорову на початковому етапі дитину. Прийнято робити вигляд, ніби ніхто зовсім не знає, що генетичні відхилення глибоко засіли в ДНК новонародженої дитини. Може, надалі цей генетичний виродок і не буде страждати від помилок своїх безтурботних батьків, в чому я сильно сумніваюся, беручи до уваги стан навколишнього середовища, негативні фактори, які можуть спровокувати несподіваний сплеск в організмі. Навіть, якщо йому й пощастить, наступне покоління, породжене цим виродком потомство, автоматично потрапляє в групу ризику.

Але інфікована вірусом імунодефіциту породілля, безумовно, вважається матір'ю-героїнею, яка здійснила найбільший подвиг на благо Батьківщини! Таке покоління нам і треба, покоління генетичних дегенератів!

В. За останнє десятиріччя в 5 разів збільшилась кількість неповноцінних дітей. А може й більше ніж у 5 разів, адже справжні дані приховуються від широкого загалу.

Г. До закінчення середньої школи близько половини випускників набувають різних хронічних захворювань. Я думаю, що це лише початок.

Ґ. З 1980-тих років на 5% щорічно зростає кількість народжених дітей-мутантів.

З такими темпами деградації, звичайна мавпа в зоопарку за своїм інтелектуальним розвитком спокійно обжене українця на роки вперед...

11. Держава проводить неправильну політику. Саме неповноцінним, генетичним інвалідам, переносникам небезпечної для життя зарази, душевнохворим, алкоголікам, наркоманам, жертвам міжрасових мутацій потрібно роздавати презервативи, а не видавати їх здоровій молоді, вважаючи це частиною батьківського виховання. Інакше ми ніколи не покращимо демографічну ситуацію. Нехай молоді народжують, і чим більше, тим краще.

12. Засоби контрацепції були начебто вигадані для того, щоб попередити розповсюдження небезпечних для життя венеричних хвороб. Яку ж картину ми бачимо? Кількість хворих на СНІД з роками збільшується, і не тільки в Україні. Контрацептиви не допомагають усунути проблему. Чому ж вони сприяють? Контролю чисельності населення. Однією з вагомих причин виродження європейців та американців є контроль за народжуваністю, кількістю дітей у сім’ї, в результаті чого жінки народжують пізно, не в дітородному віці, коли їм далеко за тридцять чи за сорок. У країнах Азії (Японію не враховуємо), наприклад, ситуація склалася інакше. Там діє жорсткий природній відбір, природі є з чого вибирати. Сильніші пробиваються нагору, слабкіші лишаються внизу, жорсткіша конкуренція не дає права розслаблятись, тому й домінує сильний ген. Між чоловіками й жінками зберігається чіткий розподіл обов’язків: жінки народжують і виховують дітей, чоловіки заробляють гроші.

Європейці пояснюють свій вибір тим, що поки людина молода, вона повинна робити кар’єру, заробляти на життя, накопичувати статки для того, щоб в майбутньому прогодувати сім’ю. А народжувати коли будемо? У п’ятдесят? Робимо висновок: жінки повинні думати про створення сім’ї, народження дітей, народжувати багато, не турбуватися з приводу засобів прожитку. Фінансовою стороною повинні займатись виключно чоловіки, не перекладати цю незначну порівняно з продовженням роду функцію на слабкі жіночі плечі. Відсутність розподілу обов’язків у родині, другорядність інституту сім’ї в порівнянні з «кар’єрою», – ознака дегенерації суспільства, слабкості чоловічої статі.

У майбутньому держава має сприяти збільшенню кількості молодих сімей, допомагати трансфертами й житлом. Якщо цього не робитиме, нація приречена на загибель.

13. Необхідно на законодавчому рівні, під страхом смерті, заборонити невиліковно хворим продовження свого відсталого роду. Для запобігання поширення спадкових захворювань, потрібно ізолювати від здорової половини населення хворих елементів, вжити жорстких заходів контролю за поширенням інфекційних хвороб. Перш ніж створювати сім'ю, вагітніти, жінці було б корисно пройти повний медичний огляд, який буде включати перевірку її генів, родоводу. Те ж саме стосується чоловіків, обидва повинні бути здоровими.

Це не означає, що проводячи такі заходи, ми ставимо за мету виведення чистокровної арійської раси. У сьогоднішніх умовах це звучить абсурдно, утопічно. Для того, щоб створити якісну скульптуру, перш за все, потрібно мати добротний мармур. Якщо ж цей мармур неякісний, має численні дефекти у вигляді тріщин, як би не старався, щоб ти не ліпив, належного результату не отримаєш. Для початку виведемо породу.

Для порятунку нації маємо забезпечити відсторонення всіх генетичних недоліків, введення суспільству «ін'єкції» у формі жорсткого контролю за здоров'ям громадян. Із досягненням потрібних результатів, жорсткі заходи контролю варто спростити, але не прибрати, оскільки досвід показав: суспільство потребує їжакових рукавиць. Хтось скаже, це порушення особистих прав людини. Так, може бути. Коли мова йде про збереження нації, жодна жертва не видасться надмірною. Держава повинна заглядати кожному громадянинові під спідню білизну. Одразу ж виникає питання: чи зобов’язана вона думати про відсталих, психічнохворих? Дай боже забезпечити їй нормальне майбутнє й гідний рівень життя хоча б здоровому населенню.

14. Слід вжити всіх заходів для того, щоб суспільство розвивалося в чистому довкіллі, вживало здорову їжу, займалося спортом, працювало й вчилося в нормальних умовах. Теперішня ситуація, навмисно доведена нашими великими тонкошиїми вождями до катастрофічної, є внутрішнім геноцидом України. Створюються всі умови, щоб українець вже на початковій стадії свого життя перетворився на інваліда. Школярі, навантажені непомірним тягарем домашніх завдань з абсолютно непотрібних і безглуздих предметів, втрачають зір, отримують сколіоз, ожиріння, безсоння, нервові розлади, загальне ослаблення організму, зниження імунітету. Як же ж хочеться розіп’яти чиновників з Міністерств освіти й науки, молоді та спорту, охорони здоров'я за їх «дбайливе піклування» про майбутнє держави.

15. Коли голова держави думає про здоров’я нації, він зробить усе, щоб медицина була якісною, доступною, безкоштовною, щоб діяли соціальні програми на отримання житла, допомога вагітним жінкам, щоб пенсійний вік з часом тільки зменшувався, а не збільшувався, щоб Пенсійний Фонд не був чорною дірою, звідки кошти таємничим чином зникають. Президенти України не зробили нічого для того, щоб жити було краще, а риба гниє з голови. Вони не несли відповідальності за власні дії, тому й не били лінійкою по руках хапуг-чиновників, щоб ті не грабували.

16. Серйозний підхід у виборі супутника життя – гарантія міцності родини, народження здорової дитини. За зачаття й виношування нездорової дитини, батьки повинні нести кримінальну відповідальність. Жінок і чоловіків, які приховали свої значні генетичні вади, слід покарати за своє легкодумство. Жінки, які палять, вживають алкоголь, наркотики під час вагітності, зобов’язані робити аборт. Я повторю ще раз, держава не зобов’язана утримувати генетичних інвалідів. Тим паче, наркоманці чи повії не потрібна ця хвора дитина. Вона народжує її, а потім кидає в пологовому будинку, або й на смітнику.

17. Заборонити варто практику, коли жінок, через податок на вагітність, змушують підписувати документи не вагітніти, зменшують заробітну платню, позбавляють робочого місця. Парадокс: на державу зводять наклеп за втручання в особисте життя, а підприємцям дозволяють заглядати під спідницю, диктувати, коли заводити сім’ю, коли народжувати.

Державі слід контролювати власні апетити й пильно наглядати за буржуями.

18. Насилу можна витерпіти цих істеричних і вкрай сучасних бізнес-леді, які знають, в якій позі потрібно стояти, випиваючи чашку дешевої кави, в якій руці тримати сигарету або iPhone, намагаючись справити незабутнє враження на протилежну стать. Їх навчили вульгарному кокетуванню, навчили одягатися за європейською модою, читати посередні модні журнали, навчили бути недалекою, але в тренді, жінкою XXI століття, освіченою, але тільки на перший погляд, бажано здалеку. Загалом, її багато чому навчили, наприклад тому, що сім'я – це не головне, головне – власна реалізація, яка складається з роботи в офісі, переговорів з іноземцями, закордонних поїздок, мрії просунутися по кар'єрних сходах гігантського мурашника. Примітивно. Вона – прототип американки, анти-матір, анти-жінка. Її особисте життя складається із швидкоплинних захоплень та корпоративів. Її переконання: жінка, яка сидить вдома й виховує дітей – утриманка, а вона – та, що еволюціонувала, повія сучасності, позбавлена можливості пізнати по-справжньому, що таке жіноча реалізація, стоїть вище її рангом, і набагато привабливіша для чоловіків, оскільки може продемонструвати їм свій неіснуючий престиж, місце роботи. Та ніхто її не навчив елементарному, що під час вагітності, палити не можна! Вельми сумно споглядати подібну деградацію, наслідки зрівняння прав з чоловіками, за що завжди боролися виключно незаміжні старі діви, неповноцінні, недалекі, хворі й бездітні жінки. Феміністки одним словом.

Це ж якою треба бути відсталою, щоб вибороти собі рівні з чоловіками: робочі години, умови роботи, ставлення, вимоги, заробітну платню, виконання обов'язків, відповідальність при скоєнні злочину, право голосу й прийняття участі в політичному житті. Невдоволені життям дурепи! Треба було не рівності для себе випрошувати, а привілеїв, вигідних привілеїв! Навіщо ж потрібно було ставити себе в таке скрутне, невигідне становище, не аргументувавши, які саме права повинні дотримуватися щодо вас? Я не хочу чути відмовок стосовно того, що жінок начебто не питали. Жінкам просто не вистачило розуму для аргументації, а не істерії. Отже, що треба було вимагати: меншої кількості робочих годин, більшої заробітної плати, тим паче для матерів-одиначок, виплачування різноманітних субсидій, більших годин відпустки порівняно з чоловіками, пом'якшення судових вироків незалежно від вагітності, зменшення терміну відбування покарання й так далі. Хіба так важко думати?

19. Чому жінка дурніша за чоловіка?

А. Вона споконвіків витрачала весь свій час на свій зовнішній вигляд, бо розуміла другорядність своєї ролі порівняно з чоловіком. На розвиток інтелектуальних здібностей бракувало часу, вона думала, як вдало вийти заміж.

Б. Чоловіки тікають від розумних і вродливих жінок. Вони хочуть відчувати свою першість, важливість, бути в усьому найкращими, найрозумнішими. Жінки це помітили, особливо вродливі, й почали тупішати, щоб більше подобатись.

В. Чоловік відчуває себе неповноцінним разом з жінкою-особистістю, яка затьмарює його, багато в чому перевершує. Загалом, чоловіки обирають негарних та недалеких жінок собі в дружини, бо хочуть виглядати краще на їхньому тлі. Цим пояснюється незатребуваність вродливих жінок як дружин, берегинь сімейного вогнища.

Г. Одружившись із тупими гусками, чоловіки проголосили, що всі жінки дурні. Улюблений ними індуктивний метод…

20. Сьогодні, незважаючи на постійне скавчання й повискування, жінка таки терпляче тягне покладене на неї «ярмо»: роботу (обов’язкова, на першому місці, священна), побут, сім’ю та дітей (по можливості). Що ж, нехай тягне його далі, поки не схаменеться.

У нашому деградованому суспільстві існує вельми спотворене поняття свободи. Свобода від виконання прямих обов'язків, покладених на людину природою, – відправна точка загнивання, занепадання. Коли все перевертається догори дриґом, коли чоловік раптом стає жінкою, яка сидить вдома й виховує дітей, а жінка – чоловіком, займаючись пошуком заробітку, таку сімейку навряд чи можна назвати адекватною, на її прикладі простежується деградація чоловічої статі та неправильна модель реалізації жінки, її життєвих пошуків.

21. Наполеон казав: «Уділ жінки – це в’язання». Та він не врахував, що більшість жінок не вміють ані в'язати, ані шити, ані куховарити, ані виховувати дітей. Вони лише створюють видимість своєї важкої праці й заклопотаності, навіть там, де причиною успіху слугувала офісна проституція, розставляння ніг перед начальником.

22. Є жінки, які стали заручницями масової, соціальної думки. Вони мовчки пристосовуються, не нарікаючи на власну долю. Є ті, кому начхати на суспільну думку, та суспільство все одно не залишило жодного вибору, й вони звикають, нарікаючи на власну долю. Серед отари овець маєш тільки одне право: зберігати мовчання.

23. Поява жінки як повноправного гравця в суспільному житті криється в деградації чоловіків, які, скориставшись зрівнянням прав, позбавили себе багатьох суспільних обов’язків, полегшали собі життя. Держава також полегшала собі життя, позбулася «дармоїдів». З появою жіночої тяглової сили, відсоток корисності від представників чоловічої статі значно зменшується, маючи тенденцію до цілковитого зникнення. Не зайвим буде припущення, що в недалекому майбутньому чоловіки стануть вимираючим видом, а людство користуватиметься технологіями штучного запліднення, поставивши процес на потік. Тепер чоловік не потрібний навіть для розмноження, у нього занадто великі проблеми із здоров’ям й космічні вимоги до жінок. Кожний жирний лисуватий тюлень, жертва макдональдизації й щоденного просиджування заду, хоче бачити поруч із собою топ-модель, супер коханку, успішну бізнес-леді… А в одному місці не злипнеться?

