Літали мрії без надії.
Плили туманом до зірок.
Холодний вітер в спину віяв,
І шепотав: „Зроби лиш крок”.

Стояв на скелі я високій,
І крила соромно ховав.
Серед людей був одинокий.
Куди я йшов, сам Бог лиш знав.

Та на краю стояти важко.
Розправив крила й крок зробив.
Я полетів. І час покаже
Чи він прийшов, чи може сплив.

Вітер вщух і скреснув лід
На ріці життя холодній.
Залишаючи лиш слід
По безкраїй гладі водній.

І повсюду безліч бруду
Неприкритого ніяк.
Сонце встане й знову буде
Квітнуть в тім краю будяк.

І колючі його стебла
Вмить до сонця поповзуть.
А комусь цього і треба.
Бо ці квіти смерть несуть.

2014 р.

Хмара смутку криє душу,
Хутко ковдрою вкриває.
Чорний ворон, склавши крила,
Свого причастя чекає.

А душа розбита стогне,
Рве ту ковдру в шмат, метає.
Страшно їй у темнім царстві,
Але краю не пускає.

Жде, що промінь прорве хмару
І край неба запалає.
Бо душа літати хоче.
Варто жити в цьому краї.

2014 р.