На бідному фасаді кардіограма з плитки.
І дощ по ній стікає верболозом.
Лиши на перехресті сіль, а сльози,
перетвори в монету, став на ребро
й жени, жени від себе швидко.
А руки досі долу, ніби зрізані дроти.
Волосся жоване так дражнить шкіру.
В житті ти вся така мажорна, на шарнірах.
Та кожну глупу ніч працюють страху жорна
які тебе зжирають геть. До пустки й чорноти.

4 жовтня 2017(Рівне)

На бідному фасаді кардіограма з плитки.
І дощ по ній стікає верболозом.
Лиши на перехресті сіль, а сльози,
перетвори в монету, став на ребро
й жени, жени від себе швидко.
А руки досі долу, ніби зрізані дроти.
Волосся жоване так дражнить шкіру.
В житті ти вся така мажорна, на шарнірах.
Та кожну глупу ніч працюють страху жорна
які тебе зжирають геть. До пустки й чорноти.

4 жовтня 2017(Рівне)

Він закривається від молодого літа
І ставить листопада блокпости
Щоб ніжність не змогла перерости
В ту ртутну дурь, шо знищує безслідно
І рве той рік, немов невдалий знімок
Вивчає об'їздні навколо проклятого міста
Її листів статичний струм верта в ті сто кругів хвилинних стрілок
Коли був щирим до кінця і вщент
Коли дозволив цілувати їй лице
На ранок заборонив собі і згадувать про це
Та марно дотики її змивав дощем.
***
Бо памя'ть мов розпечене кільце
Клеймить і спарює цей біль і щем.

3 жовтня 2017 (Рівне)

Порушуючи тишу,
Дощі озиму точать.
Ці верескові ночі,
Холоднокровно спишуть
Тебе. Як затхлі ліки,
Плешиво-дранну ковдру.
Тушуйсь і далі, горда,
Гартуй в собі каліку,
Неповносправну гусінь,
Цікаву для поживи.
Невиказанність живо
Одкрає серця кусень,
Краї щербаті зчешуть
Із тебе рвану рану.
Збирати хмиз не рано.
Настане душ пожежа.

15.09.2017

Натягне сонце одяг,
Заліпить очі скотчем.
Цей чорний студень ночі
Розкрає шумний потяг.
Дріжжать купейні двері.
Лежить горбами постіль
Вже другу осінь поспіль
Тривоги чорнопері
Шматують на пунктири
Предсвітанкові мари.
Зі спогадами в парі
Подбають, аби крило.
Подбають, щоб зірвало
Розуму карнизи.
***
Сіріє неба риза,
Слабіють болю жвала.
З
14.09.2017

Аби не додати болю -
Спамом запаюю вікна.
Задум до глуму звикне,
Лиши лише трохи контролю.
І за ніч, як відсіч те "друзі",
Втручання влучає по суті,
І душить заношене худі.
Тримає, латає по смузі
і бісить ескізність молитви,
Смішні та невтішні неправди.
Б-же, мій друже, дай ради!
Зайди з-за спини, вибий бритву.
У трюмі, в трюмо коридорах,
З півсто тих апостолів скаче.
Я пада у воду гарячу,
У лячній, невдячній покорі.

грудень 2016

І
Інколи треба
ритися в смутку.
В кам'яні грудки
вкопую себе
ІІ
В пам'яті пастку
спогад прилине.
З в'язкої глини
зв'язую пасок.
ІІІ
Води зцілили.
здавлені ребра
З битої цегли
склеюю ціле.
IV
Порвана тричі
вовняна нитка.
З гострої плитки
стулюю "вибач".

19.06.16

Злуда ласкава,
щастя ж - не варті.
З попелу в кварті
родиться кава.

Слово холодне
створює прірву.
З пам'яті вирве
гулом заповнить.

Надто погорді.
Надто ледачі.
Втомлена вдача
не пише мелодій

Попри напругу
посмішка тепла.
Вірю: під светром
вишита смуга

24 травня 2016

Готовя сердце к новым ралли,
Паяешь свежую прошивку.
Лоскутный коврик из ошибок
Годами шьется по спирали.
Растут в антенне веры сколы,
Несобранность вторую зиму.
Слова молчат невыносимо.
В груди следы от дырокола
спешишь заштопать к новой
встрече в одной прокуренной
вселенной. Где не вмещаются
колени. Все так же кофе безупречен.
Все тот же след от полироли,
засыпан фантиками густо.
Тебе вернули томик Пруста,
не прочитав. Побитый молью
теряешь смысла шестеренки
едва завидев клеть подъезда.
И ты такой же бесполезный
как крик до хрипа через пленку.
Готовя сердце к новым гонкам
Снимаешь пластырь, нить и скобы.
Еще болит для новой пробы.
Не время вновь ронять в солонку.