Нащо ж потрібна ця «жертва аборту»? Яка світові користь з його еректильної дисфункції ? Відсоток робочої сили з економічної точки зору, не більше. Жінка, яка самостійно заробляє собі на життя, слідкує за собою, виховує дітей, утримує домашнє господарство, має однаковий законодавчий захист, не потребує чоловічої допомоги. Хтось запитає: «А як же любов?» Шановні, ви маєте на увазі тюленя?

24. Люди рідко живуть повним життям, здебільшого вони його проживають, прожирають. Хтось задовольняється тим, що має, не зациклюється на пошуці істини, а знаходить її в простих буденних речах, думаючи, що матеріальне, а також праця, втілена в матеріальне, – це істина. Праця – дуже суб’єктивне поняття, але вона передбачає корисність. Тільки корисність доводить потрібність праці, її значення. Для когось працею є виховання дітей, а для когось – щоденна робота в офісі. На будь-який вид людської діяльності знаходитиметься людська думка, яка б спростовувала його корисність, важливість, доводячи, що це радше не праця, а марнування часу, людська бездіяльність. Для уникнення непорозумінь, дурних забобонів, держава повинна роз’яснити корисність того чи іншого виду діяльності, класифікувати їх за значущістю. Народження здорових дітей та їх добре виховання – це найкорисніший вид духовної праці.

Все ж таки хотілося б, щоб жіночі здібності здебільшого ґрунтувались на материнстві, а не на веденні бізнесу. Я б залишила цю сферу діяльності виключно для жінок, у яких не склалося з особистим життям.

25. Українська молодь – доказ розкладання суспільства, особливо старших поколінь, які не займаються вихованням своїх дітей, думаючи тільки про роботу, кар'єрні досягнення, власну реалізацію, право на особисте життя, привчаючи дитину з пелюшок до самостійності, яка набуває вельми нездорових форм.

У багатьох сім’ях, дитина зі шкільного віку повинна самостійно подумати про власне харчування, оскільки його мати дуже зайнята жінка й не вміє готувати, або ж не має на це часу. В такому випадку, на допомогу приходять заклади швидкого харчування, які орієнтовані на школярів, студентів, малозабезпечені верстви населення. Таке незбалансоване й нераціональне харчування завдає шкоду її здоров’ю. Згодом, виникають проблеми з успішністю, дитина починає відставати від шкільної програми. У вільний час вона не знає чим зайнятися, адже батьки нічому її не навчили, думаючи, що позаурочні заняття повинна вигадувати школа. Полишена сама на себе дитина цілими днями хитається по вулицях у пошуку розваг. До речі, дітей занедбаних видно неозброєним оком, бо ходять вони в брудній та поношеній одежі, хоча це далеко не означає, що родина зводить кінці з кінцями й не може купити новий одяг. Його просто нікому випрати й попрасувати. Це залишає відбиток на естетичному смаку дитини, прищеплює неохайність, байдужість до зовнішнього вигляду, проблеми з підбором одежі.

Ця дитина швидко виросте й стане підлітком із сформованим світоглядом, переконаннями, моделлю життя й поведінки, яку прищепили батьки, будучи зайнятими. У хід йде все що завгодно: наркотики, випивка, куріння, гучні компанії, перший сексуальний досвід, який набувається хлопцями здебільшого з повіями або легковажними дівчатами з неповноцінних сімей, себто майбутніми повіями.

І тут «дбайливим» матерям стає лячно, не через те, що її дитина виросла без неї й втрапила в халепу, а через те, що доведеться звернути на неї увагу, займатися нею. Ой, яка ж вона нещасна жінка! Який тягар випав на її долю! Чому вона? Мабуть, це фатум. Точно прокляли... А як лихоманить «уважних» батьків, коли їхній дитині треба вступати до ВНЗ, а вона не відвідує школу…Точно прокляли…

26. Багато хлопців мають дуже спотворене уявлення про жінку, ганебно ставляться до неї. Це наслідок поганого материнського виховання. Замість того, щоб заміняти виховання сина регулярним постачанням контрацептивів, піклуючись про попередження небажаної вагітності від якоїсь повії, краще б матусі пояснили на власному прикладі, як повинна виглядати й поводити себе жінка порядна, якими повинні бути стосунки між чоловіком та жінкою, якою повинна бути справжня мати, яка й зодягне, й нагодує, й поради дасть, і на шлях істини наставить. Коли в людини відсутня чітка модель сім’ї, вона не може створити свою власну. А прищепленням сімейних цінностей повинна займатись саме мати, не батько. Натомість, дівчата не навчені берегти честь з молоду, а юнаки просто не знають, як потрібно поводитися з дівчиною, заповнюючи прогалини виховання суспільною мораллю й американською «культурою», яка вчить: стосунки неодмінно зводяться до постелі. Немає в суспільстві й чіткої різниці між коханням та любов’ю. Здавалося б елементарне почуття, яке доступне для кожного представника класу ссавців, незалежно від займаного місця в харчовому ланцюжку, для людини чомусь стало недосяжним. Декаданс…

27. Єдине, чим славляться українські жінки на весь світ – це далеко неідеальна репутація. Тільки й чутно від іноземців: «Наташа, Наташа!» Слово міжнародної значущості. Наші поп-зірки, топ-моделі, які повиходили заміж за пристаркуватих мільярдерів, доньки українських олігархів із своїми забаганками поспівати чи потанцювати, жінки-політики, яким більше пасує займатись сільським господарством, доїти корів, а не вершити долею держави, всі вони справляють незабутнє враження на цивілізований світ, і показують приклад, як робити не треба. Для того, щоб зрозуміти, як ставляться до нас європейці, досить згадати інцидент 2012 року під час проведення збиткового Євро-2012, жарт про українських жінок на польському Radio Eska.

У виправдання скажу, що самі європейці не відрізняються ані порядністю, ані інтелігентністю. Ніколи не забуду, як під час Євро-2012 юрба шведських фанатів близько дев’яноста чоловік із криками й свистами зайшла на автомобільну стоянку й дружно насцяла на паркан та припарковані машини. І це представники європейського способу життя, культури, масштабу мислення так би мовити.



ВІЙНА ЯК ЗАСІБ САМООЧИЩЕННЯ



Війна? Вона. Вона.

Кривавая жона, келих вина.

Сила життєдайна, руйнівна.

Непостійна, норовлива без кінця.

Мій еліксир наснаги, сенс життя.

Обірветься моя колись струна,

Та поки я співаю майбуття.

Запалюєш ти молоді серця,

Доводиш їх до самозабуття,

Пограєш і зітреш із землі лиця.

Безжальна, ненаситна, крижана…

Кривавая жона. Се ти, Війна.



1. Ця держава проклята надією. Вона не знала часів радості й благоденства, вона тільки мріяла про них у снах. Від постійного приниження й перебування в кайданах вона прищепила собі мораль раба, маску юродивої мучениці. Вона зжилася з болем і тихо бурмочить собі під носа: «Гірше вже не буде. Гірше вже не може бути… Нічого, колись це все мине… колись». І це «колись» все не настає й не настає. Але вона чекає, і надія мучить її, висмоктує останні соки, вивертає їй кінцівки.

Ці нескінченні межі терпіння, ця терпимість і набожність. Звідки з’явилася ця трупна отрута? Чи не релігія винна в українських настроях саморозп’яття? Чи не заради неї Хмельницький згодився на підписання Березневих статей, найпринизливішу сторінку в українській історії? Прокляте християнство, єврейська пастка…

2. Немає нічого вічного в цьому світі, крім одного – людських страждань. Які ж страждання випали на долю України? Багато хто погодиться зі мною, що порахувати всі буде вкрай важко: національно-визвольна війна, яка триває й досі; розподіл українських земель між «любими» сусідами-загарбниками, слов’янськими іудами; принизливий кріпосний лад (який нічим не відрізнявся від рабства чорношкірих); Перша світова війна й німецька окупація; радянсько-українська війна; два голодомори 1921–1923, 1932–1933 років; Друга світова війна: окупація гітлерівцями, німецькі концтабори, примусове вивезення населення України в Німеччину; третій голодомор 1946—1947 років; операція «Вісла» (знищення представників УПА), сталінські репресії 1930–1950-тих проти української інтелігенції та населення загалом; роки довгого загнивання й русифікації, перетравлювання радянщини, аж до проголошення незалежності 1991 року. А тепер ще одна російсько-українська війна. Як бачимо, історія має циклічність, схильність до повторення.

Українці – найбільш багатостраждальна нація з усіх існуючих, та на відміну від євреїв, ми ніколи не спекулювали цим, не повторювали заїжджену пластинку сотні тисяч разів, поки весь світ не завчив її напам’ять. У нас є гордість, скалічена, але все ж таки є. Це похвально.

Усе вищеперераховане є доказом нашої слабкості, дитячої наївності, недалекоглядності. Ми не вміємо розрізняти, хто нам друг, а хто ворог. Ми все ще не віримо в те, що друзів не існує.

3. Людина стає байдужою до людського горя й страждань тоді, коли сама зазнає багато горя, тяжких випробувань, несправедливості й жорстокості по відношенню до себе. Вона пережила багато болю й дивиться тепер на світ іншими, крижаними очима. Світ бачив багато диктаторів і полководців, які пройшли через приниження, смерті близьких, репресії, ув’язнення, катування перед тим, як прийти до влади. Їх називали й продовжують називати жорстокими нелюдами. Їх «жорстокість» полягає лише в тому, що вони інакше визначали цінність людини, без ілюзій. Їхня оцінка цінностей зазнала кардинальних змін тому, що вони краще знали життя, чого воно варте.

Чому ж українці не зазнали кардинальних змін? Чому в нас засіла гуманність? Бо іуди запевняють нас, що ми доброзичливий народець, гостинна ганчірочка, мирна підстилочка… Коли це ми були мирними? Коли ж це з нас встигли зробити справедливих і гуманних?

4. Сьогоднішню відсутність боєздатної та гарно оснащеної армії в Україні дуже легко пояснити:

А. Головне керівництво України ніколи не хотіло сидіти на пороховій бочці, постійно боячись державного перевороту та приходу до влади військової хунти, якій дуже легко в будь-який момент підняти народ та скинути зажерливих червонопиких дармоїдів. Це означало б ділитися з нею, чого вони не допустять. Ці товстозаді корупціонери-казнокради й зараз прекрасно усвідомлюють, чиє рило в пуху, тому не квапляться витрачати гроші на оснащення, професійну підготовку бійців, формування військової еліти, а не кабінетних щурів. Армія – це справа волонтерів, а держава не має грошей, усі транші від МВФ кудись безслідно зникають, як і кошти на армію…

Б. Нащо ж Україні утримувати ВПК, коли можна заявити про «мир в усьому світі», скласти зброю, а точніше – продати, збільшити чисельність міліції заради дотримання правопорядку, призначати на посаду Міністра Оборони військових без року тиждень, яким хіба що снилися військові дії під час роботи з державними паперами, «військових», які тримали гвинтівку максимум три рази за життя, проходячи військові навчання із встановлення наметів.

5. Я ніколи не повірю казочкам про те, що Україну змусили відмовитись від ядерної зброї. Її просто безкарно продали за безцінь. Дешеві продажні повії…

А тепер, коли вони згадали про «неприємний інцидент», точніше, коли росіяни нагадали про босоногість і голозадість української армії, вони шукають підтримки в США, оббивають пороги ОБСЄ, ООН… МВФ. Дешеві продажні повії…

6. Більшості не зрозуміле словосполучення «залізом і кров’ю», нинішнім поколінням не довелося боротись за незалежність у прямому сенсі цього слова. Більшість її й не хотіло, а навіщо? Під час розпаду Союзу нам її подарували, й зовсім випадково. Всеукраїнський референдум 1991 року навряд чи можна назвати великим досягненням, беручи до уваги той факт, що проголошення незалежності України залежало начебто від голосу переважної більшості, а не абсолютної. Невже українцям був потрібен привід для незалежності, чи можна в такому випадку вважати референдум законним засобом її проголошення, важливим документом? Ви скажете – «так»? Тоді треба визнати ДНР і ЛНР…

З приводу цієї «історичної події» в мене виникає певна огида до української ментальності, бо не розумію, як у такому питанні можуть виникати якісь сумніви, як українець може проголосувати проти. Нащо створювати вигляд демократії? Для кого, інших країн? Турбують мене й важкі сумніви стосовно результатів Всеукраїнського референдуму, чи не були вони сфальсифіковані владою. Сьогоднішнє процвітання державної зради, сепаратизму, колабораціонізму підтверджують мої найтемніші здогади.

7. Історичний доказ: коли владу в державі захоплюють євреї, за неї не варто вмирати, бо держави як такої вже немає, її зруйнували, а тепер дограбовують. Який вихід? Для початку вигнати євреїв.

8. Нам, українцям, ще вчитися й вчитися в росіян винахідливості. Скільки образливих слів: бандерлоги, Бандерштат, майдануті, військова хунта, фашисти, укри, укропи… А в нас що? Москалів на палі? Путін – хуйло? Треба вмикати фантазію, проявляти кмітливість. Тому ми й програємо в інформаційній війні, бо не вміємо витончено оббріхувати, складати легенди, міфи, змальовувати правильний портрет ворога. У росіян із цим все гаразд, їх ЗМІ сформувало довершений портрет українця-фашиста, страшного-страшного. Головне керівництво РФ знайшло в Україні зовнішнього ворога, причину нещасть, підняло крик, створило метушню… зробило з мухи слона. Треба визнати, ми так не вміємо. Ми біжимо до європейських та американських «колег», хапаємо зі сльозами Європу-мамцю за поділ і зразу ж починаємо ябедничати на Росію замість того, щоб добряче натовкти їй пику. Несерйозний підхід, підхід боягуза.

