Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Володимир Вінокуров (1989)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.725
Переглядів сторінки автора: 10410
Дата реєстрації: 2014-09-22 20:39:19
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.02.26 13:48
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Така-от байка про Макошанський муслін
Не знаю де, не знаю як,
Та трапилось одного разу так:

Жила колись царівна мила,
Така чарівна і вродлива,
Що той, хто раз хоч її бачив,
Собі цю зустріч не пробачив:
Струнка, тендітна, норовлива,
Безмежно ніжна і зваблива...
Граційний стан, спраглі вуста
І посмішка, як у Христа.
А погляд!.. Погляд вмить разив,
Закохував і полонив...
Хіба стріла, залп з требушета
Чи згодом зроблена ракета
Могли так вразить, як ті очі,
Що снились багатьом щоночі?
Й багато хто старався,
Та її серця марно добивався.
Бо хто б не сватався, багатий чи бідняк,
А відповідь була однакова однак:
"Той запиватиме мої вуста ковтком шампанського,
Хто принесе мені вбрання з мусліну макошанського."

Тут загадки немає,
Бенгальський той муслін
На світі кожен знає,
Здавна всіх вабить він:
Ніжніше він од шовку,
Легкий, мов вітерець...
Та за таку обновку
Не шкода і сердець!
Але і в тих широтах
Є майстер лиш один,
Який в трудах-роботах
Тче чарівний муслін.
Ім'я йому - Макоша,
Відлюдник і дивак,
Живе під містом Дакка
В печері, мов жебрак.

Саме туди, на край землі
Пливли героїв кораблі.
Й багато хто туди дістався
Відомими шляхами.
Але додому повертався
З порожніми руками...

Ще розкажу, що був юнак.
Він жив і не тужив,
І був щасливий. Втім, однак,
Царівну він зустрів...
От горе: втратив розум він -
Думки про неї лиш.
У грудях - полум'я комин
І сон його облиш.
Не їсть, не спить, не бачить зір,
Не відчуває втоми.
І слово "спокій" із тих пір
Йому вже не знайоме...

Його мандрівка за сукном
Тягнулася роками.
Конем, верблюдом чи судном,
Чи морем, чи стежками.

І ось Макошу врешті він знайшов
Й до нього у печеру увійшов:
"Великий майстре! З тих кінців землі
Мене до Вас кохання й пристрасть привели.
За Вашим я прийшов мусліном.
І з цим низьким, аж до землі, укліном
Прошу: назвіть мені свою ціну!
Якщо потрібно, гори я переверну,
Пірну в глибини океану
Чи зірку з неба Вам дістану.
Я принесу Вам злато й самоцвіти,
Сльози каміння, папороті квіти,
Рабинь, рабів,
Земель, морів...
Куди іти? І що зробити?"
Та майстер відповів: "Ні, досить вже ходити.
Ціна моя не дуже вже й велика
І є у кожного, хто сюди входить, чоловіка.
Не хочу я ні гір, ні з неба зір.
Та за муслін віддай мені свій зір!"

Було весілля дуже радісне й чудове.
І у царівни нашої - вбрання казкове.
У нареченої в плечах -
Муслінова тасьма.
А в нареченого в очах -
Пітьма. Пітьма. Пітьма.


Тож, чи вартує любові
Та, що вимагає крові,
Болю принести й страждання
На вівтар її кохання?
Відповідь і сам шукаю.
Не питайте, я не знаю.

22.02.2024