Мені наснилось, що вони воскресли,
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
Вогонь свій негасимий нам принесли,
І Україні нашій дорогій.
Вони стояли поруч гордо-тісно,
Відчувши силу – братове плече,
І падав перед ними Світ зловісний,
Як Сатана під Янгольським мечем.
Вони світились дружбою святою,
Їх чиста віра в рідний наш Народ,
Вони закрили нас, живих, собою,
Й прийдешні покоління від незгод.
Вони угору здійняли прапори,
І світлу віру в наше майбуття,
Їм завдяки Наш Дух ніхто не скорить,
Їм завдяки постало в нас Життя.
Вони, як символ Сонця проти Ночі,
Їм завдяки чистішим стане Світ,
Все недарма. Я вірю. Я так хочу,
А хлопцям Вічна Пам’ять Многа Літ.
Мені наснилось, що вони воскресли,
Стрілець-студент і Нігоян Сергій,
Мороз пропав і крига зникла-скресла,
І в повен зріст Народ піднявся мій!

01 лютого 2014 року.
Ераст Іваніцький

Чекаю щастя, але де воно?
Затисли серце сумніву лещата,
Як день і ніч, поява та утрата,
То зблисне, то піде на темне дно.

Скоріше почорніє чистий сніг,
І висхне море, Сходом Захід стане,
Євфрат і Тигр тектимуть з Океану,
І стануть перехрестями доріг.

Чи зблисне в хмарах проблиском кохання,
Фатальне із Мадонною єднання,
Як світлу мить, стрілу пошле Ерот.

Я б міг деінде медом ласувати,
Та не дано тому про мед гадати,
Чий тільки у гіркому спраглий рот.

05 вересня 2013
Переклад : Ераст Іваніцький

Навколо упирі, колона п’ята,
Що зачаїлась в прагненні реваншу,
Чекають з Півночі, зі Сходу, знову траншу,
І виродкам вручають автомати.

Довкола диверсанти-окупанти,
Снують, як рать, у владні кабінети,
Наліплено на боки ті таланти,
Що лиш чекають розвитку сюжету.

Петро, я знаю, ти на сковорідці,
Бо в лоба – ворог і позаду теж,
А той, хто поруч, вартий пів-довіри,
Бо ніж у спину – тільки-но не встеж!

Скажу простіше – сам скликай Майдана,
Бо рік тому, коли ще був ніхто,
Ти ж не боявся, що з тобою стане,
І обіцяв закінчити АТО.

Та сил не стало. Ти один у зграї,
Яка не знати, чи й була твоя,
А Україна рішення чекає,
Та ти ж ПЕТРО, а не безликий «Я»!

То встань, як вчора, не тремти, їй-Богу!
Народ твій ось! На нього обіпрись!
Вкажи шакалам стежку від порогу,
Петро, ти - Камінь, то ж ним будь. Не гнись!

Та хвиля гніву, що в мільйонах зріє,
Не має впасти на самих себе,
Ген там, на Півночі, наш спільний ворог мріє,
Щоб засмердіти небо голубе.

Петро, дивися, часу менше й менше,
Під боком ворог, тільки озирнись,
Там гинуть хлопці, а шакали брешуть.
Петро, пора вже. Просто піднімись.

Ераст ІВАНІЦЬКИЙ
25 грудня 2014 року,

Коли настане Ніч і сказиться Життя,
І в очі більмами загляне відчай дикий,
І серця стук зірветься до виття,

Я стану гордо. Ні, не мій це карб!
Бо я багатий, як ніхто на Світі!
Мене збагачує сердець великих Жар!

Як можна в Світі жити без Людей,
Які приносять сонцями світанок?
Самий ти – ніц, не треба ти ніде.

Спасибі вам, хто вірить в мить мою,
Вклоняюсь Друзям, що зі мною нині,
Без вас я нуль, немов червак в гною.

Спасибі, Господи, я вірую Тобі,
Ти розпростер мені застиглі крила,
Тепер я Радуюсь, не нидію в журбі!

