І там, де осінь
Входить в мої коси,
Вичісуючи лишнє із думок.

Там зорі ночі
Через мої очі
Дарують світу світла рай-струмок.

І там, де сонце
У моїй долоньці
Дарує усмішку моїм лиці.

Дощі розлуки
Омивають руки,
Холодні пальці розпашілих щік.

Тут сон, мов казка
Із твоєї ласки,
Як сонце, грається в мені.

Тут колір листя,
Мов любов-намисто,
Метелики в моєму животі.

Тут сірі будні -
Маски незабутні,
Бо ти тут, поруч. Сонце, посміхнись.

Загляну в очі...
І собі шепочу:
Осене-казко, тільки не проснись.

2015

І час нам залишатися у тінях.
І час нам відпускати старий день.
Час... Кудись іде він так незмінно
Зі стрілками годинника вперед.

І час нам прокидатися для світла,
Евтерпою натхненними сповна,
Щоби поезія та пісня в світ летіла,
Щоб розквітала у серцях весна.

А нам час зоставатися у тінях
І нести світло у похмурий світ.
Гойдатися краплинами на віях,
Чи натяком на усмішку услід.

І час нам нести тепле щире слово,
Щоб кожен свою душу розбудив.
Бо слово - вічне, сильне та казкове.
Митцю, відчуй в собі його порив!

2015

Аж до сліз...
Жінка ця переповнена світлом,
Переповнена сонцем по вінця.

Із душі
Виливає вона його світу,
Виливає щастя промінця.

Лиш слова,
Ці легкі та стрункі пілігрими
Виринають рядками віршів.

Я сповна
Наситилась теплом її рими.
Кожен вірш, наче сповідь зі снів.

Жінка ця
Якусь таїну має в усмішці
І теплом поглядає із ніжних очиць.

Аж до дна
Поринаю в поезії річці.
У очах же і радість, і сум струменить.

Із весни
Її щастя черпаю натхнення.
Бо у ній стільки щирості, правди, тепла.

Наче сни,
Кожне слово її - одкровення.
Бо така вже Любов. Її щастя - життя.

2014

Я обожнюю очі.
Це маленькі планети:
Десь є метеорити,
А то і цілий дощ,
Десь вогонь серед ночі,
Десь ширяють комети,
Кратери десь пориті
Різних розмірів й площ.

Я обожнюю очі.
В них життя є відбите.
В них весняна є радість
Та осіння печаль.
В них слова є пророчі,
І їх зміст там відкритий.
В них у мандри пускаюсь
Я без зайвих вагань.

Та існують все ж очі,
Де лють, страх та підозра,
Вицвілі та нещирі,
Жовті від сліпоти.
Поглядом вони сочать
Кров і радість оточень.
На душі у них гирі,
Що вже не піднести.

Та існують все ж очі,
Що зсередини сяють,
Свої іскри пускають
Зорепадами в світ.
І осяюють ночі,
Напувають до краю.
І вогонь в них палає,
Що розтоплює лід.

Не ховай свої очі,
Бо без них я осліпну.
В твою ніжну безодню
З головою лечу.
В них усе найдорожче,
В них усе, що потрібно
Тут, без тебе, сьогодні,
Тож у завтра я мчу.

Я обожнюю очі...
Твої сяючі очі.

2013

Вірші на серветках -
Забуті послання.
Самоті в куточку
І без адресата.
Вірші на серветках,
вірші у куточку.
Злегка десь розтерті
З душі кровоточать
Вірші на серветках.

Самотній у барі
Із гальбою пива
Поет-нечупара.
Щось шкрябає стиха
В маленькій серветці.
Губами ворушить
Словами, що з серця,
Вливаючи душу
В вірші на серветках.

Скромненька панянка.
І столик в кав"ярні.
Серветки обписує
Почерком гарним.
Але чи знайдуть
Ці слова адресата?
Чи довго самотньо
Судилось лежати
Віршам на серветках?

У поїзді стиха
Всамітнилась пара -
читають поета
Вони, нечупару.
Читають панянки
Розбірливий почерк...
А що буде далі?..
То вже прошепочуть
Вірші на серветках.

2015