Ти виходиш під небо.
Між сузір’їв і небул,
Неосягнений оком,
Твій накреслено шлях.
Легко пишуться вірші,
Як охоплює відчай,
І недуга пульсує
В нерівних рядках.

Бліц-новини. Чекання.
Блиск вітрини. Чекання.
Поряд люди. Чекання.
Вир німих голосінь.
Рим нових витікання,
Наче меду — й тікання
У слова, ніби в сховок,
Від нових потрясінь.

Смутний образ могили
Ти торкаєш безсило.
Але серцем не приймеш,
Не здасися війні.
Легко пишуться вірші,
Як спізнаєш найгірше…
Над захмареним небом
Тоне скрик в глибині.

Душа повернеться на місце,
Коли останній стихне сполох
(Так само раптом, як здійнявся),
І ми, здивовано всміхнувшись,
У звичнім темпі рушим знов…

Душа повернеться на місце
Дні зо два, зо три (може, швидше),
Коли зневіра, сумнів, опік
В болючий гнів переростуть,
Та — мов від струму крижаного —
Здригнешся… й станеш — твердь і тиша,
І серце лагідно і міцно
Чавунний спокій огорне.
Душа повернеться на місце —
І вже ні остраху, ні скрику.
І лиш чекатимеш, рішуче
В руці стискаючи багнет…

Душа повернеться на місце,
Де був твій дім. В останній спогад.
Але ні погар, ні руїни
Ти не побачиш вже… Дивись,
Дивись на пагорби, на схили,
На бронзовіючий під сонцем
Твій галактичний Київ — ось він!..
Бо раю іншого довіку
Тобі не буде у світах.

30.08.14.