9. Суспільство, втративши передумови для дорослішання, остаточно подурнішало й розслабилося. Сучасну молодь не цікавить політика, бо старші покоління не прищепили до неї цікавості, адже самі нічого не тямлять. Теперішня молодь дуже примітивна й передбачувана в своїх прагненнях. Її мрії й бажання знаходяться в одній площині, що говорить про вузьколобість кругозору. Розпещена й відгодована, вона прагне одного: комфорту. Мене лякає ця стареча, запліснявіла розсудливість щодо життя, роботи, родини, затишку, ця нездорова прагматичність і меркантильність. У цих судженнях бракує запальної молодості, бунтарського духу, хоробрості, зневаги до правил. Боляче дивитись на цих хробаків-шовкопрядів, які й не збираються полишати свого кокону. Цю гусінь нічого не цікавить, крім власних комашиних переконань, суто англійського снобізму. Передчасно постарілі недоростки, малі молокососи з претензіями на філософствування. У них одна мета: заробляти гроші, як можна більше. Тому, коли вони бачать таку перешкоду, як економічний занепад держави, активні воєнні дії, вони заявляють з професорським обличчям: «Тут, серед руїн, мені робити нічого, жодних перспектив для мого розвитку й збагачення. Я що, зобов’язаний жертвувати собою, такою витонченою натурою, заради цієї недолугої країни? Навіть не подумаю, мені на неї наплювати. Їду за кордон. Я там добре влаштуюсь, зніму квартиру, з кимось познайомлюсь». Оце й все. Жодного молодецького запалу, жодних інстинктів, крім одного – інстинкту збереження й відгодовування власного заду. Я вже не кажу про патріотизм, націоналізм. Сучасна молодь цим не «хворіє». Жертви пухових подушок і фаянсових унітазів, які бояться смерті навіть більше, аніж їхні батьки. Якби їм випав вибір, відправити на смерть своїх батьків чи самим піти на фронт, вони посадили б усю свою рідню в товарний вагон і відправили конкретно за призначенням. Це недогляд держави, яка не впроваджує обов’язкове проходження військової служби для всіх юнаків без виключення, не залежно від стану здоров’я. Стріляти повинен вміти кожний, навіть дівчина.

В Україні спостерігаються європейські тенденції ожіночнення юнаків, які призводять до появи третьої статі, чогось посереднього між жінкою та чоловіком. Фарбоване волосся, жіночі зачіски, манікюр, вузькі дівчачі джинси, рожеві футболки, тоненький голосочок, свідчать про популярність «півнячої», гомосексуальної зовнішності серед юнаків. Це прямий доказ деградації чоловічої статі. Відсутність чоловічих гендерних ознак і домінування жіночих гормонів.

Тому й не має такого ажіотажу біля військкоматів…

10. Це ж який сарказм, неприховане знущання: анексувати Крим, розбомбити Схід України, обстрілювати з власної території, збивати пасажирські літаки, брати в полон українських військових, а потім направляти «гуманітарний конвой». Сусідка так і хоче, щоб її добряче поколотили, та вона знає, що Україна на це не здатна, вона добра, терпляча, справедлива, пухнаста й беззуба. А от якби вона побачила по-справжньому фашистську Україну… віддала б і Крим, і Кубань.

11. Чому анексували Крим? Відповім. Його здали без бою, без жодного пострілу й вбитого солдата, подарували, піднесли на блюді, як ту смажену качку під соусом, бо так простіше, легше, дешевше. Краще віддати одразу, бо шановним європейцям не потрібен конфлікт, нема чого турбувати ЇЇ Величність. Але навіщо ж займатись зараз популізмом, закликати до повернення Криму? Привид нового Майдану лякає?

Так часто чули ми сказані жартома слова про Крим: «Кемська волость? Та нехай забирають на здоров'я, держава не збідніє. Забирайте!» Ось і забрали. Невже наші мільярдери-можновладці думали, що Росія не посміє, не знахабніє? Ні, вони все прекрасно розуміли, та їм, чесно кажучи, байдуже. Вони й не відчують його відсутності, бо відпочивають на Карибах, Багамах, Кіпрі, деінде. Це не їхня держава, їм рідніший Ізраїль, США, Великобританія, Австрія… Ростов-на-Дону.

Байдуже було не тільки олігархам, а й українцям. Слова «Та хай забирають до біса, Крим ніколи не був українським» звучали з вуст як Західної, так і Центральної України. Ця флегматичність, байдужість, тупість, «амебність» суспільства вражає масштабами, вона не допустима в повноцінній державі! Це безпрецедентний випадок в українській історії, загнивання аж до кісткового мозку. Отже, підставляння заду під кулі за європейські цінності важливіше за збереження державного суверенітету. Якась незбагненна для мене логіка, логіка зрадників.

Тому й закривають державний кордон, тому й впроваджують смертну кару за державну зраду й економічні злочини. Тому й карають розстрілом за дезертирство, колабораціонізм. Коли державний кордон відкритий для еміграції, можна не турбуватись про завтрашній день, змінити Батьківщину. Українців слід позбавити «запасного аеродрому», хай варяться у власному соку.

12. Україна отримала шанс відростити ікла та пазурі, шанс трансформувати себе в нападаючого гравця. Російсько-українська війна – це можливість показати світові, на що ми здатні. Війна завжди відкриває перспективи перед країнами, які потребують очищення, очищення кров’ю. Нарешті, такий шанс випав і нам. Тепер все залежить від нас, від того, як ми засвоїли уроки історії, від того, наскільки ми готові включитись у боротьбу за стратегічні ресурси, розмежування сфер впливу. Ми знаходимося в самому епіцентрі світової боротьби за владу, хочемо ми цього чи ні. Ми здатні перевернути догори дриґом старе уявлення про світ, вплинути на долю людства. Для цього треба стати суб’єктом, а не об’єктом об який витирають ноги. Потрібно мати нахабність, зухвалість, амбіційність, діловитість у веденні зовнішньої політики.

Ми занадто багато слухаємо, коли повинні говорити. Ми занадто багато слухаємось, коли треба кусати, кусати гострими зубами, до крові, безжально. Ми погрузли в хворій охлократії, дозволяємо водити себе за ніс дешевими обіцянками. Ми потрапили на вудочку здихаючої Європи, коли її треба добити ногами. Ми дозволили себе приручити, дозволили собі лизати руки за фінансову подачку. Ми стали залежними, неповноцінними від того, що ми начебто недоєвропейці, варвари, нецивілізовані, неокультурені. Нас привчили до думки, що ми на задвірках Європи, коли ми знаходимось у самісінькому її центрі. Нам вигадали міф, що ми втрачена, недорозвинена частина Європи, та ми ніколи не були нею. Ми – не європейці, не були ними, і ніколи не будемо по-справжньому. Та хіба й треба, хіба українській нації, в якої ще багато чого лишилося від народу, треба стати частиною Європи, щоб почувати себе повноцінною? Це омана, ущербність знаходиться в голові та слабких кінцівках, які розучилися тримати в руках зброю! Годі хапатися за голову, за серце, за матню. Хапаймося за зброю! Та не з такою владою…

13. Українці догрались із своєю політикою пацифізму й тепер хочуть вступу до НАТО, не усвідомлюючи, з якою істеричною гримасою нападе Росія. Які в нас бездарні політики! Як вони недолуго використовують важелі впливу, скільки в цих метушливих рухах боягузтва й невпевненості, скільки дилетантства. Маленькі карлики, опецьки, напомаджені цахеси, яким не під силу світова політика, тільки те й вміють, що шепотіти та попискувати в мікрофон перед світовою спільнотою. Це незмивна ганьба держави, жертви американських і російських спецслужб. Ці політичні ліліпути бігають із сторони в сторону й смикають за всі ниточки у пошуках виходу. Їх місце не в політиці, а в дитячому нічному горщику, хай там і ховаються від мінливостей долі.

14. У жодному разі Україна не повинна брати приклад з Грузії. Через недолугого, куцуватого президента-опецька її обідрали до нитки, обскубали, як курку. Україна або процвітатиме, зібравши всі етнічні землі до купи й готуючись до Третьої світової війни, або в черговий раз стане зґвалтованою жертвою насилля й не доживе до такої грандіозної події.

15. Ворог не зовні, він сидить усередині й нищить, перетворюючи все на руїни. Я ж знаходжуся на бенкеті під час чуми й спостерігаю те божевілля, яке відбувається довкола. Одні вмирають, одні бенкетують, інші божеволіють. Новообрана демократична влада нищить українців, вона поділила населення на два табори, один з яких – людська м’ясорубка, інший – місце відпочинку. Перед Західною Україною поставили завдання – самотужки рятувати державу, й вона, як завжди, безвідмовно погодилась витягувати з багна східних братів-зрадників. Її нещадно експлуатують, бо вона, як завжди, єдина цитадель українського патріотизму, національної свідомості. Чому генофонд нації змушений віддуватись за наслідки закулісних ігор євреїзованих політичних кіл, які не ставлять за мету перемагати? Чому генофонд нації змушений жертвувати собою заради українофобів, проросійських підстилок, яким надали притулок у самісінькому центрі столиці, де вони понакупляли за награбовані гроші квартири й роз’їжджають на позашляховиках? Чому вихідці зі Сходу не йдуть воювати? Бо несвідомі? Не виправдання.

Яку картину ми спостерігаємо? Винуватці військового конфлікту, який переріс у повномасштабну війну, відсиджуються у віддалених куточках країни, споглядають здалека й роблять вигляд, що вони жертви. Вони мають достатньо нахабства, щоб заявляти про винність української армії в руйнуванні їхніх домівок, їхнього щастя. Вони вважають себе особливими, вищими за інших, і говорять, не соромлячись, про те, що воювати вони не збираються. Дійсно, хто ж їх примусить?

А що буде після війни, якщо вона колись закінчиться? Що буде, коли з фронту повернуться не живі, а напівживі, інваліди, люди зі зламаною психікою й скаліченими долями? Що вони побачать перед собою, дезертирів, які відсиджувались увесь цей час у тилу під крилом продажної влади? Як будуть жити ці нікому не потрібні герої, цапи відбувайли мимоволі? Як будуть вони уживатися зі зрадниками, усвідомлюючи, що ними скористались, витерли об них ноги?... Чи терпітимуть вони почуття власної другосортності? Тому вони й не повернуться. La chair à canon.

Війна – це лише привід відвернути увагу від розкрадання держави, від її капітуляції, дефолту, розкладання, продажу іноземним ТНК за копійки. Більшість з тих, хто пішов боронити державу, не повернуться, їх навмисно кидатимуть у самісіньке пекло, напризволяще, їх добиватимуть ненаданням медичної допомоги, нестачею провіанту, бойової техніки, до них ставитимуться, як до свиней. І все це для того, щоб затягнути конфлікт, щоб смертей було, як можна більше. Чому очищення Східної України триває так довго? Бо це вигідно, не Путіну. Затягування АТО надає можливість грабувати в більших масштабах, прикриваючись військовими витратами. У вищих ешелонах влади знають: вони ніколи не переможуть. Але, вони цього й не прагнуть. Цим пояснюється непроголошення війни Росії, нератифікація угоди з ЄС, неоголошення військового стану на Сході. Більше крові, втопити Україну в крові. Натравити на зовнішнього ворога, коли справжній сидить усередині!

Це ще один геноцид України, сфабрикований, добре продуманий геноцид.

16. Процвітання однієї держави завжди забезпечувалося за рахунок занепаду іншої. Тому в XXI столітті одна половина світу бенкетує, а інша вмирає з голоду. Для замилювання очей нас запевняють про економічні негаразди цих країн, доводять наче вони самі й винні у своїй вбогості, а світ заможних допомагає, підставляє дружнє плече, співчуває, ридає по ночах у подушку. Знайшли чим прикриватись, економікою, цим дірявим рядном. Не треба крокодилячих сліз, не обдурите, не приспите своїми сфабрикованими звітами ООН, ЮНКТАД, МВФ... Я знаю, чому Україна бідна. Не через економіку, а через ставлеників, безмізких мавп, іноземних запроданців, шпигунів та інтервентів.

Ми повинні стати на захист слабких держав, підняти експлуатованих, пригноблених і пригнічених, хай пригноблені зжеруть багатих. Треба оголосити війну масонському імперіалізму та корпоратократії, об’єднати країни постсоціалістичного простору проти російської сваволі, втягнути Китай у переділ російських територій. Світ потребує оновлення, зміни акторів, руйнування старих цивілізацій заради створення нових. Гегемонія США, як і російський шовінізм, слід стерти з лиця землі. США вважають себе новою Римською імперією, нехай готуються до такого ж плачевного кінця. Чи могли б собі уявити батьки-засновники США Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон, ці поважні масони, що їхньою країною колись управлятиме чорношкіра мавпа, по суті раб, жертва схрещення білої та чорної рас? Особливо Вашингтон, якого зображували у вигляді грецького бога Зевса?

