Ну що ж, вперед. Шукай свій ідеал.
І ту, для кого зможеш стати богом.
А я тепер спокійно сплю. Фінал.
Ти десь далеко. В долі за порогом.

Ненавиджу? Чому ж? Таки люблю.
Бо щирість так раптово не зникає.
Та між чуттів себе не загублю.
А далі що? Всевишній один знає.

Жодна із них, отих твоїх нових
Не змусить серце загорітись знову
Ти бачитимеш в них лише чужих.
І погляд їхній не відбере мову.

Жодній із них, тих бажаних твоїх
Ніколи ти не будеш так потрібний.
Так мучився від докорів моїх
Ну що ж, вперед. Ти знаєш, чого гідний.

Мені байдýже - в пекло ти чи в рай.
І не хвилюють всі твої печалі.
Світанок скоро. Швидше догорай.
Іди, тікай, біжи, але чимдалі.

Коли ти вирішиш піти,
Усе враз затамує подих.
Розбити серце, мабуть, - подвиг
Задля високої мети.

Коли ти вирішиш піти,
Розкриється забута рана.
(Не забувай мене, кохана,
Десь на причалі самоти)

Коли ти вирішиш піти,
В душі роздасться канонада.
Стрілятиме чергóва зрада
Там, де приєднані світи.

І все тепло впаде за нуль,
Ти впевнений, що ти - єдиний?
Биття всередині застигне
Під штурм смертельних в серце куль.

Мрійливо-зоряним крилом
Всі ночі разом перетнуться,
І всі життя в одне зійдуться.
...а кулі рвуться напролом.

Коли ти вирішиш піти,
Не бійся, навіть не заплачу.
Подумаєш, кохання втрачу
Та потім зможу віднайти.

2015

Таких не беруть в дружини,
Таким не дарують квіти.
Із ними роки - години
Із ними - бажання жити.

Заради таких - у прірву,
Клянуться сягнути неба.
І квітку з вершини зірвуть
Віднайдуть нові планети.

Порівнюють із кришталем,
Вони повсякчас потрібні,
Їх образи за вуалем
Нічним міражам подібні.

Захоплено недосяжні
І так відчайдушно щирі
Слова-карамель протяжні,
На зиму летять у вирій.

Примхливі, мрійливо-горді
З очима, мов океани.
В останнім своїм акорді
Вони не відкриють рани.

Їх ім'я значать пунктиром.
І серце, здається лине.
Та доля голосить вирок:
Таких не беруть в дружини.

2014

Мабуть, в житті найважче - відпускати,
Залишити і рушити в дорогу,
Закрити серце за сталеві ґрати,
І приховати у душі тривогу.

Змиритися, що вже-таки кінець,
Згасити ще палаючу надію.
Так гаснуть, мабуть, тисячі сердець,
Втрачаючи свою єдину мрію.

Втоптати в землю ще живу любов
Заради іншої, ще рідної (?) людини.
Свою шукати серед молитов,
Щоб вибачитись за чужі провини.

Усе мине, ще не було речей,
Які б з роками не пішли у вічність.
Час все стирає: спогади й людей,
Час все забере в свою хаотичність.

Ти почекай, твоя настане мить,
Щоб щастя світле у руках тримати.
Ти не дивися, що воно болить,
В житті, мабуть, найважче - відпускати.

2014

Люблю тебе, знаєш, до болю люблю.
В прощальнім листі варто все написати.
Любов - це рівняння, що рівне нулю.
А ти пам'ятаєш?.. Тут краще змовчати.

Гортаю сторінки минулого днів.
Горять хай! Там сліз було надто багато.
Ти щастя принЕсти мені не зумів.
А часом достатньо лиш просто обняти.

Ти думав, я буду з тобою завждИ,
Така собі лялька, яка не покине.
Та, лиш коли снігом притрусить сліди,
Ти все зрозумієш... І пам'ять застигне

На миті, де з сонцем сміялись разом,
Як мріяли жити десь за океаном,
А сніг полетить лебединим пером,
Засипле дороги, прикриті обманом.

Тепер, коли будуть між нами моря,
І чаша терпіння залита до краю,
Погасне на небі чергОва зоря,
А я тебе більше уже не згадаю.

2014