Тюльпановим цвітом,
Весняним привітом,
До тебе я стежки топчу,
Лечу я душею,
Своєю й твоєю,
Про кохання тобі розкажу,
Огорну тебе в квіти,
Весняні й пригріти,
Цілунком своїм зворожу,
Для тебе любове,
Для тебе єдина,
Я зорями стану,
І буду для нас лиш світить,
Щоб наше кохання,
Вірне й останнє,
Не можна було роздарить…..

Затроне за душу примхлива сльоза,
Душа заболить запалає,
Лебідки додому летять з далека,
Та моя любов відлітає.

Нестримно крокую я в небуття,
В безмежні незвідані далі,
У Бога просити за все каяття,
Розвіяти туги й печалі.

Вже виплакав очі й душа вже німа,
У ній порожнеча клекоче,
Закінчилось все-відіграв вже оркестр,
Та за навіс закриватись не хоче.
2015 рік.

Просте життя, і ми прості,
Прощаємо всі зради,
Всім тим кого кохаєм ми,
Життя, за його ради.

Вітром колише березу у полі,
Над яром глибоким калина цвіте,
Шепочуть вони між собою насущне,
Прожите минуле, насущне й святе.

Зійшла зоря моя в останнє,
І відчай мій в душі кипить,
Твоєю вродою в останнє,
Дай хоч хвилиночку прожить.
Дай мені доля поля світлість,
Господь даруй мені ідей,
Нових історій відкривання,
І відкриття твоїх дверей,
Хай спогад душу омиває,
Благослови святий отець,
На нові благії прохання,
На світ, і Бога і людей.
2015

Захмарене небо спустилось на землю,
Дощем по душі моїй вбитій іде,
Далеке і близьке, що так було поруч,
За гори високі мов сонце зайде.

І вже не сміятись, не гратись базікать,
У погляді скутім душа помира,
У камні гранітнім відблиском світить,
Відлуння що тихо мене забува.

В полоні печалі-безвихідь залежна,
Скувала мене мов ранкова роса,
В просторім краєві Дніпром і Десною,
У даль простяглася річкова коса.

Красою на згадку мене чарувала,
Манила до себе чудова та мить,
Де голосом диким зозуля кувала,
Куди я приходив водиці попить.
2015

Злюдніла мить, і погляд твій,
І вічна в них розлука,
Печаль і заздрість самоти,
Така вже в них сполука.

Натхнення бути в самоті,
І в вічному блуканні,
Між віражів і міражів,
І жити мов в останнє.

Не признавати чистих сліз,
Не вірити у сутність,
Шукати нове не своє,
Чинити нову глухість.

Наврочних мить розлук твоїх,
Вулкан нових амбіцій,
Творити поперек душі,
Не для своїх емоцій.

Душа загублена моя,
Твою завжди шукає,
Серед пліток у самоті,
Туманом осідає.
2015

Стою один на чужині,
В руках сорочка полотняна,
В дворі метелиця гуде,
Хода моя вже хмільно п'яна
Всі відвернулись від мене,
І рідні й близькі і чужі,
Тримаю у руках себе,
А під ногами той рушник,
Що мама мені вишивала,
У путь дорогу провела,
Заслабла ненька і пропала,
Не світить сонце днями вже,
І місяць блідний заховався,
В душі мороз пропаща тьма,
Ось так я в одинці остався,
Не так, не те,
Не ті й не ці,
Лиш пустим місцем був повсюди,
Судили мене язики,
Ненависні безликі люди,
За правду, за добро і честь,
Що я дарив тепло повсюди,
Той відцурались і зреклись,
Прості проклятії паскуди,
Стою один на чужині,
Вуста німіють, тіло й руки,
Я полечу у небеса,
До БОГА, янголів-повсюди.

Тривала мить і ми одні,
Лиш ти і я у двох у долі,
Кохана мить-завмерлий рух,
Розгублені немов у полі.

Тобі клонюсь, тебе люблю,
Ти моя врода, віра втіха,
З тобою тихо у віках,
Я пронесусь неначе віха.

2015

Нехай Різдво Господнє втішить,
Ця звістка радості для нас,
Христос у яслах народився,
І нам подав чудовий глас,
Любові, миру і достатку,
Хай колосяться всі лани,
Птахи по райському співають,
І дочекатись нам весни,
В вертепі у сім*ї і згоді,
Нехай благословить Христос,
Той що Ісусом назоветься,
Та подвиги звершить для нас!.
З Різдвом Христовим!!!
06.07.2015

Так тяжко жити в однині,
Оставленим коханням,
Ще тяжче – камінь на душі,
Полюблене в останнє.

Літає в мріях таємних,
В краях далеких носить,
Пером напише на стіні,
Сльозою лиш пригостить.

То сонце, то метіль в душі,
Бува й бузок пахучий,
Та все ж нема весни ніяк,
Лиш лід між нас скрипучий.

Я тут, а воно там,
Те щастя неминуче,
Потішить теплим вітерцем,
Й сховається за кручі.

