Автори /
Анжела Левченко (1978)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Усе розкаже осінь
•
Сонях
•
Весняне інтермеццо
•
Vivere memento
•
a posteriori
•
Комусь же треба бути катом
•
Обійму й відпущу
•
Бій без правил
•
Щастя
•
Не мовчи
•
Карантин
•
Так болить
•
Без душі
•
На дні
•
Життя моє незвідано зліта
•
Зимова туга
•
Старенька бабця
•
Підлість
•
Коли усе мине
•
Колискова
•
Поцілунок
•
То не сивина в моєї мами
•
Сон.Зима
•
Меланхолія
•
Осінь
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Лиш спогад іще теплий на осонні,
Доспілих яблук пізній аромат.
Доспілих яблук пізній аромат.
Заквітчаний літом строкато-барвистим
Свій чуб золотий кучерявий схилив
Свій чуб золотий кучерявий схилив
Несамовитіти, чи хоч кричати,
Нахабних рук, як змія язиків,
Нахабних рук, як змія язиків,
Я останній листок в твоїй Богом забутій душі,
Хочеш – вирви його чи на пам'ять собі залиши…
Хочеш – вирви його чи на пам'ять собі залиши…
Я перестала плакати дощем,
Рясним і чистим, наче спрагле літо,
Рясним і чистим, наче спрагле літо,
Комусь же треба бути катом,
У грудях з серцем кам’яним?!
У грудях з серцем кам’яним?!
Обійму й відпущу. Защемить, відболить, відплачеться.
І на сповіді літ все колись нам обом пробачиться,
І на сповіді літ все колись нам обом пробачиться,
Це бій без правил. Ти мене вбиваєш
Своїм мовчанням щільним, мов стіна.
Своїм мовчанням щільним, мов стіна.
Щастя – це така примарна річ…
Десь без тебе підростають діти.
Десь без тебе підростають діти.
Ти ж навчив, як без крил підійматись у небо,
Ти ж віддав мені долі своєї ключі,
Ти ж віддав мені долі своєї ключі,
Знаю, можеш мовчати роками,
Щоб мене просто здерти з життя,
Щоб мене просто здерти з життя,
Гостре лезо чи гостре слово –
Чим мене почастуєш ти?
Чим мене почастуєш ти?
Наші душі давно відлетіли
З цього світу суєт і брехні,
З цього світу суєт і брехні,
Десь на дні, біля серця, в душі
я відчула чи розпач, чи біль.
я відчула чи розпач, чи біль.
Життя моє незвідано зліта,
Вже з листя шаль недбало скинув сад,
Вже з листя шаль недбало скинув сад,
Реальність жорстока й підла.
Дорога, мов серпантин...
Дорога, мов серпантин...
Старенька бабця. Скільки ж то їй весен?
Чи стільки ж, як і зморшок на чолі?
Чи стільки ж, як і зморшок на чолі?
Підлість чекання - годинник спинив свої кроки,
темрява впала, як сітка густа, на вікно.
темрява впала, як сітка густа, на вікно.
Коли твоїх обійм гарячих стихне жар,
коли своїх очей мені не підведеш,
коли своїх очей мені не підведеш,
Глянь, синочку, сонце неба браму зачинило,
Місяць сонне своє око виставив ліниво,
Місяць сонне своє око виставив ліниво,
Засну поцілуночком теплим на твоїх вустах,
чи подихом тихим прощання на мить лиш засну,
чи подихом тихим прощання на мить лиш засну,
То не сивина в моєї мами,
то з черешні цвіт упав на коси,
то з черешні цвіт упав на коси,
Гасить місто останні вогні,
йде алеями в ніч спочивати,
йде алеями в ніч спочивати,
Меланхолія акордами дощів
в передмістя йде понурою ходою,
в передмістя йде понурою ходою,
Вслухаюся в осінь...у шепіт багряного листя,
у переддрімоту спустошених чорних полів,
у переддрімоту спустошених чорних полів,