29.01.16

Прошлое сложено стопкою,
расшевели, помучь-ка.
Она из соломы ручка,
гибкая, внезапно ломкая.

Падала, путаясь в джемпере,
на плитку, что не просохла.
Кровило не сердце, а охра
из горла железного темперы.

Просила «не лги». Похоже,
«не лги» понимают двояко.
Сменились три зодиака.
Затихли шаги в прихожей.

16/01/2016

Ловити тепло в рукаві,
стояти за лівим плечем.
Цілунок, що пряно пече
залишим без назви в avi.

Людей на бульварі катма.
Розлита напалму каністра.
І жаром розхристує місто
бешкетна паризька зима.

Судини наповнені гелієм
Тіла мов розмоклий картон.
Цих двох розлучає перон
по коліям різним. І келіям.

24 грудня 2015

Слідами випалює землю, карбує жалобу
в думках, що злетіли з завісів відречено.
Моква виловлює з попелу ягоди зпечені
Дещицю світла зціджує небо спідлоба

Схрещені пальці гілляччя ворожать на осінь
що босими кросами ночі чорничні гартує.
Спиртом надушена врода смерті граніти вартує
І погляд крізь грані стакану вже зовсім

розкосий. Мережива тіней ховають солоні
пелюстки. Штрихують затерті лінії п'ястя.
Кінчається серпень чорної масті
І кольору серпня - пожмакана хустка

Хрустка від віток стежка маркує чужі кроки
Чергують воронів юрба, обсівши хрестів плечі.
Золотокоса ставить свої печі. Обвуглена доба
обнулює усе. крім глузду. Але це допоки.


вересень 2015

Аби не пекло – читай беззмістовні мантри,
І бреди по воді, кругляками травмуючи литки.
То із душного минулого стоп-кадри
гвалтують пам'ять. І стан, немов напідпитку.

Місцевість розпорота на урвища й капища.
Ногами правиш втомлені хребці узвозу.
Вітер в підворіттях розкрадає звалища
сміття, жонглює різнобарв'ям целюлози.

Ти легка й німа балерина. То твоє опудало
шукало течію, в застояній воді стосунків
в те давнє літо. Руки твань брехні обплутала
І ти зламала грифель, залишивши рисунок

лиш начерком. Без об'єму і тіней.
Долай ще метр! Топи взуття в калюжах!
Минай розбиті ліхтарі й липуче павутиння.
Остерігайся велелюдних вулиць і байдужих.

Ані брудна фіранка неба, не ляпаси дощу
Не вимкне опцію ходьби шляхами спогадів.
Покотить пом'яту бляшанку ворон-віщун
і здійметься верх, крилом розсікаючи опади.

травень 2015

Ступаєш по плитам, немов по скресаючій кризі
Подалі від стін, аби з тінню тебе не змішали.
В руках в'януть квіті, бо сонячні візи недійсні
В липких коридорах зими вапняної держави.

Обличчя, дроти. Вантажі до поколювань в боці
Женуть по платформі метро, оббитій ребристою жерстю.
Розхитаний брудний вагон у запраній синій футболці
Засмокче в бокові кишені й хутко щезне

в цивільних катакомбах, обганяючи рейди
циган у час пік і валіз острови. На нові,
вже зачовгані сходи, вальсуючи, сиплеться крейда
Це щойно уперто пройшлись по твоїй голові.

березень 2015

Сердце выдоено, соленой коркой сковано.
Тело ржавым болотом напоено.
Своя башка-башенка и свита ряженых.
Напоминают девке о мечтах расквашенных.

Сильная погрешность уносит в воды южные.
Опущены плечи. И губы простужены.
Стало больше грубости. А в голосе - зычности.
Гордость и смирение перешли на личности.

В руке листовка броская со страшилкой Босха.
И горстка тестов на столе. Где одна полоска.
Палочки-считалочки летоуменшения.
Россыпи свидетельств. О нерождении.