Найкращий захист – це напад. Велика політика – це експромт, а для експромту потрібен сильний політичний діяч. Українська влада змінить обличчя.

17. Я червонію від люті, коли чую, що українська історія – це історія поневірянь, вбогості, страждань. Той, хто говорить про це вголос – зрадник Батьківщини. Того, хто говорить, що український гімн (або калька з польського гімну), цей гімн скалічених й обездолених паралітиків, забитих пацюків, закованих рабів, цілком пасує нашій державі, того слід хапати за волосся й саджати на палю. Не бачити героїзму та відваги в нашій історії, означало б перетворити її на попіл, розвіяний вітром.



ПОЛІТИКА Й ВЛАДА



Я пливу на кораблі,

Пливу проти течії.

Мені всі води замалі,

А в небі зорі-ліхтарі,

Мене у тиші сповіщають:

«Все на кону, на вівтарі»,

І з корабля щури тікають.



1. За два роки ситуація в Україні настільки кардинально змінилася, що мені довелося перероблювати майже все написане мною рік тому. Це свідчить про нездоровий стан держави, її добряче лихоманить. Її хилить не в той бік.

Мені не зрозуміти, як мирна акція протесту на Майдані могла перетворитись на державний переворот. Зі сторони, подібний розвиток подій нагадує свавілля широких мас. Кривава війна за асоціацію з Європейським Союзом, за формальний папірець, – це абсурд, парадокс, ідіотизм, який оголосили священною боротьбою за європейські цінності, європейський вибір. Ми бачимо не тільки неосвіченість широких мас, необізнаність в економічних питаннях. Ми бачимо поголовну істерію, істерію галасливих баб, помутніння розуму, верещання про те, що так жити далі не можна. Хто спровокував цей психічний напад, агонію, масове божевілля? Хто розповсюдив проамериканський сморід демократії, переконав у пануванні в Україні диктатури?

Вражає така різка зміна настроїв до колишньої влади. Януковичу пророкували другий президентський термін, політика «регіоналів» не влаштовувала всіх цілком, але висловитись проти влади бандитів насмілювалися одиниці. Суспільство знаходило привід для жартів навіть в ув’язненні Тимошенко, й ніхто не квапився її звідти витягати, а тим паче, бачити увесь склад Помаранчевої революції зі псевдонаціоналістами при владі. Нікого особливо й не обурювали бридкі обличчя в парламенті, постійні бійки між депутатами. Суспільство не просто терпіло, його більш-менш влаштовувало все, що відбувалося довкола. Я більш ніж впевнена, якби опозиція не скористалася моментом, не проконсультувалась із Заходом, Януковича терпіли б ще багато років. І раптом, такий незрозумілий спалах ненависті. Через що? Зовнішнє втручання Росії? Непідписання угоди у Вільнюсі? Це начебто була остання крапля? Згадайте цей Майдан на початку, людей було не більше сотні.

Я називаю це боягузтвом, прикриватися асоціацією заради повалення влади, навмисно провокувати сутички з «беркутівцями», щоб «мирна акція» набирала швидших і кривавіших обертів, натравлювати населення на «диктаторську владу». Якщо Партія регіонів дійсно не влаштовувала українців, викликала почуття зневаги й ненависті, чому ж вони не об’єдналися заради «повалення режиму»? Чому не стали на шлях війни від самого початку? Бо боягузи. Це суто українська ментальність – шукати привід, прикриватися ним, називати речі не своїми іменами, робити все тишком-нишком, а раптом вдасться. А тут така нагода: обурення Заходу, його розчарування діями Януковича, уявні «вожді» демократичної революції, які незрозуміло звідки вилізли.

Євромайдан – це повторення Помаранчевої революції, вдало продуманий та втілений у життя проект. Швидкість його проведення, вдалість спонсорування, дієвість пропаганди зробили свою справу. Суспільству навішали локшини, переконали в тому, що воно бореться за високу ідею, коли воно було лише знаряддям, інструментом політичної боротьби. Результатом Євромайдану буде глибоке розчарування та почуття ненависті.

Виникають питання: Чому Януковичу дали втекти? Чому не чіпають Азарова? Де ратифікація Угоди? Чому зараз не чутно ані писку про непідписану асоціацію? Чому затягують люстрацію влади? Щоб головні винуватці повтікали за кордон? Куди поділися награбовані кошти попередників, чому їх так і не шукають? Відволікли увагу на війну з Росією, затикають роти ганчіркою, демократичною цензурою.

2. Я ніколи не повірю, що ніхто не здогадувався, до чого призведе Євромайдан. Анексія Криму, війна з Росією були більше ніж передбачуваними, тим паче для неї. Хай буде проклята ця Європа, призвідниця війни, головна змовниця! Вона знала, куди нас штовхає, в яку пастку, в чию пащу.

Тепер ми відчуємо на власній шкурі наслідки демократизації: воєнна розруха, армія інвалідів та знекровлених. Все буде вдесятеро гірше, ніж за Януковича. Мені заперечать: «А що, треба було й далі сидіти й терпіти? Вони й так обідрали Україну до нитки! Треба було вступати до Митного Союзу?» Я радо відповім: «А хто обирав цю владу, ви, безгрішні покидьки? Хто голосував за неї? Не ви, вибори сфальсифікували? Так чого ви погодились із результатами, залишили все як є? Я вашу політику й переконання називаю проституцією, а європейський вибір – ресентиментом Російській Федерації. Ви керуєтесь тільки власною вигодою, власним черевом, більшості з вас насправді байдуже, яке ярмо почепити на державу. Ви думаєте про себе, про відкриті кордони й безвізовий режим, за це й стояли на Майдані, за власне «європейське» майбутнє, не про Батьківщину ви тоді думали, ви нею прикривались! Забагато коштує державі такий вибір, занадто багато! Я це називаю фемінізмом, егоїзмом і байдужістю, епікурейством, зрадництвом: віддати Крим, віддати Схід заради тупоголової меншості, 10 % населення, чию думку ніколи б і не спитали, якби вона не співпадала із планами Заходу, США. Який лозунг був: скинути бандитів, вигнати олігархічні клани. Кого натомість ви обрали – єврейських мільярдерів-олігархів. Скажете, обличчя змінились. Так це вже свіже покоління, їхні сини й дочки, нова кров, нова партія утриманців».

3. Ніколи, за жодних обставин не можна дозволяти натовпу робити історичний вибір, вершити долею держави. Історія повинна була навчити нас не наступати на одні й ті самі граблі, та справа в тому, що українці не вчать власну історію.

Політика ніколи не повинна зводитись до охлократії, влади мас, невігластва, баб’ячого базарного лементу, віче, майдану. Це характерно для комун, первіснообщинного ладу, примітивних державних утворень на зорі існування людства. Політика – це мистецтво управління державою. Мистецтво, не балаган. Тепер, політика – це вдале знаходження компромісів. Відчуваєте різницю?

4. Найдосконалішою, найдієвішою, найвдалішою та стабільнішою формою правління була й залишається монархія. Людство не вигадало й навряд чи вигадає щось краще за неї. Монархія характерна для найрозвинутіших державних утворень, імперій. Вона символізує концентрацію сили, централізацію влади й, не дивлячись на її недоліки, надовго забезпечує порядок всередині держави, захищеність від зовнішніх ворогів. Ще однією рисою монархії є освіченість політичних кіл, їх здебільшого аристократичне походження. Маємо освічену меншість, яка протистоїть народному дилетантству й неуцтву, а також високий рівень розвитку культури, яка не деградує, не падає до рівня мас, не стає народною.

Що ж натомість бачимо ми в недорозвинених і слабких державних утвореннях? Владу натовпу, переважаючої неосвіченої більшості, тобто демократію. Демократія – це політичний режим, характерний для нерозвиненої спільноти людей. Так вважали філософи античності, і вважали правильно. Наслідком такої популярності демократії є деградація людської спільноти, її розрив із античною спадщиною, масове знищення голотою представників аристократії, всіх знатних родів Європи та Росії. Демократія – це політична утопія, яка не має чіткого змістового наповнення. Це фантом, інструмент для замилювання очей, псевдогуманістична демагогія, кольоровий фантик від цукерки, дуля з маком, неонова вивіска незрозумілою мовою. Не варто забувати, що демократія – не казкова країна свободи волі, бо не існує свободи. Демократія – це режим, який нічим не відрізняється від диктатури й тоталітаризму, окрім одного: вона бреше з білою посмішкою, не моргнувши оком. Вона контролює всі сфери життя, але не говорить про це вголос, слідкує за кожним кроком індивіда, але робить це настільки майстерно, що останній не може запідозрити державу в стеженні. Її цензура так само жорстка й всюдисуща. Вона не грає за встановленими правилами, тому ніколи не буде винуватою. У жодній демократичній країні не існує свободи слова, індивід говорить тільки те, що співпадає з державною пропагандою, продуктом популізму. Він «пережовує й перетравлює» інформаційне сміття, яке кожного дня запихають йому в голову, тичуть під ніс. Американець думає, що має власні переконання, і не здогадується, що його вже давно відучили думати.

Тому, коли я чую, що Україна зробила вибір на користь демократичних цінностей, я б хотіла поцікавитись, яких саме. Спитайте людину на вулиці, що таке демократичні цінності. Я даю стовідсоткову гарантію, ви не почуєте конкретної відповіді, бодай якогось людського пояснення.

Кінцевою метою будь-якого демократичного режиму є узурпація влади й жорсткий контроль над ЗМІ. Штучне продукування дезорієнтованості та непоінформованості суспільства, створює загальну атмосферу керованої анархії, демократичної нісенітниці й плутанини, де начебто приймає рішення народ, який не має на ділі жодної свободи вибору, свободи волі.

5. Нинішня політична карта світу – це лише тимчасове розмежування сфер впливу могутніх держав, яке в будь-який момент може змінитись. Більшість суверенних держав існують тільки тому, що їм це дозволили, створюючи видимість демократії й миру в усьому світі. В умовах глобалізації та інтернаціоналізації економік, суверенітет як такий, зазначений на папері, нічого не важить, а тим паче, із існуванням транснаціональних «монстрів».

6. Хто винен у тому, що держава вбога? Тільки ми самі, не треба шукати винних, тикати пальцем на Росію, вона тільки наслідок нашого кепського вибору. Ми самі риємо собі могилу, самі обираємо політичних лідерів, дозволяємо собі вішати локшину на вуха, потрапляти на гачок. Ми довго заганяли себе в глухий кут, у безвихідь, своїми компромісами, підлабузництвом, дволикістю в політичній грі. Ми не вміємо ані професійно воювати, ані гратися в дипломатію, зберігати мир. У нас багато дилетантства й наївності, тому нам незрозуміла саркастична й зневажлива посмішка Старого Світу, ми не вміємо відчувати тонкощів, маленьких нюансів, не розуміємо прихованих натяків. Нам бракує витонченості манер, ми занадто грубі, прямолінійні порівняно з європейцями. Під час ведення дипломатичних переговорів з Європою, ми схожі на дійну корову, яка якимось чином залізла в іграшковий будиночок, і боїться на щось наступити, на когось сісти. Ми ніколи не зрозуміємо один одного, бо наші світогляди кардинально відрізняються, ми зростали в різних умовах, у нас протилежні цінності.

Соромитись здебільшого селянського походження українцям не варто. Якщо ми не ходили в шовках, якщо наші чоловіки не пудрили обличчя й не одягали панчохи, а жінки не носили турнюри й криноліни – це не означає, що нам бракує шляхетності й благородства, яке, на відміну від європейських народів, не забезпечувалось спорідненими шлюбами та народженням представників дворянства з генетичними вадами від гемофілії до слабоумства. Принаймні нам відомі були лазні, тому й не потребували парфумів, щоб приховати сморід свого тіла.

Розумність та освіченість залежать не стільки від матеріальних можливостей і соціальної приналежності, скільки від індивідуального бажання людини та її внутрішніх якостей. Для багатьох поняття шляхетності та освіченості, а тим більше мудрості, залишаться розпливчастими й незрозумілими, оскільки вони повинні підкріплюватись працьовитістю, чого не скажеш про європейців. Вони звикли жити на широку ногу за рахунок інших, менш розвинутих у плані паразитизму, військових технологій, грабежу та рабовласництва країн. Коли на тебе працює безліч колоній в Африці та на Сході, нічого більше не лишається, як думати про власні панчохи на підтяжках та носити пудрені перуки.

Щоправда, ми маємо справу далеко не з нащадками аристократичних родів, та їм хочеться такими видаватись. Через це бачимо напускну бундючність і погорду.

7. Погляньте на обличчя Порошенка: одутле, набрякле, із хворими та втомленими очима. Як ця кволість, хворість діабетика й гіпертоніка пасують сьогоднішній Україні, символізують занепад нашої держави! Іншого президента в цей важкий період національного паралічу й агоністичних конвульсій годі собі уявити. А тепер, згадайте обличчя його попередників. Чи бачила ця держава хоча б одного, гідного її величі Президента? Хоча б одне розумне, вродливе, мужнє лице? До Порошенка державою керували вбогі вихідці з сіл. А він – нова кров, представник єврейської олігархії.

А хто ж такий Президент? На що перетворив його неоліберальний глобалізм? На представницьку мавпу, «гаранта Конституції», символ «національної єдності», а простіше – на конституційного каліку. Це деградація ролі вождя, маріонеткова посада, за якою ховаються справжні керівники –власники ТНК, стратегічних промислових підприємств, природних ресурсів держави.

