Сиджу в своїй хатині милій,
Через вікно дивлюсь в світ білий.
Мені стає тут дуже сумно -
І хоч цвітуть всі квіти буйно ,
І сонце в білім небі сяє,
Перед очами ніч я маю.
Але ту ніч, яка палає
І мою землю в прах рубає,
А разом з нею мою душу
Я врятувати її мушу!
Але без зброї і без слів,
Що перетворять все це в гнів.
У кого помічі шукати?
Хто може власне серце дати?
Щоб довести ,що вся країна -
Повинна бути ,як родина.
Всі чвари й злість лишати в ній,
А перед всіми - всіх дружній.
Щоб кожен був сестрою й братом,
А не якимсь безжальним катом.
Країну власну не покину.
До щастя ,правди серцем лину!