14 січня 2014 року
Ераст ІВАНІЦЬКИЙ

Ти потрібна мені. Уночі,
Коли темрява Світ вкриває,
Ти потрібна мені. Живучи
Без Кохання - мене немає.

Ти потрібна мені. Удень,
Коли містом снують мурахи,
Ти потрібна мені для пісень,
Є потреба така в невдахи.

Ти потрібна мені Завжди.
Щоби серце билось гучніше,
Ти потрібна мені. Прийди,
У серце і мозок віршем.

Ти потрібна мені. І край!
Поза логікою, водою,
Ти веселкою ніжно ступай,
Бо сумую я за Тобою.

Ти потрібна мені. Звучи
В моїм серці струнами ліри.
Я торкнуся тебе, йдучи
Назавжди, як не стане віри.

Ти потрібна мені … Дзвени,
Коли прийде мій час останній,
На самій верхівці весни,
Квітом пам’яті буде кохання…

Ер аст Іваніцький 14.05.2013р.

За праведну кров і за сльози дівочі,
Невже ти й тепер відплатити не хочеш?
Як мати ридає і гинуть герої,
Невже ти на боці неправеднім встоїш?
Не вірю! Ти - з нами, хоч досі не знаєш!
Ти волю так само, як Матір, кохаєш!
Ти поруч зі мною, ти разом з Майданом!
Повір, що ми - разом – і Світло НАСТАНЕ!

Не Виродку в ноги вклонись, а свободі,
Що в серці твоїм проросла не сьогодні!
Не пузу продайся, а вгору здіймися!
Ми ВСІ - Україна ОДНА – Подивися!

Ераст Івавніцький, січень 2014р.

Серце й Сонце: синоніми мабуть,
Однаково гріють і світять так само,
Єдине, – що Сонця не можна звабить,
Звабити ж серце можна піснями.

Зваблене серце, мабуть, тепліше,
Ніж тисячі Сонць, і світить краще,
Ллються із нього і кров, і вірші
Без запитань і пояснень – навіщо?..

Просто тому, що не шкода крові,
А, як віршів не писати,
Розірветься Серце, як зорі зверхнові
І все-таки...буде кохати!!!

Ераст Іваніцький,

Знов не спалося, Бродилось,
У Центрі Майдану,
Січ наснилась, пробудилась
Воля нездоланна.
Щось ми муляло від ночі,
Я ж бо Майданутий!
Іншим бути я не хочу,
Бо вільний, розкутий!
Та, гуляючи поважно,
Мов на власній дачі,
Думав все: таж Люди скажуть,
Що я є невдячний!
Добрі люди обізвали
Мене Майданутим
Це ж мабуть, сім днів не спали
Щоб таке утнути!
А самі лишились, бідні
Без подяки нині.
Таж невдячними бувають
Лиш останні свині!
От така несправедливість
Мене пробудила,
На сумління Жаба всілась,
Бий ‘го вража сила!
Ось і виплили до змагу
Слова незабутні:
Називайтесь в противагу Майданутим – ПРутні!
Правда ж добре, навіть дуже,
Коротко і ясно?!
Ось, тримай-но, ПРутню-друже!
Ти вже не нещасний!

Ераст Іваніцький, 19 грудня 2013 року

Я Майданутий? Сильний аргумент!
Та роз'яснити маю цей момент.
Скажу: чудове слово - "Майданутий",
Це значить - Честь і Гідність зміг відчути.
Тебе ж бо пруть, в ганебній, рабській позі,
На ланцюгу тримають на морозі.
Всцикаєшся ти у штани свої,
Бо так схотіли твої хазяї,
Тож пруть тебе, бо очі ти залив
І ПРезидента навіть полюбив!
Того, якому, щоб там не було,
Подати руку навіть взападло!
Я - МАЙДАНУТИЙ! Слово це твоє
Для тих, у кого Честь і Гідність є.
Це краще, аніж бути Пертим в сраку,
Примушеним, безправним, як собака!
Вітаю! Твій кумир, мармиза ця,
Злякалася звичайного яйця.
А нині ти такий же, як і він,
Ні-ні. Не треба підніматися з колін.
От так і стій, хоч до скінчення світу
Нехай твої гордяться з того діти.