8. Відсутність елементарного бажання й знань грає не на користь нашим політикам, бо вони не розрізняють вроджену талановитість від вродженої тупості, й думають, що їх місце в політиці, Верховній Раді, величезному мавпятнику. Саме через тупість, яка поширюється в нашій державі швидше, аніж вірус імунодефіциту, ми не спостерігаємо виконання жодних обіцянок і реформ. На практиці той, хто їх розробляє, просто не уявляє, про що йде мова. Зате вони нічим не гребують, продають американцям українську ГТС, розпродають останнє.

9. «Натовп - це жінка, яка більше любить повелителя, аніж прохача». «Жінка» ця примхлива, мінлива, вкрай невдячна й недостатньо розумна для того, щоб відрізнити правду від брехні, зерно від полови. Зазвичай, вона вимагає хліба й видовищ, а коли відчай переповнює всю її сутність, вона жадає крові. Вона підкорятиметься тільки сильнішому, повірить тільки сильнішому, піде на смерть заради сильнішого. І цей сильніший ніколи на з’явиться в лавах депутатів, чиновників, дрібних виконавців, інших блюдолизів. Главою держави повинен стати обраний, і не загальним голосуванням, грою деградованого суспільства в дитячий садочок, яке, проголосувавши, уповає на Всевишнього, аби той вирішив, кому стати біля керма, у кого більше голосів (різаних папірців) та захмарних обіцянок. Громадянин держави замало на себе бере, вважає свій обов’язок перед Батьківщиною виконаним, думаючи, що папірчик з галочкою біля вибраного кандидата становить хоча б якусь цінність. Українського Президента обирають спонсори, багаті меценати, а не овеча отара, яку годують популістськими гаслами, збирають на мітингах, задобрюють під час виборчої кампанії, якою прикриваються під час революцій.

10. Дивлячись чи прослуховуючи засідання Верховної Ради, неможливо не дивуватись: як можна в подібному галасі, що супроводжується безперебійним лементом, блокуванням трибуни, бійками, побиттям жінок-депутатів, брудною собачою лайкою, ходіннями по сесійній залі, приймати важливі політичні рішення? Українським депутатам місце в зоопарку серед купки галасливих бабуїнів. Який результат такої «роботи» законодавчого органу держави, зборища багатоголосих недопартій, кожна з яких тягне на себе ковдру першості у розграбуванні держави, її руйнації? Це політичне безпліддя, марнування часу й бюджетних коштів. Політика завжди знаходила вільне містечко для слабоумних дилетантів, ледарів, балакливих пацюків для того, щоб добряче їх провчити й прогнати з ганьбою та свистом. Політику, як кожне мистецтво, можна й треба ушляхетнити, зробити вишуканим, цікавим, непередбачуваним. Вона не винна в тому, що людство потерпає від глобальної політичної кризи, політичного декадансу, що її бруднять, паскудять. Що вона бачила за останні два сторіччя? Капіталістичні хижацькі пики, соціалістичні брудні руки. Вона тужить за часами великих завоювань, епохою еллінізму, Римської імперії.

11. Система стримувань і противаг – це абсурд, ідіосинкразія, найбільша нісенітниця, яка могла спасти на думку виключно хворій людині. Це нехтування класичним механізмом функціонування державної влади, його навмисне ослаблення, дерегуляція. Вона створена для того, щоб послабити роль голови держави, зв’язати його по руках і ногах, зробити підконтрольним великим підприємцям, впливовим бізнесменам. Розподіл державної влади на три гілки – результат боротьби буржуазії, нижчих верств населення проти аристократії. Це першопричина нестабільності й свавілля, яке посилюється із частою зміною голови держави. Закулісна боротьба між гілками влади нерідко призводить до економічної стагнації й політичної кризи. Лобізм, породження буржуазії, призводить до однобічного викривлення державної політики, брудної конкуренції, приходу до влади утриманців-рантьє та різного роду визискувачів. Система стримувань і противаг сприяє розхитуванню інституту держави.

12. Багатопартійність була й залишається чіткою ознакою невизначеності політичного курсу, половинчастості рішень. Політичний поліморфізм, який навмисно підігрівається в умовах соціальної, економічної, загальнокультурної кризи, використовується для відволікання суспільної уваги від злободенних, наростаючих сніговим комом проблем сучасності, затягування часу через нездатність та небажання їх вирішувати.

Важко визначити, які саме пріоритети ставить перед собою суспільство, яке не розбирається ані в політиці, ані в економіці, не кажучи вже про відсутність елементарних відомостей про партії, їх програму дій. Хоча, остання здебільшого обмежується популістськими гаслами.

Та немає нічого гіршого, коли кілька незатребуваних і посередніх за політичною ідеологією партій, вирішують об'єднатись у політичні блоки, збірну солянку з політичних невдах. Не маючи єдиного центру управління, вони нагадують купку товстопиких політичних коротунів, які мають неабиякі амбіції та прагнення влади. Чудово розуміючи, що їх сила полягає тільки в кількісній перевазі, вони всіляко намагатимуться створити відчуття масовості, важливості, незамінності, а прийшовши до влади, розпихуватимуть один одного ліктями, ділитимуть між собою міністерські портфелі, чиновницькі крісла. І в цій боротьбі, політична ідеологія, основні ідеї, зафіксовані в статутах їхніх демократичних, народних, християнських та інших «партій», моментально випаровуються. Коли на арені залишається один переможець, принаймні знаєш, чого очікувати, а коли переможців багато, а фактично – жодного, ця купка нахлібників розірве державу на шматки своїми внутрішніми чварами, результатом яких буде чергове соціальне розчарування й нова хвиля політичної нестабільності з тією єдиною різницею, що підбірка фізіономій буде дещо іншою.

«Для того, щоб держава розвивалася в одному правильному напрямку, головною та єдиною повинна бути тільки одна партія, яка поповнюватиметься талановитими, перспективними та виключно молодими представниками народу, які в свою чергу робитимуть певний внесок в існування та вдосконалення партійного руху, що в подальшому призведе до його трансформації та синтезу нової, покращеної політичної ідеології. Для цього потрібна навчена, талановита, кваліфікована та генетично-здорова робоча сила, яка ставитиметься з повагою та любов’ю до держави та працюватиме на її процвітання».

13. Верховну Раду як виконавчий орган треба ліквідувати, бо приймати політичні рішення й розробляти закони повинні тільки професіонали, а не купка ненавчених волюнтаристів. Мені не зрозуміти конституційну законність блокування роботи Верховної Ради. Про яку роботу законодавчого органу можна говорити, якщо він так часто перебуває в стагнації через безкінечні розборки між політичними партіями, їх небажанням плідно працювати через обопільну неприязнь. Державі не вигідне циклічне проведення дострокових президентських та парламентських виборів. Постійна зміна влади, сутички, породжене ними беззаконня, демонструють внутрішню слабкість України, відсутність сформованого політичного ядра, «мозкового центру».

14. Українці ніколи не думають про те, яку руїну залишать після себе майбутнім поколінням, потураючи розбрату та безчинству, які вони породжують власною байдужістю, лінивістю й бездіяльністю. Перехрестившись після чергових виборів, вони тікають від жорстокої дійсності, ховають голову в пісок, як страуси.

15. Не варто знаходити якусь логіку в рішеннях Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. В Україні панує ірраціональне начало, діонісійство, жіноча істерія, слабоумство. Це логіка зрадників.

16. Здорове, сильне, розумне світу цього прагне тільки одного – влади. Слабке ж і хворе, слабосильне – любові, а точніше, підкорення. Любов – це суто жіноча парафія.

17. Хто читав Бжезінського, той знає, скільки в його «Великій шахівниці» неприхованого, суто американського пафосу, дешевих претензій на світове панування, аргументів, висмоктаних з пальця. Саме ця бундючність, така нескромність у намірах, удавана велич, надування мильних бульбашок, балансування на одній підпорці, створюють уявний портрет непереможної наддержави, надутого індика. А головне, як свято вірить увесь світ у цю гіперболізацію, посередню мильну оперу з бездарними акторами! Тим не менш, я не поважаю таку державу, яка не має жодних геостратегічних імперативів, не бачить свого майбутнього й не планує його, це показник загнивання й вузьколобості, безцільної екзистенції, існування заради існування.

Що ж заважає українцям написати щось подібне? Скромність? Ні. Закомплексованість і посередня фантазія, хліборобська приземленість і повзання рачки.



ІСТОРІЯ

1. Україна не може породити власного героя, талановитого й сильного політичного діяча. Вона завжди користувалася чужим розумом, запрошувала нею керувати. Українці ніколи не брали активної участі в політичному житті своєї держави, вони давали іноземцям право вирішувати все за них, а потім дивувались, чому вибір був не на їхню користь. У чому ж проблема? На мій погляд, Україна не хоче бачити при владі сильного керівника, все могутнє викликає в неї відразу, роздратування, побоювання, недовіру. Їй більше подобається сюсюкання, жаління, доброчесність попа. Вона бачить своє панування в сторонці – парадокс парадоксів, деструктивна дилема.

2. Росія запевняє нас: українці, українська нація – не більше як нонсенс, небилиця, оскільки навіть та ж козаччина є нічим іншим, як сторінкою її історії, історії Кубані. Україна – це тільки сон, навіяний чорноморським степовим дурманом.

3. Той факт, що майбутні покоління вивчатимуть історію незалежної України, викликає в мене почуття глибокої печалі, бо цей період історії хочеться стерти, порвати, викинути на смітник. Ця вбогість, зрадництво на рівні Президента, національний розкол, суспільна кволість і безпорадність, цей глибокий чорний смуток не вартий згадування й запам’ятовування. Період смути, гірший за добу Руїни. За ці двадцять із гаком років нам абсолютно нічим пишатись. Ми нічого не нажили, нічого не створили, ми залишимо лише неоплатні борги, почуття безнадійності, глибокий сором. Що скажуть про нас майбутні покоління? Чи будуть вони взагалі? Якими словами вони нас пригадають? Вони мають право нас проклинати й зневажати, бо ми нічого не зробили для їхнього щастя, ми думаємо виключно про теперішнє, сьогоднішній день, що характерно для вбогих, обездолених, негідних життя.

4. Досить повторювати помилки нерозумних пращурів, яким раз у раз підкладали яблуко розбрату, забивали голови смертоносними нотками сумнівів і сперечань, які так легко присипляли їх пильність та підштовхували до злочину братовбивства. Досить беззаперечно вірити тому, що скажуть там, за океаном. Потрібно скинути з себе локшину, навішену на вуха, всі ці стандарти щасливого життя пристосуванців, дармоїдів, космополітів, рантьє та жертв неоліберальної пропаганди. Україну треба очистити від шпигунів, які влазять в ЗМІ та політичні кола, керуючись тактикою самозахвату. Слід викинути все те, що присмокталося й пришвартувалося в процесі проголошення незалежності, й пожинає тепер плоди власних грабежів. Треба добити комуністичну ідеологію, знищити навіть згадку про неї.

5. Чи вміють українці думати? Чи був у них коли-небудь час поміркувати над своїм життям? У нас ніколи не розвивалася філософія, ми не знайшли для неї часу. Вона в нас вбога й майже повністю запозичена. Релігія замінила нам здоровий глузд, тягу до філософствування, науки. Нам ніким пишатись, окрім Сковороди, Франка, Драгоманова. Франко ж і Драгоманов не знайшли для українців іншого виходу, як поринути в первіснообщинний соціалізм, комуни. Це показує певну зневіру філософів, вони не бачили Україну заможною, перспективною, розвинутою. Для обидвох українці були селянським народом, хліборобами, які могли б бути щасливими тільки в стані анархії, повного безвладдя, або автономії в складі Російської імперії. Такий вибір свідчить про крайню нерозвиненість мислення, примітивізм, середньовічний утопізм, і це дивує.

Навіть класична німецька філософія настільки далека від нашого розуміння, що ми вивчатимемо й аналізуватимемо її ще не одне століття. Ми сильно відстали в розумовому розвитку, нам є що надолужувати.

6. Даремно Франко порівняв українців із іудеями в поемі «Мойсей». Таким чином, він прирахував нас до ізгою, народу, який за «прокляттям Божим», народжений для рабства, вічного блукання світом. Це порівняння не тільки принижує, воно приречує на страждання, участь раба. Франко зарахував тогочасний український народ до чандали, нижчих народів, які прагнуть помсти.Так багато уваги приділялося єврейському питанню, стільки досліджень було зроблено, стільки всього написано, та всеперемагаюче клеймо багатостраждального народу, народу, що породив мученика Землі, розіп’ятого Христа, стирає на порох усі доводи розуму. Нікому навіть на думку не спаде, що цей «замучений, ущербний, обездолений народець», яким так довго нехтували, може мати грандіозні плани щодо світового панування, прагнути помсти, глобального реваншу. Якщо бодай хтось заїкнеться про світову змову, приховану війну проти всього людства, його оголошують тяжкохворим, несповна розуму, смертельним ворогом. Народ, який слідкує за чистотою крові, народ, який не вірить в Бога, а тільки видумав його для інших, народ, який нічого не зробив, крім винайдення боргу й відсотка, боргового рабства, не тільки шкідливий, а всесвітньо небезпечний. Це доказ того, до чого може призвести тисячолітня меншовартість, душевна вбогість, загнивання особистості. Це доказ того, якою деструктивною може бути світова нікчемність, вонюча болотна трава, яку вчасно не висмикнули.

