Ви цілували мої руки,
Шепотіли щось завжди,
Але чомусь додому поверталась сумна
Не знаю, можливо від головного болю,
Але з кожним- я була одна,
Вам не вдалось мене розгадати,
Я важка мішень, яку так просто не зіб'єш...

Ти лиш один такий був зараз,
І забулась вся в тобі,
Але невдовзі змінили ми дизайн алеї
Розійшлись по паралелі..
А як нам відомо
Не перетинаються вони..

Любов, розлука, знову скука
Забудь про все ,що я тобі казала ,
Ти загубив мене у просторі вокзалу
Серед натовпу людей я розтворилась
Ніби цукор в гарячім чаї
Пам'ятаєш який я тобі колись носила..

І маю зараз присмак я такий солодкий,
Мене тобі не віднайти,
Не відшукати поміж людей
Мої ноти грають- тільки для моїх людей.

Я відшукала, я зазнала болю,
Так чекала що проведу вічність з тобою,
Але ні, у мій чай ти додав сіль
І стала я,
Немов ота
Не налаштована нота "ля"

Ля мінор я забула з тобою що таке справжнє життя...

Я інколи на таких думках себе впіймаю,
Що й не віриться самій...
В тілі навіть немає сил, змоги втекти
Хочеться просто поставити паузу вночі
Коли всі сплять, є час замислитись про світ
Так хочеться поставити паузу ,
Щоб назавжди залишитись в собі...

Я відчайдушно мрію про щастя,
Паралельно за сильною дівчиною
Яка не підпускає до себе,
Хоч мріє, назавжди залишитись у весні...
Чекаю щоб хтось пригорнув,
А сама три кроки відступаю
Втікаю від емоцій,від життя
Від ніжних слів, я так хочу,
Хочу поставити паузу вночі...

Запанувала в повітрі свіжість,
Відлуння від усіх гріхів
Ніби знову повернулись,
Ті щасливі миті
Але вже не з тим,
Давно вже не ті,
Немов отой підсніжник
З-під снігу прорвала
Завісу терпінь
Розцвіла, зраділа,
Ожила, Засміялась
Показала свій цвіт
Людям, які затоптують
Мене назад - в сніг...

Ось і початок фіналу,
Оплески в залі,
Тиша і стук сотень сердець
Всі в очікуванні дива...
Смертельний номер,
Вогняний шлях,
Задіяні кулемети
В учасників страх
Страх порушити свою безпеку
Щоб не вмерти ...

Я маску надягаю , знов
Знов як на ялини сніг паде...
Тримається міцно,
От тільки як вітер завіє
На мене теплі слова
Сніг сколихнеться,
Стане вільним обличчя
Від морозного клею
Від незрівнянно різнобічної маски,
Маски якою жила більшу частину життя...

Заворожене серце
Катоване та бите
Голодом ніжності морено
За свободу боролось
Від неволі, в заколоченій
Труні любові..
Вирвалось , створило власну,
З льоду оболочку
Всі теплі , ніжні слова
Відбиваються від нього
А душа створює кришталь...

Вмісто крові, тече вода
Холодна, рідка
Не придатна до життя...

Птахи, змогли подолати море,
А ми незмогли до нього навіть дійти.

Птахи, змогли подолати гори,
А ми незмогли навіть їх знайти.

Птахи, відрізнились лебединим коханням,
А ми навіть не змогли закоханість зберегти.

І потім ми кажем,
Ми розумніші.

А насправді,
Ми недоумки..

Мені так страшно
Когось із близьких втрачати,
Знати, що більше ніколи
Не зможу обняти,
Що нікому буде мене зрозуміти,
Через дурницю, не змогла сказати,
Що люблю їх.

Мені так страшно,
Що залишусь одна,
Ніхто на ніч не поцілує,
Страшно, що їх не стане,
Страшно втратити тата і маму...!

