Мені би в снах твоїх, зірок зібравши в жмені,
дощем осипати проекції країн,
щоб перспектива знов зійшлась на мені,
між штучно створених уявою руїн.

Я б в сні твоєму виростила жовтень,
і яблунь золото б упало до підніжь
усього, і усіх, хто випадково
але прибився до твоїх узбічь.

Але сьогодні,чітко у безсонні,
без снів я хочу злету до склепінь
цього вечірньо-зітканого неба,
щоб пальцями торкати твою тінь.

Ти розумієш, все ось тут для чогось,
пакет в кутку й фольга в твоїх руках.
на ти, і я, і незнайомий космос,
й на муки совісті у нас ще буде час.

давай галактику посадимо у склянку,
ти будеш сонцем у безсвітлі стін,
Лише світи й зігрій мене до ранку
між штучно створених уявою руїн.

Усе коли-небудь втрачає свій сенс,
І повтори лишень віддаляють від суті,
що звички-це тільки звички,
кохання-це тільки секс,
і навіть надтріснутий термометр
стає отруйним через вміст ртуті.
Хочу бути рибою,
з картою памяті на 4-и сикунди,
в акваріумі якоїсь пристарілої леді
не читати газети, не дивитись новини,
не сидіти в інтернеті

Усе коли-небудь втрачає свій сенс,
значить, напевне, я нічого не втрачу,
якщо ніколи не побачу Марс,
не перейду лінії старту,
і нікому, у висновку, чогось не присвячу.
.......................

Яка різниця кольорів? форм? запитань?
якщо можна і зранку залитись горючим
оминувши прелюдії надбанальних страждань
зазвичай породжених неминучим.
Померти в канаві ненайгірша смерть,
доволі страшніше взагалі не вмирати,
бо все що по колу-втрачає сенс,
у мене регрес,
плюс три кроки до старту.