Єврейський народ проголосив себе обраним тоді, коли історія, еволюція хотіли поставити на ньому хрест. Він показав усю живучість своєї натури, здатність вижити в будь-яких ганебних нелюдських умовах, чи ви думаєте євреїв просто так прозвали нечистоплотним народом? Що допомогло йому вижити за будь-яку ціну, яка життєва сила? Почуття помсти, жорстокої розправи. Справа в тому, що євреї ніколи відкрито не воюють. Постійно потерпаючи від ганебного ставлення й власної безправності, вони звикли вичікувати, довго готуватися, приховуватися. Їхнім полем бою є закулісні ігри, майстерне шахрайство. Євреї вбивають чужими руками, не забруднюючи своїх. Як ізгої, вони довго спостерігали за людством, довго його вивчали, шукали слабкі місця й знайшли найважливіше – любов до грошей. Зрозумівши всю важливість грошей, вони почали досліджувати їхню сутність, властивості, функції, результатом чого було винайдення проценту, лихварства.

Наслідки Другої світової війни, зокрема капітуляція гітлерівської Німеччини, не тільки розв’язали євреям руки. Такий хід подій впевнив їх у власній непереможності, незламності, обраності. Вони думають, що усунули останні перешкоди до панування, зламали останній опір, європейський опір. Вони вийшли з тіні й займаються тепер глобальною політикою, політикою поневолення й знищення держав. Вони готові до Третьої світової, занепаду людства, його вимирання.

Хіба ж українці схожі на євреїв? Ми тільки танцюємо під їхню дудку.

7. Найважливішу роль в українській родині завжди відігравала жінка. На неї покладалися найважливіші обов’язки, що говорить про домінування жіночого начала, матріархату. Навіть Україна персоніфікується в образі жінки-матері. Тому, від української жінки слід більше вимагати, ніж від чоловіка, адже саме її риси характеру вплинули на менталітет української нації, «обличчя» держави. Немає сумнівів, Україною повинна керувати жінка, а не чоловік. Вона ж і повинна навести лад. Тільки не думайте, що я когось маю на увазі.

8. Говорять, що історією керують маси. Насправді, історією керують особистості, яким не забракло розуму та кмітливості осмислити події, що відбувалися довкола них. Маси ж існують для того, щоб ними керували. На праві сильного базуються стосунки між людьми, державами. Є той, хто наказує, і той, хто кориться. Тих, що підкоряються, як заведено, більше. Коли державі бракує керівника, який скеровував би суспільну думку в єдиновірному напрямку, настає хаос. А коли їй бракує як керівника, так і добрих виконавців, настає руйнація.

9. Історія показала: українець тільки тоді береться за вила, коли зламають його тин, заберуть землю, врожай, хату, останню свитину й мішок картоплі, захований далеко в погребі на чорний день. Тоді, коли не залишиться нічого, крім пронизливого свисту вітру в вухах, українець йде на полювання за головами, не знаходячи для себе скрутним питання, де взяти зброю для кривавого побоїща… А ще говорять, що українці – не селянська нація. Та були й такі періоди в українській історії, коли, за вищезгаданих обставин, наші пращури не наважувалися воювати й масово гинули від голоду.

10. Революція 1917 року, повалення Російської імперії та встановлення диктатури пролетаріату, є наймасштабнішим повстанням рабів, чандали, з часів Великої французької буржуазної революції. Знущання й насильницьке вбивство сім'ї Романових, знищення аристократії й інтелігенції, завдало нищівної шкоди майбутньому Росії. Вона вже ніколи не поверне собі колишньої величі, вона її розстріляла в прямому сенсі слова. Російська революція – найтрагічніша сторінка не тільки в історії росіян, але й світу. Як так сталося, що така сильна на перший погляд імперія пала під навалою знавіснілих вбогих лахмітників? Відповідь криється в вождях революції, євреях. Росія стала жертвою жидобільшовизму, світової жидомасонської змови, з якою боровся Гітлер під час Другої світової. Масони на той час займали більшість керівних посад в імперії, що допомогло підготувати підґрунтя для більшовицького перевороту. До речі, початкові процеси інтернаціоналізації капіталів єврейських банкірських і промислових династій вже тоді зчиняли помітний вплив на міжнародну політику й хід Першої світової війни, впливали на внутрішні процеси всередині інших імперій. Прихильність імператорських сімей до єврейських банкірів, точніше їх фінансова залежність, зіграла поганий жарт з усією Європою. Вона була євреїзована. Події 1917 року в Росії були лише початком масштабної операції з метою захоплення влади. Згодом, соціалістична пропаганда почала перекидатися на Захід, вражати Німецьку імперію.

Недарма Карл Маркс покривався гнійними наривами, коли писав на замовлення свій «Капітал». Ця книга вбила сотні мільйонів людей, якщо не мільярд.

11. СРСР можна назвати прокляттям людства, світовою болячкою, гнійною раною, єврейським знущанням, насолодою від наростаючої помсти. Таких руйнівних наслідків насильства й тиранії, українці на собі не відчували навіть у часи кріпосного права.

Чомусь вважається, що Україна в складі СРСР вийшла з Другої світової війни переможницею, зоставшись у руїнах і втративши десятки мільйонів громадян, яких досі не можуть достеменно порахувати. Під час війни, вона була постачальником ресурсів, в першу чергу людських, основним полігоном військових дій у «з’ясуванні стосунків» між нацистською Німеччиною й Радянським Союзом. Незважаючи на всю очевидність нападу Німеччини на Радянський Союз, через самовпевненість й одночасну недалекість Сталіна, Друга світова війна захопила Україну зненацька програшем у Танковій битві під Дубном і подальшим просуванням німецьких військ вглиб країни, яка прискорювалась здачею радянськими військами всіх українських міст впродовж року, в чому потім будуть обвинувачені самі українці. Військова перевага Німеччини, досвідчене командування, згуртована армія, тактика бліцкригу проти: недосвідченого командування завдяки масовим репресіям військових кадрів у 30-х роках; застарілої військової техніки; комуністичної пропаганди війни на території противника; практично неохоронюваних західних кордонів Радянського Союзу; загального сум'яття від несподіваних військових дій. Поразки 1941–1942 років тривали б нескінченною смугою, якби не політика репресій і тиранії, вселення страху, чистки неблагонадійних. Чим можна пояснити перемогу Радянського Союзу? Аж ніяк не допомогою Антигітлерівської коаліції. І тим паче не геройством радянського народу й талановитістю генералів. Як і за часів Наполеонівських війн, неосяжна територія, холодні зими й кількісна перевага зробили свою справу. Якби Радянський Союз мав площу Люксембургу, з такими «талановитими» керівниками й халатністю вождя, вірі в Пакт Ріббетропа-Молотова, німці підкорили б його за дві години. Але, маючи в розпорядженні більше ста дев'яносто шести мільйонів людей (дані за червень 1941 року), можна було спокійно здавати в полон цілі дивізії, дозволяти німцям вивозити сотні тисяч людей на роботи до Німеччини, знищувати «дезертирів і донощиків» у концентраційних таборах, розправлятись з українцями (відправляти з бандитами та вбивцями в штрафні підрозділи через те, що перебували на території України, «співпрацювали з німцями»), морити військових голодом і холодом, залишати напризволяще військові підрозділи і поповнювати склад Червоної армії новими «добровольцями» за примусом, а також примушувати жінок та дітей працювати цілодобово на заводах і копати траншеї, нагороджуючи їх під кінець життя званням Героя Соціалістичної Праці.

Можна сказати, що «перемога того коштувала»: полегла в руїнах Білорусія й Україна, знищена промисловість, розграбовані та зруйновані вщент міста, знищені комунікації, занепале сільське господарство, величезні людські жертви та шалені матеріальні збитки. Краще б було з такими жертвами боротися за власну незалежність, а не за цілісність штучно створеного об'єднання народів-голодранців під егідою Москви, «покровительки й господарки всіх знедолених слов’янських народів».

Щодо колабораційного руху, який так в'ївся всім в очі. Пронацистські режими в Румунії та Болгарії, маріонетковий уряд Франції, співпраця з нацистами та їх підтримка в Бельгії, Греції, Данії, Албанії, Норвегії, Польщі, Білорусії, Сербії, Хорватії, країнах Балтії та Азії, період «дивної війни», яка розв’язала Німеччині руки, а також блискуча капітуляція всіх західноєвропейських держав – все це вимушена, але, на думку «високоморальних» європейців, виправдана співпраця зі «світовим агресором». Це і є обличчя колабораційного руху, який та ж сама Великобританія зі своїм Чемберленом не хоче за собою визнати. Із завершенням Другої світової, всі без виключення забули про власну заплямовану репутацію, ба навіть спромоглися провести Нюрнберзький і Токійський процеси над міжнародними злочинцями, звинувативши окрему групу вцілілих і незначних осіб, тих, що не встигли втекли, або тих, що принципово лишилися, в злочинах проти людяності. Знайшовши цапів відбувайлів, увесь світ зітхнув з полегшенням.

А про Україну все чомусь згадують, найбільше Росія, забуваючи про власну Народну соціалістичну партію Росії «Вікінг», Комітет визволення народів Росії, Російську національно-трудову партію, дивізію «Руссланд», Бойовий Союз Російських Націоналістів і силу силенну інших об’єднань, дивізій, до яких входили саме росіяни, не кажучи вже про надання підтримки німцям народами Середньої Азії, Поволжя та Уралу.

12. Комуністична загроза лякала європейців. Коли ми говоримо про Другу світову війну, важливого значення набуває лише те, що Великобританія, Франція та США посприяли зміцненню Німеччини як головного ворога СРСР, агресивність та рішучість дій якої заохочувалися та спонсорувалися за рахунок вливання інвестицій. Зіткнення двох монстрів було лише передбаченою всесвітньою масонською змовою.

Великобританія, діючи спільно зі США, не тільки не постраждала, але й багато в чому виграла й заробила. Довоєнні роки спаду виробництва й депресії, а також соціальної нестабільності, що наростала внаслідок несправностей економік європейських країн, так і потребували перерозподілу міжнародного капіталу й сфер впливу. Війна була чудовим приводом до грабунку національних багатств. Надавши Німеччині свободу дій, замкнуті єврейські політичні кола прорахувались, вважаючи, що Гітлер рахуватиметься з їхньою думкою, адже його апетити, як апетити будь-якого поважаючого себе диктатора, не могли обмежуватись лише захопленням Східної Європи. Приймаючи його за неврівноваженого дурника, головні винуватці й посіпаки ледве не позбулися свого світового панування, бо нацизм міг би стерти їх з лиця землі. Вибираючи з двох зол менше, Великобританія, на чолі з Черчелем, вже не радіє силі суперника СРСР, а відчайдушно його проклинає. Вона встановлює зв'язок із СРСР, переконує в наданні допомоги, але сама вичікує, не бере активної участі аж до 6 червня 1944 року (операція «Оверлорд»), коли німецькі війська вже були виснажені в боях на Східному фронті (програшем у Сталінградській битві, битві на Курській дузі).

Посприявши перетворенню всього світу на м'ясорубку, Великобританія й США, не сильно забруднивши руки, взяли на себе роль героїв і визволителів, а також головних приборкувачів як Радянського Союзу, котрий відчув на собі всю могутність нацистської Німеччини, так і самої Німеччини, для якої війна на два фронти закінчилася територіальним поділом між переможцями й денаціоналізацією, результати якої досі дають про себе знати. На прикладі Німеччини можна зрозуміти, наскільки боляче й принизливо падати з орлиної висоти. Для досягнення поставлених Гітлером високих завдань, потрібні були не просто людські зусилля, а надлюдські зусилля. Варто зізнатись, що з вуст націонал-соціалізму, ідея створення нової арійської раси звучить не тільки привабливо, але й вкрай переконливо. Єдиною перешкодою на шляху реалізації поставленої мети був не рух Опору в країнах Західної Європи, а живучість східнослов’янських народів, їх пристосованість до будь-яких нелюдських умов, у котрих люблячий комфорт європеєць просто б загнувся. Німці не здогадувались на кого йдуть…

З ліквідацією Німеччини, на шахівниці залишаються лише два суперника: США та СРСР. Ядерні атаки Хіросіми й Нагасакі, гонитва озброєнь та космічні перегони – це вже нова, Холодна війна між двома державами-гігантами, глобальними системами, яка закінчиться перемогою Сполучених Штатів. Клановість, павутина політичних інтриг, особисте збагачення під час Першої та Другої світових війн, нав’язання світові Бреттон-Вудської системи у 1944 році, розпалювання ядерного конфлікту – все це злочини проти людства. Поки світ займався війнами, окремі групи надавали кредити з неабиякими відсотками, а потім, як компенсацію, ухвалили план Маршалла – план «спасіння» всієї Європи, від якого вона потрапила в ще більшу залежність від США, стала її васалом, вічним боржником. З наданням позик, що призвели до зростання боргових зобов’язань, Європу чекали не лише обіцяні американськими економістами структурні зрушення в національних економіках, але й кардинальні зміни світогляду, трансформація європейського суспільства в регіон втілення зовнішньої політики Штатів, а саме – демократії. Європа була виснажена, пригнічена війною, переживала не тільки фізичний, а й моральний занепад сил. В цілому, вона була готова до подальшої трансформації системи міжнародних відносин у монополярну, була приречена скоритись долі, яку для неї підготував завойовник. Виявилось, що небезпека чатувала не з боку нацистської Німеччини, а з боку лихварів, які спромоглись поставити на коліна весь світ, обвівши навколо пальця європейську спільноту вдалими засобами пропаганди. Переключивши всі сили й увагу на одного ворога, світ не зміг розпізнати істинного в тилу. Поки він потопав у крові, окремі особи набивали собі кишені, продаючи зброю обом сторонам конфлікту, здійснюючи при цьому нееквівалентний обмін. Власне, поки Європа розповзалася по швах і займалася латанням дірок на континенті, Америка благополучно зуміла висмоктати багатство колишніх імперій, а потім підставити благородне дружнє плече, взявши на себе роль рятівниці світу. Все продумано. Головне – знайти мішень, роздути з мухи слона, змалювати страхітливий портрет ворога й переконати усіх, що він і є головною загрозою. А самому тихесенько сховатись за чужими спинами та грабувати, тихо, не поспішаючи.