декабрь 2014

Випадковий зв*язок, тривалістю в рік
Розпорошив і спустошив її "ціле"
Жбурнула вже чужі ключі на сніг
Вони упали глухо. У вухах задзвеніло

Безсило копала поранену дорогу
Над дорогою несла хворе серце
Людський біль - невидима порода
Не дослідиш на предметному скельці

Забігла наосліп в найближче метро
Ритм ескалатора приховає розпач
який все сильніш роздирає нутро
Капюшон кине тінь на запалені очі

Натерта і стомлена від наплічника спина
Відволікає від думок про незворотне
В голові мелодія новорічно-дратівлива
Глушить крик протесту, що застряг у горлі

Тримається за поручень а звикла - за руку
Ковзає долонь, мов розжарена праска
Здригається. Хтось у плече їй стука
І голос: "Пропустіть, будь ласка"

2014

Принцеса лишається сама у люднім царстві
серед пропалених серветок, запасних ключів,
армії пляшок, порожніх ваз, бездомних капців,
що старіють насипом. Як і вона — вже нічиї

Варить одну каву. Сушить косу обома рушниками
дорослішає разом із текстами улюблених груп
щодня ходить вулицею, що пахне битими кавунами
сусідськими котами, і гниллю каналізаційних труб

Принцеса сліпо ходить містом, не відаючи втоми
перечитує листи, годує порожнечу і безрадність
Боже, дай їй сили стерти архів повідомлень
Боже, дай їй сил перезимувать і не зірватись

2014

Ти носиш бронік у мирній частині міста
Світогляд обмежений контентом інтернету
Замість мозку шмат липкого кислого тіста
складає компіляції з думок авторитетів

Діяльність вражає: репости на ФБ
Помноження фейків, запозичені рими
алярми під лагман у теплому кафе
спокійний сон під вибухи зі стрімів

Ти небезпеку пересидиш, імітуючи хворобу
покажеш юзерам свої сивини й зморшки
які заробив, воюючи у монітора, й потім
недогерой і недовоїн схоче відпочити трошки

Твоя диванна війна чи революція
закінчиться на вокзальній площі
агресивно люті словесні полюції
затре байдужа лютнева пороша

Ти зникнеш в ранній міжміській маршрутці
оглушений закликачами й продавцями хронік
совість обмотаєш скотчем і заховаєш в куртці
розстебнутій навстіж, щоб видно було бронік

2014

Самотня зимівля каталізує процес самознищення
Квартира-нора завішана хендмейдом і минулим
Токсичні думки потребують негайного очищення
свідомість концентрується на зовнішніх атрибутах

Щось змушує тебе гортати кіношні і освітні сайти
Ненавидіти витравлене фарбами волосся
Конвертувати лункий біль у тексти й кілобайти
Ловити і утримувати у собі хитке доросле

2014

Лия носит каблуки, учится на архитектора на бюджете
Не верит мужчинам, гороскопам и пророчествам
Лия – одиночка, полуночник, житель популярной соцсети
Инетом «глушит» желание поспать и чувство одиночества.

Ей чуть за двадцать, но Лия боится снова любить
На краник «чувства» крепко привинчен дозатор.
Мужчина приручит-отмахнется, а ей потом от боли пить
А Лия пить не любит – от алкоголя умер ее папа.

Лия забывает купить спички и вату. Ей не хватает чулок,
конфет.Заботы. Последнего совсем, ничтожно мало.
Все сама: себя покормит, ляжет спать, не выключая свет
Чтоб в темноте не плакать, что «некому поправить одеяло».

Ее плэйлист сумбурен: Баянова и Леди Гага
Сушатся футболка и балетки. Завтра танцы
Завтра… А что сейчас? Курить. Тупить. Марать бумагу
Листать «Контакт». Реветь под «Bad Romance» и русские романсы.

2012

Місто, де жінки не соромляться сивин
А про будинки дбають двірники й Всевишній
Місто, створене для пари, але ти один
І серцем грається у м'яч зв'язок колишній

Тутешнім красуням плювать на декор і дієти.
Вони шанують екоторби, турбуються про ліс.
Яскраві панчохи пірнають в хлопчачі штиблети.
А ти виринаєш з чумного потоку зневіри і сліз.

