останні подихи зими і так печально ти приходиш
під спалахи весняної війни
не вір в свої пророчі сни
бо так ти з розуму себе лиш зводиш

я загубилася в собі, собою марю я весь час
не стій, а тихо заходи
тут сад божественних пісень Сковороди
і плаче тихо контрабас

я бачу погляди на своїй шкірі
я чую очі, які дивляться на схід
і мовчки грає хтось на лірі
нагадуючи час вже у похід

я розчиняюся в собі, не бачу сенсу більш кричати
зів'янули на вулиці всі ліхтарі
погасли зорі угорі
забули як ото по-справжньому страждати

себе не люблю більше всіх
себе від себе проганяю
із собою знову розмовляю
і чую як лягає мокрий сніг

Ти повір…
життя нелегке й ти повір,
що доля нас крутне не раз
але в любов, в любов ти вір
лише вона врятує нас

коли здається, що нема,
коли вже всі погасли зорі
ти вір, що доля вас звела
забудь про всі оті недолі

його знайдеш - нікому не віддай
бо тільки твій, і ти - його, єдина
усі гріхи його прощай
бо він, немов мала дитина

приємно знати, що з тобою буде він,
що всі незгоди ви пройдете разом,
життя - це вічний наш трамплін
нехай любов нам буде дороговказом

життя поверне нас не раз
не раз засмутить, розчарує,
лиш не потрібно нам отих образ
бо нам це просто не пасує…

живи, люби, кохай, надійся
бо це життя, бо це доленька твоя
коли погано, то ти смійся,
і в небі зірка твоя засія
21.04.2014

Чорна кава
Вона була, як чорна кава,
із присмаком німої гіркоти,
а стала просто неласкава
він безмежної людської підлоти…

Історія багато пам'ятає:
ніхто й ніщо не лишиться в тіні,
і серце болю вже не знає,
хоча й шукає смуток у вині.

Хоч час минає безупинно,
ти зупинись на хвильку у собі.
І так тихенько й безневинно
опинись на самому дні…

Не стій, і просто так не йди…
ніхто не чує наших слів
і навіть посмішка Джоконди
не видає своїх гріхів.

Вона ж була, як чорна кава,
вона була - і вмить не стала…
Й чомусь любов ота іржава
від полум'я твого щодня все більш згорала?


16.10.2014