Скоро 23…А я сиджу на підвіконні і дую мильні бульбашки. Вони підіймаються високо-високо і продовжують своє життя вже краплями, які падають на землю. Сусідні дітлахи позадирали голови і радіють веселому дійству. Чого це доросла дівчина (до таких солідних тітоньок вже кажуть «Добрий день») зробила свято для всього двору.
У 23 потрібно робити висновки, підводити межі, змінювати життя. Можна вийти заміж, народити дитину, навчитися пекти хліб…або, як я, дути мильні бульбашки.
За плечима найкращі студентські роки, прогуляні пари, захисти дипломних робіт, веселе життя гуртожитку та найкращі друзі, яких життя порозмітало по всьому світу. Сльози прощання, перші дорослі перемоги і кохання, яке пробудило мене з сірого сну.
Теплий осінній вітер відносить бульбашки до сусіднього вікна…Зрадіють сусіди…Та, мабуть, ніхто не здивується, адже на дворі останні дні літа і кожен продовжує їх, як може…
Мабуть, колись моя дитяча безпосередність врятує мені життя…А поки вона рятує від осінньої депресії, як і ці мильні бульбашки.
2014

Я завжди повертатимусь до нашого дому. Навіть, якщо буду за сотні кілометрів з чужими людьми, які обіцятимуть мені непідкорені гори. Нехай я прийду пізно вночі…Тихо відчиню двері без скрипу. Пройду, не вмикаючи світло і тихо ляжу по твою праву руку.
Не засну, слухатиму тишу нашого світу, який ми вмістили в тридцять квадратних метрів.
Не засну і на крихту…Згадаю першу зустріч і трепет серця, яке сказало: «Він – твій.»
Життя завжди дає нам вибір, прощає помилки, дарує ще один шанс.
Закриваю очі і плачу. Лиш з тобою навчилася плакати від щастя. Щастя, бо поруч, бо розумієш, тримаєш за руку і віриш у мене.
Я завжди повертатимусь до нашого дому, щоб бачити тебе, коли зранку відкрию очі, щоб цілувати твої уста раніше за промені сонця, а потім готувати на кухні сніданок.
1+1 – то вже цілий всесвіт, який щодня веде мене до нашого дому.
2014