Ераст Іваніцький, 14 грудня 2013

Колись настане День, мине твоє життя,
Чи в світі цьому чи уже в труні
Про тебе скажуть: «Жив для Майбуття!»,
Або гидливо чвиркнуть – у лайні.
Ні-ні. Не правний нас ніхто судить,
Бож навіть Бог і той грішити міг,
Та час від часу думаєш про мить,
Й останню постіль, у яку би ліг.
Коли пливе байдужий час навкруг,
Лиш ти, як вир, шукаєш шлях новий,
І крізь ворожий стрій думок-недуг
До чогось прагнеш, доки ще живий.
Підйом-падіння, знову те саме.
Це рух по колу, чи таки вперед?
Щось спонукає, ніби в спину дме,
Полишиш пам’ять гірку, ачи мед?...

Ераст Іваніцький, листопад 2013р.

Іржу я з «зірок». Мов Гомер, регочусь!
Які ви порожні і ниці.
Я втратити смертну Кохану боюсь
І… хочу від неї по пиці!
Мабуть, то від Захера блаж в мене є,
Що хочу жінкам догоджати,
До дідька той гонор, бо серце моє
Хоче і вміє кохати!
Я вкляк на коліна і щиро молюсь,
Vivat вам, жіноцтво прекрасне!
Скоріше я здохну, втоплюсь чи вдавлюсь,
Бо буду без Жінки – нещасне!
Vivat вам, дівчатка, мільйони Vivat!
Навіки - ваш раб і піїта!
Коханням, мов килимом, тисячі крат
Стелитимусь Многії Літа!

Ераст Іваніцький, січень 2014 р.

Кохань початок - ніжний вітерець,
І в спогадах любов - вітрець ласкавий,
Кохаєш - біль! Жорстока насолода
В терзанні любих - наша зла забава.

Переклад - Ераст Іваніцький, 2013 рік

Один не втямить, чим троянда пахне,
А інший в полині і мед почує.
Окраєць хліба вдячний не забуде,
Невдячний і життя не поцінує.

Переклад Ераст Іваніцький, 2013 рік

Йшов Опецьок по діброві,
Пляцки ніс в торбинці новій,
Перевальцем дибуляв,
І тихенько промовляв:
"Здім я пляцка, здім другого,
Не віддам тобі нічого,
Зі струмочка то запию,
Всядусь неслуху на шию.
Хто з дітей не хоче спати,
Буде лісом ми катати!
Маєш в ліжечку сховатись,
Щоб мене не дочекатись.
Маєш слухатись матусю,
Я ж за іншого візьмуся.
Спи дитинко, будь чемненька,
Біля тебе твоя ненька."

Ераст Іваніцький 03 березня 2014

Щоб мудрим тебе люди пам'ятали
Двох принципів не зраджуй і за сало:
Опухни з голоду, ніж їсти, що прийдеться,
Будь краще сам, але не з ким зведеться.

Адаптація Ераст ІВАНІЦЬКИЙ, 2013

Похоронки, спалені мішками,
Заґрадотряди, що стріляли в спину,
Не за болото з бидлом-москалями,
Війна була ЛИШЕ ЗА УКРАЇНУ!

Народ! Під це порожнє гучне слово,
Творилось Зло без докорів сумління,
Гарматне м’ясо-люди, чи полова,
Зійшлися два кати на Україні.

В ім’я Народу нищились народи,
Прийдешні убивались покоління,
Та… знову шанс отримати Свободу,
Отримати свободу Україні!

Но, «общій враґ» поняття теж чудове,
Ним став народ, що не схилив коліна,
Боєць, чиє було останнє слово
«В ім’я Твоє я гину, Україно!»

То де ж герої, хто там із цяцьками,
Шкребеться, підгинаючи коліна?
НКВДисти із політруками,
Це їх шанує нині Україна?

Та що б приблуди нам не говорили
Поняття честі у віках незмінні,
В устах свинцем підкошеного тіла
Останній подих: «Слава Україні!»

09.05.2013