Чому Великобританія в Другій світовій війні була партнером Сполучених Штатів? Розпочинаючи Другу світову війну, Гітлер сподівався на підтримку Великобританії, адже варто було їй погодитись, і перебіг війни був би абсолютно інакшим, як і наслідки. Саме тому, Гітлер не завадив евакуації англійських, французьких та бельгійських частин з району Дюнкерка під час Французької компанії в 1940 році. Йому не вистачало гідного союзника, бо на Італію годі було й сподіватись. Вочевидь, Великобританія розмірковувала над можливістю співпраці з Третім Рейхом, оскільки не сильно боролася за звільнення Франції від окупантів й приймала вельми пасивну участь у бойових діях на початку. Можна й констатувати певне зведення рахунків з її боку, адже до Другої світової, Великобританії не подобалась відкрита та зухвала поведінка Франції, яка, після підписання Версальського договору й приєднання Ельзасу та Лотарингії, почала у відкриту хазяйнувати й занадто впевнено себе почувати. Напевно вичікувала, а потім прийняла більш вигідну пропозицію від американців, вирішивши, що йти в фарватері багатшого все ж таки краще.

За розпад Радянського Союзу можна подякувати американським та англійським спецслужбам, яким таки вдалося зламати хребет комуністичній жидівській системі призначенням Горбачова. Та процес її повільного відмирання був спричинений саме Другою світовою війною, після якої СРСР так і не зміг цілком оговтатись. Якщо, в післявоєнні роки, Сталіну вдалося стабілізувати ситуацію, після його смерті стан справ погіршився, бо з ним вмерло й верховенство комуністичної ідеології. Починається «хрущовська відлига» з її критикою культу особистості Сталіна та репресій сталінського режиму, що нагадує рубання гілки, на якій «сиділа» вся тогочасна партійна верхівка. Згодом, розпочалась епоха дефіциту, постійних черг та капіталістичних мрій, закінченням якої буде підписання Біловезьких угод.

13. Та хіба могла довго протриматись держава, якою керували личакарі? Якби радянська спільнота складалась із представників інших верств, а сама ідеологія не була написана під немитих балалаєчників, марксизм-ленінізм не протримався б і кількох місяців, бо інтелігенція, на відміну від плугатарів, вміє читати. Повільне конання імперії під гнітом Першої світової війни, невдоволеність широких мас населення, зростаюча нужда через постійні військові витрати, створили вельми підходящу революційну атмосферу. Це не була революція свідомості – це було стихійне лихо, яке нищило все на своєму шляху, залишаючи за собою голі пустирі та робочі бараки з майоріючим червоним прапором. Цією силою керувала лише неприборкана ненависть, з якою кидаються виснажені неволею чорношкірі раби на свого власника. Це кровопролиття було схоже на буйство зацькованого й знавіснілого від сидіння в клітці звіра. Наче диким первісним людям, які все своє життя прожили в брудних скособочених хатах, запропонували вилити свою лють, розграбувати власну Батьківщину, розхапавши все до останньої виделки та ложки, приховати безцінні твори мистецтва, а те, що не можна покласти в кишеню – знищити; розстріляти дворян, представників інтелігенції й просто невинних людей, які потрапляли до списку класових ворогів, а самим всістися в палацах, театрах, музеях, їсти з краденого царського посуду й користуватися довгоочікуваною сантехнікою, якою вони дорікали буржуям. Революція за царську миску, революція за умивальник і клозет, революція за мило й спідню білизну, революція за рябчики та ананаси! А потім, щоб виправдатись перед цивілізованим світом – будівництво комунізму з жалюгідними наслідуваннями та змаганнями з європейцями на кшталт: «Робітники-лахмітники кидають виклик усій Європі з видобутку вугілля!» «Швачки мотористки викликають на дуель європейських кравчинь!», «Балалаєчники відкривають Палаци культури!», «Даємо понаднормово!». На превеликий жаль, ця болячка поширилася не тільки на територію колишньої імперії, вона поглинула півсвіту.

Закономірністю є лише те, що Радянський Союз зник так само блискавично, як і виник. І якщо ми хочемо побачити портрет цієї кривавої епохи, створеної людьми не надто освіченими, варто лише ознайомитися з літературою того часу, яка б точно віддзеркалювала тогочасну дійсність і внутрішні прагнення суспільства, їх бачення комунізму, наприклад з творчістю Маяковського, який оспівував революцію. А щоб збагнути той душевний біль та страждання, які відчували талановиті українські особистості тієї епохи, варто ознайомитись із творчістю доби Розстріляного Відродження та численним списком репресованих українців.

Навряд чи в світі існувала така ж держава, яка б з такою наполегливістю й одержимістю, в таких кількостях топила в крові власних громадян, перемелювала би всіх, хто трапиться на шляху, без розбору, як м’ясорубка, називаючи подібні розправи чисткою неблагонадійних, воєнним комунізмом, перемогою пролетаріату над буржуазією; держава, для якої ідеологія слугувала б захистом інтересів стількох жалюгідних, мерзенних і нікчемних людей, багна суспільства. На відміну від Німеччини, яка нищила в концентраційних таборах лише політичних опонентів-соціалістів, циган, євреїв та представників слов’янства, а не всіх німців, які потраплять під руку, СРСР, зі своєю концепцією братерства народів та етнонаціональною політикою, спромігся покрити всю територію концтаборами для «перевиховання» громадян, не сильно розбираючись в їхніх політичних переконаннях, а часто саджаючи за донос, або вибиваючи потрібні свідчення для виконання плану по боротьбі з буржуями, тобто з усіма, хто мав людське обличчя та здатність міркувати. Це свідчить про слабкість утопічної ідеології, яка трималась на страху, залякуваннях, репресіях, а не на особистих переконаннях населення, яке невдовзі отямилось від власної дикості та недалекоглядності, озирнувшись та побачивши злидні й ГУЛАГи… Спочатку були радянські табори, німецькі були потім.

Щодо Дня Перемоги. Не варто загострювати увагу на святі, яке святом бути не може. Ця дата повинна стати днем пам’яті загиблих, українців, які мимоволі були втягнуті в світовий конфлікт та настраждались чи не найбільше. Всі урочистості в цей день недоречні, бо минули ті часи, коли Україна підпорядковувалась Московській політичній верхівці. Нехай росіяни святкують перемогу, перемогу на кістках українців, поляків, білорусів. Більшість з них відсиджувалась у віддалених куточках радянської імперії й не бачила справжнього голоду, холоду та розрухи. Коли б пізнала, так може й не звинувачувала б у співпраці з німцями. Надалі, варто забути про радянські свята, ніби їх і не існувало зовсім. Нащо віддавати належне епосі, яка вміла тільки топтати, і по собі нічого не залишила, крім пам’ятників душогубам?

14. Так, Німеччина нас не завоювала. Але вона колонізує Україну іншим чином, легітимно та демократично, за всіма законами підвладності провінції пупу землі.

15. Чому в Україні так багато душевно вбогих людей? Бо це вихідці з радянської епохи недоїдань, комунальних квартир, гуртожитків, житлових бараків. Це вбогість генів, походження з нижчих верств населення, затаєна образа на людей заможних, щасливих. Коли такі елементи приходять до влади, вони крадуть усе, що погано лежить, бо так робили їхні діди під час війни, сталінських репресій, червоного терору. Це вже вроджена звичка, якої неможливо позбутись.

Ущербні люди не повинні приходити до влади, займати керівні пости, хай краще сидять в ямі, і звідти не вилазять. Але найгіршим є те, що вони затвердили таку ж вбогу українську національну символіку, як і вони самі. Не розбираючись в історії, не знаючи ані справжнього походження гербу, ані українського прапору, вони нашвидкуруч вирішили питання державної значущості, виліпили «портрет» держави з того, що потрапило під руку, продовживши традиції УНР.

Це ж яким треба бути недолугим, щоб тлумачити Тризуб як символ християнства, княжої доби Володимира! Він не має нічого спільного з Київської Руссю, а тим паче українцями, в кращому випадку він походить із Скандинавії, а в гіршому – з Хозарського каганату.

16. Татари

А. Татари – народ особливий. Україні довго викручував руки, вимагав якнайбільшої автономії, загравав із Росією, сприяв русифікації півострова, шантажував зв’язками з Аль-Каїдою, поширював антиукраїнські настрої, влаштовував сепаратистські заворушення. А тепер, коли здійснилась таки їхня мрія, приєднання Криму до складу РФ, вони чомусь хочуть жити в Україні, осісти на Херсонщині.

А як під час анексії заявляли вони про національно-визвольну війну! І де ж вона? Мабуть, будуть чекати, поки українці власноруч звільнять для них Крим. Як це розумно.

Б. У радянські часи Сталін зробив українцям велику послугу, очистивши Кримський півострів від мусульманської продажної сарани, яка небезпідставно була обвинувачена в зраді під час Другої світової. Згодом, Хрущов «подарував» УРСР цей занедбаний, але очищений шматок землі. Яким чином пояснити повернення татар у 1990-1991 роках, проведення Всеукраїнського референдуму та активне сприяння Леоніда Кравчука? Скільки йому заплатили? Чим його шантажували?

В. Цікаво, скільки пропонують тепер нашим можновладцям за виділення херсонських земель на потреби татар? Мабуть нас, українців, хочуть добити війною з Росією, а потім втоптати в багно, опустити нижче плінтуса. Коли Путін чинить правильно, розчищає півострів для росіян, позбавляється болячки й перекидає її на Україну, ми, вузьколобі телепні, цю болячку приймаємо в себе. Історія нічому не навчила!



СТИСЛО ПРО ЕКОНОМІКУ


«When a government is dependent upon bankers for money, they and not the leaders of the government control the situation, since the hand that gives is above the hand that takes... Money has no motherland; financiers are without patriotism and without decency; their sole object is gain.» — Napoleon Bonaparte

1. Перша заповідь капіталіста: Вкради в свого ближнього.

2. Основним завданням капіталіста є отримання прибутку, де експлуатація й байдуже ставлення до робітників грають первинну роль. Ідеальний приватний підприємець – аморальний егоїст, громадянин світу, який керується законами бізнесу й постійно ухиляється від сплати податків, говорячи про тиск з боку уряду, жахливе податкове законодавство, погану кон’юктуру ринку, тяжке фінансове становище, відсутність попиту на його товар. Його мета: купити за копійки чи вкрасти, продати з мінімальними втратами, а бажано втричі дорожче. А наостанок обдурити державу, не давши їй ані копійки. Це вишукане мистецтво шахрайства.

3. Поняття «чесна конкуренція», «невидима рука» ринку – це єврейський міф. Результатом ринкової конкуренції завжди є тінізація ринку, монополізація, викривлення цін на користь виробника, часткове задоволення споживчого попиту.

4. За кожним великим багатством криється великий злочин.

5. Економіка – це діряве рядно, недонаука про відсотки, ставки відсотка, інвестиції та інші уявні речі, які придумані для легального здирництва, себто лихварства, експансії капіталу та створення фінансових імперій за рахунок нерівномірного розподілу світових багатств; це набір дво- та тризначних понять, які змінюють своє значення, як хамелеон своє забарвлення, тому ви ніколи не вгадаєте, що конкретно мається на увазі. Тут діє обернена залежність: чим більше читаєш, тим менше знаєш, менше розумієш.

Економіка – це відсутність конкретики, красива гра слів, мінливість настроїв та поглядів, доказом чого є різноманітність визначення самих понять «економіка», «економічна теорія», не кажучи вже про всі інші; філологічна дисципліна, підкріплена недіючими, абстрактними, ілюзорними економічними моделями та формулами; список загальних рекомендацій, які не навчать жодного економіста бути економістом; теорія, яка ніколи не діє на практиці, а також свого роду лотерея, спроба витягнути щасливий квиток у разі дотримання правил якоїсь однієї економічної школи. Як така вона є, але користі з неї мало, бо вигадана єврейською спільнотою й працює на неї ж. Ви можете присвятити цій науці все своє життя, але, якщо ви не єврей, ви навряд чи зрозумієте значення набору слів у написаних ними ж працях з економіки, ви знатимете лише елементарні закони, які діють у суспільстві, закономірності, які відомі кожній пересічній людині й складають фундамент людських матеріальних відносин.