Серце тихше бється,
Час уповільнився...
Здається вже не жива,
Але відчувається біль...
Шукаю потрібні слова,
Не взмозі знайти,
Потроху відхожу...

Знаю, погано,
Але вибач
Я вже давно не твоя,
Хоч і снишся рівно опівночі
Допомоги просиш,
Втіхи, а я безжалісно
Розрізаю твою серцевину,
Ну-у вона тобі й так не потрібна,
А мені знадобиться...

Знаю, не справедливо,
Не мучусь, не плачу
Ну-у, принаймні через тебе,
Хоч бачу сни,
Трошки помилилась,
Не настільки бачу я тебе,
Як себе,
Я блукаю похмура,
Під зоряним небом
Не бійся, тепло одягнена...

Знаю, огидно,
Тримати в пам’яті
Прожиті дні,
Не хочеться пам'ятати
Ті сльози солоні,
Що зникли безслідно з тобою.
Ну-у, я тебе не люблю,
Не бажаю,
Ти моя тема для ліричних віршів...

П'ятнадцять років, це не багато,
Вже не дитина ще не доросла,
Підліток, який живе банально...
Не маєш друзів,

Та й не прагнеш мати їх багато,
Ти думаєш життя просте,
О ні,всі надягають маски.
Воно собі тече,і ти ростеш,
Ти маєш сили,і на коліна не впадеш,
Ти мила,запальна,
І завжди така щаслива
Не байдужа до життя...

Які ми зараз безтурботні,
Відпочиваємо на вихідни
Від будньої "роботи",
Висипаємось,гуляєм...

Але це не назавжди.
Ще трохи і самостійне життя,
Без тивалої підтримки батьків
Один на один
В суворому житті...

Звичайно батьки
Нам допомагатимуть,
Але ж нам колись потрібно буде
Справлятись з всім - самим.
Тоді життя буде сірим,
Простим,водночас важким
Без вихідних,без лікарняних,
Без вільних годин...

Незнаю від чого стала така,
Людей сторонюсь,
Залишаюсь завжди одна...
Мені краще пробути в кімнаті самій
Ніж вийти в двір :
Говорити,
Сміятись,
Плакати,
Радіти

Притворятись я вже добре вмію...

Важко з живими тілами,
Де ще є не поранені душі...

Набагато простіше,
Якщо на те пішло
Спілкуватись з тими ,
Хто відчуває біль.

Знаю, якось жорстоко,
Вибачте мене за правду
Але зараз такий світ...

Біль об'єднує хоч трошки,
Всі хто відчув всю жорстокість люду
Оберігає,своє серце, вже зібране
По уламкам:
Гострим,
Колючим...

Я намагаюсь ,але невзмозі
Невзмозі витримати примітивні
Притання "дурні"
"привіт,як справи"
"оуу ти пишеш вірші?
напиши й мені один)"

Невже ви не можете
Просто побути хоч трошки собою?
Не копіювати один одного,
Ще гірше - зірок...

Менше пафосу - люди,
Легше жити буде...

Я зникаю потроху,
Ледь тримаю спокій,
Утримую себе від бурі...

Знали б ви,
Що зараз твориться в моїй голові
Не трималибся, вже на ногах,
Вже тіло було б під водою. ..

Ви б зрозуміли,
Як важко вгамувати страх,
Коли тобі день за днем
Стає все гірше. ..
І плакати неможна,
Нізким поділитись тим що на душі. ..

Я ще тримаюсь,
Вгамовую всередині шторм...

А ви,
Ви б не витримали й долі секунди
Давно вже тіло було охололе...

Кров тече по моїх венах
Немов вода поміж кригу,
Потроху відмираю...

З часом вся покрилась льодом
Вже спокійна...

Але ж ні,
Завжди знаходиться той,
Хто вдарить каменем важким
По ще не затвердівшій поверхні

Той хто відновить течію
Серце забється від нього
Немов щойно зародилось..

І той знову змусить втрачати все...