Місцева зима роздягає до тонкого светра,
а дощ дробовинням тебе у стіни розпина
Усміхнені ремісники та натовпи з концерту
Волочать шлейф акрилу, парфумів і вапна.

Голова каруселить. Неділя. Снують жебраки
у місті, замішенім на ярмарковій традиції.
Рояться баляси. Сочиться крізь сирні дірки
астматична хмара із пилу й кількох унцій спецій.

Тут стерлись образи. Це місто змінило дощенту
тебе. По лініям меридіан курсує теплота.
Здаєш квиток назад. Купуєш день велоаренди
І роверним колесом котиться ниць гіркота.

2014

В скляний квадрат її цегляної локації
Зазирають торець сусіднього і голуби
Під балконом лежить порубана акація
Сусіди риють чергові погреби

Горизонтом зміїться транспорт незлічимо
Телевізор ретранслює мелодраму
Безбарвна дівчина з червоними очима
Заздрить подрузі з покусаними губами

Вулиці приправлені корицею і гвалтом
Царюють МАФи і ломбард мережі
Штир каналізації. Сміття. Розлом асфальту.
"Поетичний" вид з вікна - місцева телевежа

Кам'яниці ковтають малиновий захід
Синє перерізано смогом і дротами
Плинуть чудовиська димові і хмарні
Бензинова веселка розлилась під ногами

За стіною забудов задихається Місто
Крізь тонни бетону ледве долинають дзвони
Вона любить Київ, ця закінчена урбаністка
Однак на її мапі відсутні спальні райони

2014

Дележ магнитиков и книг,возврат подарков, прочие твои неврозы
У женщин с этим проще: кафе, чизкейк, любимый столик.
Ты по нулях, так же хвастлив, амбициозен, грозен
Встречаешься вслепую, ища принцессу Грёзу.
Но старым шовинистам достаются Сольвейг

Рисую на руках и стенах. Мне обывательское чуждо:
«уборка» «рынок» «огород» и «прачка.
Смешно. Меня считают лузером те клуши,
которые охотно и голодно распахивают ноги, душу
моля, чтоб кто-то их мозги и простыни запачкал

Знаешь, я уеду в город Пиаф и Модильяни.
И больше никто не увидит привычных фигур
нашего ежино-колючьего вместепребывание.
Не состоится нервный диалог. Непонимание
Творец не лечит. И не дает рецепт микстур

Все заметнее солнце проигрывает ночи пари.
Я ставлю греть воду, и после не готовлю чай.
Ты бродишь во мне, подобно герпесу в крови
О себе напомнишь, когда громче затикает внутри
Я улыбнусь, стирая свои вещи. С твоего плеча.

2014

Місячне світло несміло лягає монетами
на присоромлене хмурою осінню листя.
Пудрить суглоби, запалення й вигини міста,
сполохане ранніми ґавами та прикметами

Лялькарі, кіномани, резиденти Подолу
обкреслюють і ділять Ярославську.
Викурють жлобство, вкурюють блядство,
купляють істину в вікні "Цілодобово".

Торік це все мені набридло, власне.
Твої міщанські звички. Друзі-бухарі із 90-х.
Ти Дядя Ваня який так і не став доросли,
ходячий мрець, який не вміє жити вчасно

й для себе. Існуєш театрально (чи картинно?)
Утриманець жінок. Сорокарічний інфанта
Стріляєш цигарку. Мішаєш спирт і фанту.
Ти чеховський герой. А я волію Тарантіно

Місячне світло несміло лягає монетами
на присоромлене хмурою осінню листя
Автопілот до таксі. Ти знову напився.
Гра «Лакрімоза». По життю твоєму реквієм.

2014

Він різко обірвав симфонію заліза,
вхопив її пластилінову й тремтячу,
Недбало перекинув, мов валізу
й ницо, почав видушувати її дитячість.

Незвична пластика, одновіршні молитви
Лопаткам боляче. Звикай Джульєтто
запам'ятовуй і відтворюй рухи і ритми
тілом, визволеним з цнотливого гетто

Терпи його без-емоційність і цинічність.
І не дивись на нього вовком
твій кат з очима манекена кохає
механічно. Не знімаючи футболки

Замість свічок — безсоромна електрика,
що видає нестерпних свідків - стіни
Він піде, як вдовольнить своїх метеликів
Вона залишишся, шукати речі і причини

2014