Прийди до мене, пригорнись,
Тебе прийму з душею,
Сонет до неба напишу,
Й навік будеш моєю!!!.....
2014.12.31 грудня.

Бажаю я у Новий рік вам:
Багато щастя й подарунків,
Здоров’я, щастя і тепла,
І мир в усіх стосунках.

Нехай метіль змете все зло,
І ненависть у кручу,
І Новий рік приносить всім,
Баблосів цілу кучу.

Хай згинуть ваші вороги,
Хвороби і нещастя,
Засяє сонечком в хатах,
Лиш мир і спокій й щастя.

Хай в Новім буде нове все,
Гарніше й цікавіше,
Веселе, добре і нове,
І жити стало цікавіше!!!
2014

Життя живу і маю в ньому силу,
Ту гілку вірних почуттів,
Що схожа так на зливу,
То сонцем сяє чарівним,
То вкутається в хмари,
Буває заболить в душі,
Й сховається в кошари.
Але без неї не прожити,
Не бачити натхнення,
Бо все що маю у житті,
Її святі навчення……..
2014

Простяглася до
неба стежина,
Там де зорі сіяли
сумні,
Місяць по небу в
блакиті,
Там де зірки
світили тобі.
Роси сльозу
оплекали,
Та насів той
ранковий туман,
Що ми в
озері-щастям назвали,
Називався він
сивий обман,
Де твоє, де моє,
Хто це знає,
Де правда, де
доля гірка,
Лихорадкою щастя
тримало,
Змахом птиці, і
криком грака,
Вже очистились
води від спеки,
І не гріє так
сонце ясне,
Жайвір у полі
співає,
Про колишнє,
насущне, й святе,
І осиплеться
листя вербове,
Понесе його чиста
вода,
За моря, океани
дрімучі,
Туди де немає
тепла,
Я так вірив і
вірю у тебе,
Ти у мене єдине й
святе,
Залишайся
листочком з вербою,
І вода тебе хай
не несе,
Так душа болить,
давить нудьгує,
Загубилась вона у
степах,
Віднайди її
промінь щасливий,
У лісах у ланах
та степах,
Обігрій, зачаруй
невпізнанно,
Розтопи свої
чисті слова,
Дай води і
свавілля напитись,
Прийде віра і
правда нова,
Я з тобою і в
горі і в правді,
І у щасті-і ласці
тепла,
Хай Господь нам
подарить крильчата,
У любові кохатись
до тла.

В думках твоїх я хочу оселитись,
Щоб думала про мене кожну мить,
Щоб не змогла ти більше зупинитись,
Щоб в серці було те, що не згасить.

Я хочу мрією твоєю стати,
Я хочу, щоб в тобі палав вогонь,
Давай не будем більше зволікати,
Ти лиш в собі не охолонь…

Ти лиш знайди мене у своїх снах.
Поглянь, не відпускай на волю,
Ти мед відчуєш на вустах
І вирватись з обійм я не дозволю.

Я не дозволю бути в самоті,
Я буду з тобою до світання.
Той сон мине у темноті,
Та не мине моє кохання…

Прости, що перервав польоти мрій,
Прости слова націлених образ…
І оксамит обманутих надій,
Й, отрутою розбавлений сарказм…

Прости мене за ласку, за печаль
За ніжність і розбещеність мою…
За те, що моє серце не кришталь,
За те, що все життя Тебе люблю..

Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання
І любов’ю тебе напоїв…

Я чекав на цю зустріч роками,
В безнадії надію плекав…
Та не тими блукав я стежками,
І не тих до грудей притискав…

Казка-ніч розчинилась в бажанні,
Загорнулась в ранкову імлу...
Я з тобою був наче в останнє;
Віддавався з любов'ю теплу…

Я росою сріблястою вмився,
Загорнувся в серпанковий дим…
Та на ціле життя запізнився
Ще відтоді, як був молодим….

Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання,
І любов’ю тебе напоїв…

Любов- це надзвичайне відчуття,
Яке дарує у житті наснаги.
Воно не потребує каяття,
А потребує ласки та уваги.
Краса неголовне в коханні,
Душа окраса всіх часів,
Любов покається в зітханні,
Якщо кохать по-справжньому схотів.
Під час душевних поривань,
Людина здатна на неможливе,
Вона не боїться страждань,
Коли її життя щасливе!

Пролетіло літо,
Пронеслись роки,

Й ти любове
вічна,

Пронеслась в
віки.



Так кохалось
тяжко,

Так впізнало
крах,

Відвернулась
доля,

У твоїх руках.



Не співа вже
пташка,

Не дзвенить
струмок,

Все на дно осіло,

Від лихих чуток.

Життя прожити, не
поле перейти

Казала мені мама,

Усе впізнать,
побачить все,

Та цього дуже
мало,

Звести свй дім, і
власний сад

З натхненням
посадити,

Щоб внуки й
правнуки життя

У ньому ще
дожили,

Зустріть, любить,
не відпустить,

Кохання п*яні чари,

Життя прожить і
хліб зібрать,

Де колосяться
ниви.