Як було б всім добре ,
Якби мене не було. ...

Ходили б щасливі,
Не псували нерви
Через таку погану як я- дитину.

Не витрачали б кошти
На школу,
Одяг,
Телефон мобільний. ..

Вставали б ранком і знали,
Що ніхто не зіпсує їм настрій,
Нк потрібно притворниками бути,
Немов вони мене люблять...

Як би добре було всім моїм знайомим
Не терпіли б мене набридливу,
Не потрібно було б їм вислуховувати
Всі мої переживання
Так все набагато краще
Ніж зімною. ..

Невимовне почуття,
Коли бажаєш кохати,
А серце на замку...
Це як взимку роздягнутись
І піти погуляти,
Це небезпечно,
Навіть шкідливо
Ось тому не маєм сил
Відкривати серце та душу
Не маєм бажання ,
Щоб в серце закинули гниль,
А потім дрібно на кусочки розкололи
Та по всьому світу розкидали...

А я потім - шукай, плач,
Кричи, щоб серце скласти докупи ,
Зберегти хоч частинку душі. ..

Ти приснився мені,
Ти прийшов до мене у сні
Розкрив свої чари
І відібрав мою печаль
Подарував ніжність

Я нарешті відчула вірність...

Ти був найкращим,
Незрівнянно красивим
Як орхідея незвичним,
Як місяць яскравий
Не буду брехати,
Закохатись могла зразу
Та це всього лише сон
Лише сон
Сон...

Важко писати,думати,гадати
Навіть незнаю чи хтось оцінить
Тема як завжди та ж сама,
Кригка мов крига,
Ламка мов цінний діамант
Моя чи то пуста,
Чи то охолола -
Душа...

Біль розчарування вже поранили серце,
Радість та щастя окутали його бинтами,
Я холодна, якщо відчути тіло,
Я гаряча, якщо відчути душу...

О ні...
Мене спустошила стужа,
Руки холодні,
Голос зникає.
Погляд пустий,
Дихання вже на нулі...

За що?
Через які провини ,
Я повинна втрачати себе
За лічені години?

Благаю - скажи!
Поки жива...
За що,в мені ожила пустота і стужа?

Очі плачуть,
Душа кричить,
Я хочу жити,жити ,а не вмирати.

Благаю,допоможи з колін підвестись....

Втома,внутрішній конфлікт з собою,
Непорозуміння з боку оточуючих,
Замкнутість та егоїстичність потроху...
Я не раз запитувала та ще й тепер запитую,
Як це перебороти?
Звідки взяти сили й ранком піднятись з ліжка,
Одягнутись і кудась піти?
Звідки взяти сили не впаси,
Не заплакати,
Не кричати,звідки?
Потроху доходить до того,
Що вже не в змозі говорити,
Знаєте,це як німий по дому ходить,
Плаче,стогне,вищить,
А його ніхто не чує,
Не розуміє його задушливий біль...
Ну зрозуміла, що зімною є,
Але як з цього вибратись?
Вже батьки просять хоч кудись піти,
Але я невзмозі...
Чи сенсу життя не бачу,
Чи потрібних людей не маю,
А може...

Може просто себе шукаю,
Але цим завдаючи болю кожному,
Кожному хто залишився,
Кожному хто витримав мої істерики та крик,
Кожному,хто допоміг себе не зректися...

Я вже незнаю куди далі йти...

Гаразд,спробую встати,
Піднятись й не падаючи йти,
Робити щось,сміятись,
Спробую в цьому вреченому світі,
Хоч трохи пожити щасливо

Якщо вийде,
То для себе я -

Супер людина...

