ВАНІЛЬ
Я полюбила так надмірну Вашу Худобу
Всю гостроту її раптових поворотів
Непропорційну до безпечності криву
І пафосність лиш шкірою натягнутих зворотів
Я полюбила злегка висохшу губу
Так ляйденшафтліх вміючу брехати
Усю зрадливість
Її відтінків повноту
Дитину прагнучу в собі вбивати
Я полюбила неповторну гіркоту
Яка мій терпко-солодкавий смак гріха вбиває
Сповна притворство
І насправдві простоту
Яка лиш в сні Тебе Тобі прощає
Усю поверхність
оречевлену ходу
І пустоту в очах-мою сестру
Вашу кору, так по-земному юну й молоду
Усьому ставлячи й міняючи ціну
Я полюбила зморшки від чужих усмішок
Ненаданість мені й бажання брати
Всю чужість, вирвавшу мою
Й невміння
мені мої закони відпускати
Я полюбила Ваш крихкий, тонкий, найтонший стержень
Я полюбила двічі в день його ламати
І лиш вночі осколки Ваші розглядати
Проходячи ногами края тіл
Приймаю біль
Вбиваю біль
і твій
і часто мій
Я полюбила Вашу безпорадність і табу
Які лиш Ви і Я навчилися приймати
Ваш фетишизм, Ваш збочений маразм
В яких набула вміння забувати
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --