Коли кохання є
то морок огорта
то холод пробира
занадто часто
занадто довго
коли ж бо жінка йде
то чую знов
як морок огорта
як холод пробира
і так завжди
і завжди так.

Звичайно ж є той хто вмирає
Я вирішив не втручатись
хай тіло впаде по дорозі
Чого бракує тепер так це руху вперед
бо був то я
Мрець той хто звіряє себе по мені.

Дівчина гарніша за сльози
що рясніш за квітневі зливи текли
очі позичені водоморозом
в яких відбивались бажання мої
пам”яте, голубе в серця царині
руки мої у безчассі вимкнутих мрій
згадую човен стегна
згадую трепет замріяних вій
у лиха годину і радості час
вітаю тебе найгарніша
і пісню веду

Той так прожив життя що зміг побачить все.

Кінець.

В другім житті він бідним став,
насправді бідним, зовсім без нічого.

Забудьте Квебекантропа,
хлопа, що ні на кого а ні трішечки не схожий.

Ах! Ах!
Вмер
птах

Птахи
голуби
Наші долоні

Що з ними стало сьогодні
що себе впізнати не годні

Колись їх бачили
в ясній висі зустрічались
у небі ширяли
з радістю спілкувались
себе пізнавали
з такою легкістю

Що з ними зараз
чотири долоні без пісні
вони мертві
і спорожнілі

Я скуштував кінця світу
твоє обличчя руїною стало
бо затихли чотири голуби
бо вмерли чотири долоні
Опали
одна біля одної вряд

І питаєм себе
В скорботі
що за смерть таємнича
яка таємнича робота
у смерті
яким шляхом таємним у нашій тіні
куди наш погляд не в змозі сягти
Смерть
з”їла пташині життя
впіймала пісню й політ перервала
чотирьох голубів

що лежать перед нами
без променя душ
і без тріпотіння сердець.