Мені подобається твій голос
Твій погляд острий і пекучий
Подобається твій парфюм
Він з розуму мене зводить...
Мені подобається твій стиль
Такий простенький- елегантний
Повністю протилежний моєму,
Це напевно й притягає...
Очі твої темні - яскраві,
Чи то карі,
Чи то голубі
Вибач не пам'ятаю...
Та що ж це таке
Я не знаю твого силуету,
Не впізнаю твою ходу
Ну звісно, адже вже роки пройшли
А я ще й досі коло траффарету
Можу відчути парфюм
Сильно вдихнути і трохи зомліти
Я звісно знаю, що не кохаю,
Але добре пам'ятаю той роман
Написаний моїми сльозами
Та надрукований кров'ю ...

Я не живу ілюзіями про світ
Здатна бачити крізь сотні посмішок,
Одну, але щиру...
Завжди помічаю між веселими людьми
Одиноке, похмуре існування. ..

Я не люблю коли при зустрічі зі мною
Надівають маски,
Що ж я не людина?
Не зрозумію ваш стан?
Ну якщо так , то й в мене
Перед зустріччю з вами
Буде маска нова

Бачу певний прорив
В цій деградаційній плівці.
Потягнулись люди геть,
З монотонного суспільства.

Розпочали шукати себе,
Та знаходять собі стимвул до мети...
Правда не всі,
Більшості потрібно себе перемогти.

Перемогти
Щоб жити вільним,
Щоб не померти небувши живим,
А просто іграшкою,
Ну такою,як в ляльковому театрі,
Де люди правлять ними,
Такими синтетичними ,
Напханих ватманом...

Для неї ти перший про любов розповів,
Перший болю досі незнаного завдав...
Ти її "приручив", а потім підло проміняв,
Залишивши на ще незраненому серці
Великі
Колоті
Кусані рани...
Знаєш,вона тебе не забуде,
По собі знаю

Але той біль,який з часом відчуєш ти,
Буде
Ріжучим
Пекучим
Через те,що ти її мучив..

Я відволіклась всього на хвилину,
І миттю втратила суть життя
Немов її ніколи й не було...

Ніби я просто жила,
Просто існувала
Носила маски де які було потрібно
Говорила те, що люди хотіли чути...

Дівчинка, дочка,
Виходить заміж...
Мама: "Це щось нове.."
О Боже, де ти, мила ,
Від мене підеш?
Куди подашся?
З ким по життю пропливеш?.

Дівчинка, дочка,
Доросла вже,
Сказала мама:
"Обережна будь...
Це ж важливий
Життєвий шлях.
З нього вже не звернеш.!"

Дівчинка, дочка,
Ввічлива, проста.
Кохана,
Потрібна комусь
На все життя.
Мамо, я в душі,
Завжди твоя.

Дівчинка,дочка,
Тату, я виросла...
Тату, я вже не твоя.
Тебе і маму
Завжди любитиму,
Брата,сестру,
Не забуду ніколи,
Люблю...

Пам’ятай – Я повсюди .
Пам’ятай, ти про мене,
Аж ніяк не за будеш.
Ти побачиш мене –
У барвах густої акварелі,
Ти вдивишся –
В густі ліси Буковелі,
Вбачиш там мій образ
Дарований Богом.
В дзеркалах побачиш-
Як руку ставлю на твоє плече.
На кухні,
Своєю дружиною
Будеш мріяти назвати.
А бачити
Будеш,
Завжди
І по всюди..
Буду маревом твоїм,
Буду навіки твоєю,
Забороненою насолодою...

Сонце лунає у глиб тишини,
Дощ ллється в океани душі,
Трепещуть руки,
Голос тремтить
Я хочу бути з тобою
Хоч мить,
Адже з твоїх очей,
Так іскриться
На подив,коли кров -
Витікає з моїх
Темно-чорних зіниць.

На серці відлига,
На очах сльоза.
Я – відчайдух,
Я – екстремал.
Про кохання
Дізнався таке,
Чого знати не мав.
Зрозумів, що воно -
Ламає людей,
Змінює ,
Знищує
Їх.
Після того,
Як дізнався
Про кохання –
Людина не жива.
Я – не живий,
Я вже не відчуваю
Тепла.