В полоні туману долинв,
І місяць не бачить ріки.
До нього моргає калина,
Їй заздрять небесні зірки.

Діброва насупила брови:
Бо вітер заснув на горі,
І ніч уникає розмови,
Дратують її ліхтарі.

Сова розбудила світання,
Махнувши з просоння крильми.
Медово зітхало кохання,
У травах на ложі пітьми.

Туман панував над рікою,
Горнувся до хвиль клопітких,
Калина ділилась з вербою,
Шедевром перлин золотих,

А місяць дививсяна долину,
Гасив ледь помітні зірки.
Обняв на прощання калину,
Вклонившись до плеса ріки.

Стара криниця не скрипить,
Одна на хуторі забута.
Ніхто до неї не спішить,
Там поросла кропива люта.

Була хатина, - завалилась.
Сухий горіх, немов сліпець.
Було життя, та зупинилось.
Початок був - настав кінець.

Колись там діти гомоніли,
Лунали радісні пісні.
Тепер дерева заніміли,
Мовчить криниця в бур'яні.

Стара криниця не розкаже,
Яке життя пережила.
Лиш дикий хміль тенета в'яже,
Й сорока храм собі звила.

Серденько жіноче не знає спокою,
Мов спів соловейка воно тріпотить
Окрилене піснею ніжною-дзвінкою,
Благає кохати, балагає любить.

Любити одного всією душею,
Щоб радість світилась у добрих очах.
Хай зіроньки ясні горять над землею,
Дарують перлини їм по вечорах.

Нічого немає милішого в світі,
Як лагідний голос, співучий такий.
Жіноча краса - це розарій у літі,
І стан тополиний, стрункий та гнучкий.

Любіть і кохайте, хто може кохати,
Хай вірність жіноча прикрасить життя,
Хай будуть вас ніжно завжди цілувати...
Тож будьте щасливі на все майбуття.

Місяць дрімає на горах високих,
Промінь рожевий обняв небокрай,
Скільки в цей вечір дівчат одиноких,
Погляди їхні благають: "Кохай..."

Клени зелені стоять біля хати,
Музика люба, серденько щемить,
Юність кипуча жадає кохати,
Суджена доля чомусь не спішить.

Очі засмучені бродять ночами,
Сміхом дзвінким увінчається ніч.
Перші знайомства почнуться словами,
Потім застогне таємна вже ніч.

Зустрічі - радість, сльози -
прощання.
Ніжний бузок заспокоїть серця,
Істинне щастя - це вірне кохання,
Має початок, немає кінця.

Дика голубка благає кохати,
Звитії гнізда сумують пусті,
Можна кохання лише зустрічати, -
Гірко його проводжати в житті.

Росте калина біля тину,
З дитинства тут вона росла.
Люблю всім серцем Україну,
Як гарно ненька розцвіла.

Була в узді, в гіркій неволі,
Була залежна всі віки,
Мов та волошка в чистім полі,
В якої в'яли релюстки.

Свободи сонце засвітило,
Весна прийшла у кожен дім.
Відмерло все, що нас гнітило.
По українськи вдарив грім!

Мов та калина біля тину,
Цвіте держава молода.
Шануйте, браття, мов малу дитину.
Це ж наша мрія золота.