Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Людмила Лєгостаєва (1974)




Огляди

  1. Осіння туга
    Приходять болючі звістки,
    І знов хтось впаде без сил…
    Все довше і довше списки
    Загублених душ і тіл.

    А осінь пряде павутиння,
    На вітах старих осик,
    Та сонце своїм промінням
    Не може зігріти всіх.

    Повільно та непомітно
    Спливає по річці час,
    І листя дерев тендітне
    Палає свічками в нас.

    Звикаємо вже до болі,
    Звикаємо до смертей,
    Рясніють могили в полі
    Героїв – чиїсь дітей.

    Оплаче їх осінь дощами,
    Затужать сумні вітри,
    Калина й бузок кущами
    Обіймуться мов брати.

    І хоч укриють тумани
    Від світу сліди війни,
    На скронях чиєїсь мами
    Не зменшає сивини.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

  2. Дніпропетровськ
    Дніпропетровськ – ти серце України,
    Твій ритм усіх пробуджує від сну,
    У дні святкові, та в буденні днини
    Ти сяєш так, немов зустрів весну.

    Буваєш різним в кожну пору року,
    Зимою сивим, наче мудрий дід,
    А влітку ти зелене, ясне око
    Дитини, що народжена на світ.

    А наш Дніпро - то кров твоїх артерій,
    Широкий степ в долоні місто взяв,
    Дніпропетровськ – вогні твоїх містерій
    Хвилюють серце сотнею уяв.

    Вночі на небо зоряне ти схожий,
    А вдень – веселка з кольорів та фарб,
    Охороняє місто сам дух Божий,
    Воно – коштовний та безцінний скарб.

    Завжди до тебе вчасно повертаюсь
    Із мандрів, із країн чужих та міст,
    Чим ближче я до тебе наближаюсь,
    Тим твій видніший велетенський зріст.

    Ти - батько і творець моєї долі,
    І хай багато міст є взагалі,
    Лише тобі освідчуюсь в любові,
    Вклоняюсь у подяці до землі.



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Без тебе
    Без тебе навіть дихати не можу,
    Не бачу світла сонця угорі,
    Молюсь! Але не чую голос Божий,
    Не розрізняю звуки й кольори.

    Без тебе взагалі я не існую,
    Без голосу твого нема життя,
    Своєю кров'ю твій портрет змалюю,
    Щоб не пішов твій образ в небуття.

    Щоб через п'ять чи десять тисяч років,
    Знайшов його допитливий шукач,
    Та відтворив детально крок за кроком
    В тім полотні - душі моєї плач.

    То буде мій останній подарунок,
    Останнє у любові зізнання
    За знищений тобою мій розсудок,
    Коли раптово зник одного дня.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Там, де із трав духмяних килими
    Там, де із трав духмяних килими,
    Любились ми!
    Злітали в небо літні явори –
    Ген догори!
    Шукали душі там, де небокрай,
    Свій рай…
    І ось знайшли! Навколо все дзвенить
    В цю мить!
    Лишились ми з тобою віч-на-віч
    В цю ніч…
    Твій поцілунок на вустах тремтить,
    Горить!
    Я чую погляд ніжний твій
    З під мружих вій…
    Мене ти, милий обійняв
    І щось сказав…
    Крадіжник вітер підхопив, овва,
    Твої слова,
    І пролунало по землі, по всій;
    «Я – твій!»

    1994 р.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25