Така вже гарна осінь на дворі…
Вальсує по деревах жовте листя
Яке прекрасне сонце восени…
Сумує вітер і летять лелеки;
Стоять могутні клени й ясени
І сріблом покриваються смереки…

Задумливо курличуть журавлі…
Летять кудись у свою теплу осінь;
Несуть журливу пісню на крилі,
Вдивляючись в небес блакитну просинь...

Яка чудова осінь надворі…
Який багряно-жовтий килим з листя…
І лише ми – два голуби вгорі-
У піднебесній вічності злилися…
Стоять дуби, мов ті богатирі,
І коси на березах розплелися…

* * *
Якби вдалось впіймати дві зорі,
Веселки обв'язати перевеслом,
Тоді б напевно подарунки ці
Сьогодні в подарунок тобі принесли.
Але по нашій немочі людській
Мені, на жаль, таке не вдасться,
Тому бажаю щиро, від душі
Кохання вічного, здоров'я й щастя!

Осіяний сонцем, і небом, і світом,
Ніжності вітру коханий взірець,
Душа золота-нещасна і вірна,
Якого ти поля? і неба гонець.
Тобою живу я, і вірю у тебе,
До Бога благання свої я все шлю,
Осяй окропи наші душі благиї,
Навіки їх разом прошу збережи.

Весенний воздух, и луна,
И звёзды светят нам лаская,
Всё берега и берега,
Река и жизнь совсем другая,
Цыгани карты раздают,
Кому валет, а кому даму,
Костёр не гаснет до утра,
И освещает чётко Каму,
Там из-даль лодочка плывёт,
Её волна любя качает,
И где судьба моя сейчас,
Цыганка старая гадает,
То кладёт крест, то туз червей,
То даму старую вздыхая,
Заводит новый мне куплет,
Над Камой песнями рыдая

З вуст твоїх я п’ю зелений чай
Вдихаю аромат цілющих трав…
Ти поцілунком кажеш: «Прощавай»,
А серцем просиш, щоб не відпускав…

Та я піду у чорну хижу ніч,
Пірну у неї з головою я …
Там не зустріну твоїх протиріч
Й твоєї гостроти, Печаль Моя.

Не розірветься кавалькада дум,
Бо біль душі вже не відчуєш Ти…
І не розтане в поцілунках сум -
Його запестить смуток самоти…

І вічність обійме гірлянду літ,
Благатиме покою у Творця…
Й неначе яблуневий первоцвіт
Заполонить образою серця….

Усьому є початок і кінець…
Зів’янеш ти в сліпій своїй красі…
Розтоптано й спаплюжено вінець
У степовій запиленій росі…

І моїх скронь сріблясту сивину
Вже не покриє поцілунок твій
Ти так і не відчула глибину,-
Її замів осінній суховій…

З солодких вуст я пив зелений чай,
Вдихав цілющий аромат із трав…
Ти шепотіла: «Милий, прощавай …»
Холодний місяць зорі цілував…

Нагадує твій подих-запах м*яти
А милий голос - шелести дібров…
Тобі б красу на щастя поміняти,
А скромну загадковість – на любов…

Тобі б забути снігові замети,
Не слухати б ні подруг, ні сестер…
Не вірити у cни та у прикмети
Ні вчора, ані завтра… ні тепер.

Тобі б мороз на квіти поміняти,
Помандрувати б в зоряні світи…
Понад морями чайкою літати
І з польовими квітами б цвісти…

З любов'ю милі очі цілувати,
У тьмі ночей серця переплести…
Сумні пісні на радість поміняти
І все життя б ту радість берегти…

Тобі б Красу на Щастя поміняти,
А загадкову скромність – на Любов…
За це я зміг би геть усе віддати,
Що в цьому світі грішному знайшов...

Сердце забилось тремтінням
Чия в тому є сивина,
Доля без грані і сили,
І випита чаша до дна.

Тобі, я завжди дорікаю,
За тебе, я Бога молю,
Твої чарівні рученята,
Цілую і вічно люблю!!!

Пролетіло літо,
Пронеслись роки,
Й ти любове вічна,
Пронеслась в віки.

Так кохалось тяжко,
Так впізнало крах,
Відвернулась доля,
У твоїх руках.

Не cпіва вже пташка,
Не дзвенить струмок,
Все на дно осіло,
Від лихих чуток.

Минають дні, минають ночі
Біжать роки, за ними дні,
Листки календаря гортаєм,
Чоло у сивий сивині.


Дитинство я своє згадаю,
І маму й тата ще не раз,
І те коли мене вони вели за руку,
Найперше в світі в перший клас.

Життя було барвистим степом,
Де колосилися жнива,
Там по другому соловейко тьохкав,
Та пісня й досі ще жива.

Росли і вірили у вічність,
Бажали ми усім тепла,
Не знали що роки у збіжжя,
Ріка їх випила до тла.