До чого зводиться вивчення економіки? До тупоголового заучування без зайвих запитань на кшталт «чому одна величина фіксована, задана, а інша мінлива, залежна». Чому немає реальних одиниць виміру, а є вигадані спеціально для цієї науки мильні бульбашки? Чому дві економічні моделі з однаковим набором величин, але різними розрахунками, «логікою» розрахунків, можуть суперечити одна одній за результатами? Так вирішили автори «Економікс». Такого нонсенсу не існує в жодній науці, це фантасмагорія. Економіка – це «наука», яка, в процесі свого регресу, втратила почуття реальності, розробила пародію на фізичні величини. В дійсності, ми маємо справу з багатою уявою, фантазією абстракціоніста. Економіка береться не тільки досліджувати поведінку мас, передбачувати її, а й управляти нею. До цього, жодна наука не наважувалася настільки знахабніти, перетворитись на знаряддя отримання прибутку в руках банкірів та багатих промисловців.

Економіка гірша за статистику, бо статистика хоча б на словах вимагає дотримання чіткості розрахунків, а економіка зразу пропонує широку методологію визначення одного показника з отриманням найрізноманітніших результатів у фантастичних величинах або відсотках. Обирай, який більше подобається. Зате ці ж результати потім можна подати як статистичні, точніше підтасувати.

Це ж треба було канонізувати цю наукову відрижку в XXI столітті! Підпорядкувати їй всі фінансові відносини, створити віртуальну реальність, нову дійсність, новий підхід до заробляння грошей без створення продукту, втіленого в матерію. Це апогей ідіотизму!

Заперечення класичної політекономії, критика німецької історичної економічної школи, ознаменували початок деградації економіки як науки. Першим, хто спотворив уявлення про політекономію, був Карл Маркс. Від нього бере початок абстрактна економіка, наука шахраїв. Він поставив жирну крапку на здоровому економічному глузді.

6. Щоб не говорили про чесну конкуренцію, які б теорії не вигадували економісти різних течій, істина лише одна: за будь-яким великим багатством криється великий злочин. Шлях до збагачення лише один: війни, грабунки, вбивства й уярмлення поневолених. Розподіл світових багатств здійснюється силовим методом, ним і вирішуються економічні негаразди. Він є нерівномірним і нерівноправним, тому в світі завжди існуватимуть бідні та багаті, утриманці та працююча на них робоча сила. Це природний стан речей, якщо ви не здатні захистити себе й свою власність, її безцеремонно забирають.

7. Як показав історичний досвід, світова економічна депресія долається лише війною, в результаті якої, один покращує своє матеріальне становище за рахунок іншого, того, що приносить себе в жертву заради існування сильнішого. Хочеш збагатитися? Вмій грати по-крупному, забувши про пацифістські ідеї та політику рівноправ’я.

8. У міжнародних відносинах вигадано багато видів шантажу й тиску на окрему державу. Здебільшого шантажують боргами. Іноді, у випадках із слабкими країнами, отримати бажане можна лише пригрозивши пальцем, покаравши економічними санкціями, виставивши на посміховище перед світовою громадою країну-плебея, критикуючи начебто непрофесійні дії її керівництва та недолугу економічну політику.

9. Треба розвінчати міф про те, що держава не виживе без прямих іноземних інвестицій, що без них вона ніколи не побачить економічного зростання й процвітання. Міжнародною економічною брехнею є твердження, що національна економіка повинна орієнтуватись виключно на міжнародних ринок і пристосовуватись до його потреб, що тільки її інтернаціоналізація сприятиме розвитку держави. Світова брехлива фінансова спільнота таким чином відмовляє державам у праві на розвиток багатогалузевої національної промисловості, на задоволення потреб внутрішнього ринку. Вона запевняє: «Запросіть ТНК і купляйте їхню продукцію, так дешевше й світові корисніше!» І це говорять ті поважні пани, які законодавчо забороняють монополізацію ринку! А про світовий забули? Та я знаю, як вони відповідатимуть. Вони розказуватимуть казочки про ефект масштабу, високотехнологічне оснащення, вигідність для світових споживачів, максимальне задоволення споживчого попиту за доступними цінами, забезпечення робочими місцями… навіть про екологічну безпечність продукції й годування бідних. Брехня собача. Ті економісти, які вивчали явище монополії, одностайно заявили: «Зло!» Від монополії немає жодної користі, якщо вона не державна.

ТНК множаться для того, щоб відучити суверенні держави від самостійності, прищепити їм залежність, контролювати внутрішні процеси, впливати на державну політику, займатися шпигунством і шантажем. Масштаби й темпи світового виробництва контролюються окремою групою мільярдерів, які розв’язують війни за ресурси, провокують фінансові кризи, збільшення рівня безробіття, дестабілізацію курсу міжнародних валют.

XXI століття – століття небаченого за масштабами хижацького капіталізму й світового утриманства. Людство вирило собі глибоку боргову яму тим, що бере кредити, проїдає їх і нічого не виробляє, це світове існування в борг, егоїстичне й недалекоглядне споживацтво, викачування природних ресурсів та їх ірраціональне використання. Світовий ринок праці – це вулик трутнів, який працює на абстрактну світову фінансову систему, що тримається на чесному слові, на боргах, мильних бульбашках. Обвал цієї глобальної піраміди еквівалентний апокаліпсису, що супроводжуватиметься руйнуванням споживацької системи цінностей, американського розуміння щастя, агонією людства.

10. А що ж робити Україні? Вона не хоче воювати, вона не хоче виробляти. Вона хоче споживати, тому й інтегрується в світовий економічний простір дармоїдів, заліпивши вуха воском, щоб не чути доводи розуму. Ця держава давно вже перестала думати головою. Євреїзована, доларизована, денаціоналізована, розграбована, вона припускає, що Європа та США допоможуть піднятися…Велика помилка.

11. Це тільки українці можуть потерпати від енергетичної залежності, маючи золото під ногами. Тільки українці можуть без бою віддати Крим із причорноморськими покладами нафти, говорячи «Ну й до біса!». Це лозунг слабосильних.

12. Гординя й амбіції – альфа й омега! Жодне подаяння не варте того приниження, яке відчуває той, хто просить милостиню. Ніщо не ранить самолюбство так сильно, як перебування в тіні багатих і сильних світу цього, що дозволяють супроводжувати себе й нести поли їх царських мантій. Ніщо не може бути сумнішим, ніж усвідомлення власної безпорадності й нездійсненності цілей. Найпринизливіше – передчасно зарахувати себе до когорти покидьків і невдах, здатися без бою через власну нерішучість, визначити наперед свою долю, позбувшись кайданів невідомості й почуття відповідальності. Тягар другорядності й посередності, породжений розумовою недалекоглядністю, є тим хрестом, який добровільно тягне недовготривала держава, яка думає, що вона себе убезпечить, проживаючи в тіні своїх переможців і відмінно справляючись із роллю королівського блазня. Куди легше самому впрягти себе в плуг, щоб не обтяжувати свого пана, й при цьому його потішити. Для багатьох первинним пріоритетом є грошові асигнації, лише меншості притаманна гордість і непохитність духу. Що ж обрала Україна? Когорту приниженої більшості.

13. У війні за економічне домінування слід:

А. Ніколи не приєднуватись до міжнародних економічних організацій на невигідних умовах, підписуючи нерівноправні договори, що суперечать інтересам держави. Якщо держава не є головним керівником-засновником, їй нема там чого робити.

Б. Немає сенсу бути членом будь-якої міжнародної організації, яка вимагає чималих членських внесків, і від якої немає жодної користі, крім самого членства та уявного престижу на кшталт «усі економічні лідери є членами, і я ним буду теж, йтиму в п’ятій колонні». Треба вкладати кошти в ті проекти, в яких держава безпосередньо зацікавлена й матимете зиск, а не займатиметься благочинністю на користь відсталих африканських країн, рятуючи їх від голоду й викладаючи при цьому останній гривенник з порожньої кишені.

В. Ніколи не дотримуватись правил угод, які все ж таки були підписані. Шматок паперу з підписом керівника держави не є запорукою дотримання ним вказаних зобов’язань. Золоте правило: якщо володієш зброєю масового знищення, вважай, що цими паперами можна підтертись.

Г. Скуповувати золото, дорогоцінні метали та предмети розкоші, поповнюючи національну скарбницю.

Ґ. Запобігати доларизації, в жодному разі не підкріплювати курс національної валюти до начебто більш стійкої, не ставати частиною єдиного економічного простору, впроваджуючи в себе єдину регіональну грошову одиницю.

Укріплювати національну валюту. Провести банківську реформу: націоналізувати приватні банки, створити єдиний центральний національний банк, який контролюватиме грошову емісію та курс національної валюти, підкріпленої золотими резервами, видаватиме державні цінні папери й кредити фізичним та юридичним особам.

Д. Боротися з енергетичною залежністю, використовувати наявні ресурси, впроваджуючи новітні розробки.

Е. Не брати кредитів, які держава не в змозі виплатити без їх подовження та перегляду умов сплачування. В умовах збільшення боргової ями, подібне залучення закордонних інвестицій призводить спочатку до спустошення кишень громадян, а потім – національної скарбниці, продажу державних активів та дефолту. У випадку з Україною, про існування МВФ та ЄБРР треба забути, а борги колишніх урядів не повертати. Нехай це буде невеличкою компенсацією за експерименти, які світ проводить з українським населенням, влаштовуючи революції, підкуповуючи вищі ешелони влади, розв’язуючи російсько-українську війну.

Є. Займатися територіальною експансією, захоплювати землі біля українських кордонів. Важливо хапати кожний шматок землі, почати з малого, хапати потихеньку, крадькома, але дуже впевнено, відстоюючи власні позиції не в європейських судах, а силовим натиском та безпринципністю. Нашим недоумкуватим сусідам цілком вистачило б і трьох аршинів землі. Європа підписала собі смертний вирок, вона стоїть на краю провалля, а ми, як нація, яка відрізняється гостинністю та душевною відкритістю, повинні допомогти їй впасти якнайшвидше. Було б непогано, щоб Сполучені Штати впали в провалля першими, прихопивши РФ, та показали при цьому чудеса відваги й смиренності, подаючи приклад своїм підопічним, наступним у черзі. Тоді залишаться Китай, Індія, народи Сходу, з якими не так просто буде ладнати та нагадувати про межу їх осілості, що розділяє Європу та Азію.

Ж. Ніколи не прив’язувати себе дружніми відносинами до сусідніх держав або держав-партнерів. Свобода дій і думок є найбільшим скарбом кожної поважаючої себе держави.

З. Не користуватись послугами ТНК, не підписувати жодних домовленостей щодо видобутку сировини. Держава не матиме зиску.

И. Справедливість має ікла та заточені пазурі. Зброя масового ураження є життєво-необхідною умовою збереження цілісності держави.

І. Використовувати нетарифні обмеження для захисту національного виробника. Сприяти розвитку внутрішнього ринку, виробляти товари першої необхідності.

Ї. Націоналізувати стратегічно важливі підприємства, провести розкуркулення українських мільярдерів.

14. Який вплив чинять іноземці на Україну? Яка користь від нашестя чорношкірих та косооких іммігрантів із занадто широкими правами й гарантіями всередині держави на тлі всенаціонального убозтва, правління олігархічних кланів та високого рівня бідності?

А. Головне керівництво, наприклад, вважає необхідним усіляко заохочувати іноземців приїжджати до нас, вкладати кошти в українську економіку…наприклад, у розвиток українського туристичного бізнесу, відомого своїми ескорт-послугами, молодими дівчатками, які роздягаються навесні, радо стеляться під ноги за валюту, маленький подаруночок, покупки в супермаркеті… Це потурання проституції, заохочення до міжнаціональних шлюбів та еміграції робочої сили.

Б. Тіньова економіка та кримінальний бізнес відіграють важливу роль у заманюванні власників іноземної валюти. Нижчий рівень цін, порівняно з європейськими, недієвість законодавства, що сприяє підприємницькій діяльності з нечесними методами конкуренції на ринку, відсутність прогресивної системи оподаткування. Все це призводить до несправедливого по відношенню до українських громадян розшарування суспільства на процвітаючий клас (багатих іноземців, що примножують свій капітал, купуючи за копійки стратегічні підприємства й ресурси; української «еліти», яка продає державу за безцінь, і складається переважно зі злодіїв у законі та їхніх дітей джетсетерів) та малозабезпечені верстви населення. Між класовими об’єднаннями існує велетенська прірва, де не вистачає середнього класу, «класу національного добробуту». Іноземці тим часом користуються моментом.

В. Серед іноземців здебільшого ті, хто забажав випробувати власні сили, приїхавши в пошуках засобів заробітку, тобто, надлишок робочої сили відсталих від України держав: низькокваліфіковані робітники, перекотиполе, люди з посередніми розумовими здібностями, низькою освіченістю, кримінальним минулим і теперішнім, і т.д. Так, ми не США чи Німеччина, щоб крутити носом і перебирати. Беремо усіх підряд. А даремно. Це непотрібна для ринку праці іноземна робоча сила, яка відбирає робочі місця в українського населення, створює конкуренцію за природні ресурси та економічні блага, це непотрібне навантаження, баласт. Жодної користі й дороге утримання.

А тепер варто подумати, чи можна назвати адекватним розгляди законопроектів у Верховній Раді щодо спрощення візового режиму з ЄС? Згідно зі статистикою, втекти з України мріє кожний другий. Нащо ж приймати постанови, які сприяють вимиранню держави?... Для того, щоб її знищити.



ПІСЛЯМОВА



Чорне сонце

І блакить багряна.

Червона квітка

Розквітає полум’яна.

Це не фантом,

І не Фата-моргана.

Це істина посіяна

Кров’яна.



18 серпня 2014 року