Ой у лузі край дороги корова пасеться
Коник, хрюша, гуси, качка, курочка несеться
Дуже гарне господарство я кохана маю
Виходи за мене заміж я тебе кохаю

Буду я твій ніжний зайчик, чемний як лапуля
Подарю рожевий ровер моя красотуля
Навіть зірочку дістану з неба я нічного
Хочу бути лиш з тобою і більше нічого

Згасли думи мої і вже очі не бачуть
Тихо в кутику десь душа моя плаче
А за моїм вікном діти радісно скачуть
Приносячи втіху для мене неначе

Ніби сонечко гріє і безхмарне життя
Та для смутку мого нема укриття
Сиджу сам я ледащо, та не здамся нізащо
Бо інакше не буде уже вороття

Чи себе я забув а чи ще не знайшов?
У себе питаюся знову і знов
І шукаючи відповідь гублюсь немов
Від думки цієї стине у жилах кров

Ніби там вже я є, а чи може нема
Чи тверезо ще мислить моя голова?
Може геть вже забувся, об грішний камінь спіткнувся
І не чую близьких вже своїх я слова

В яку сторону йти, де вірну стежку знайти?
І позбутись назавжди мені самоти
Якби відповідь знав, щосття я б відшукав
Ну а зараз я мушу хрест свій нести

Бува що людина як би то сказати
Не може піти в туалета посрати
Можливо для когось це буде позор
Але мене мучить часом запор

Від цієї біди я злий мов кабан
Та мені допоможе Діма Білан
Я музику включу і без всяких сумлінь
Так гарно покакаю як в полі кінь

Леся лапусик, моя промениста
Чи могла б покохати ти бандуриста?
По світі я хожу та й вірші складаю
А потім з бандурою людям співаю

Та як я угледів тебе феєрична
Відкрилась у мені муза музична
І хочу на вушко тобі я шепнути
Що ніколи не зможу тебе я забути

Для щасття потрібна мені лиш вона
Та сама що коники ліпить з гімна
Я хочу її всім серце любити
І коників навіть поможу ліпити

У мене є друг, він далеко живе
Хоча ми в живу не знайомі
А час невпинно мов річка пливе
Один одному ми не відомі

А може не друзі ми зовсім, а так
Тимчасова для думки надія
В житті цьому я звичайний дивак
І живеш в ньому ти наче мрія

Сидить заєць на тополі вухами махає
А під ним їжак колючий яблука збирає
Мишки бігають по полю, коники стрибають
Ластівки соїх дітей літати навчають

Пяний вуйко йде по полю бички розкидає
Козак дівку край дороги під дубом кохає
Тут родитись любі друзі мені повезло
Приїжайте рідні мої у гості в село

Тихий шепіт вночі дерев у садочку
А Петро з переляку насрав у сорочку
Бо на нього напала не мочалка, не швабра
А з темних кущів страшна чупакабра