Поцілунок:
легкий, неповторний,
на дотик - м"який,
на смак - меганіжний,
солодкий, ванільний , такий дивовижний!

Цілуєш невтомно і я, донестями,
в полоні твоєму розщіплюсь на гамми,
занурю в твоє волосся свої рученята
і в міцних обіймах тебе цілуватиму я...
Тихенько ти скажеш мені на вушко:
"Люблю донестями 'свою подружку'!

25.03.2016

Смуток осінній, вже й листя опало
промінчики сонця затихли на мить.
Дивно, здається, тебе вже немає
в моєму серці... ти просто десь зник.

Душа не тріпоче і серце дівоче
занурилося знову в осінню печаль,
ковток гарячого чаю... мимоволі тебе я згадаю
так тихо, так ніжно, ковток за ковтком і тебе забуваю.

0сінь 2015

Старенька, зморена, в хатині,
Сиділа бабця з чорними очима.
Не розовіли щоки в неї вже по-весні,
Не було вдосталь навіть люблячого серця.

Сама самісінька зосталася в своїй хатині,
Не чути білше музики, немає навіть співу.
Лиш затаївшись у куточку біля печі в хаті,
Вона нашіптує комусь сумні казки крилаті.

І скільки ще залишилося їй, ніхто так і незнає,
Ніхто ж і навіть не посміє, і не запитає.
Ось так й залишиться старенька свою старість доживати,
Сама самісінька в куточку біля печі в хаті...

Ти прийдеш і забереш мене сьогодні,
На цілий вечір ринемо з тобою в почуття
Ти ніжно цілуватимеш мої долоні,
А я їз задоволенням шептатиму твоє ім’я.

Ти нагадаєш мить тонкої насолоди,
А я в обіймах потону без вороття.
З тобою бачу світ без перешкоди
Ти – моя радість, ти – моє життя!


20.04.2015

А час летить зі швидкістю трембіти,
ломає всі мої стереотипи,
пригнічує колишній ідеальний стан
і зводить результати всі в капкан.

Залишивши мою позицію в минулом,
бере початок від душі мого відлуння
і втягує у свої нереальні плани...
Летить, летить зі швидкістю земної гамми.

Встигаєш ти чи не встигаєш - не його біда!
Він тихо йде собі, поки живе душа
Оцей незвіданий промінчик часу, який рахує небуття.
А лиш зупиниться на мить - і зникне все, чого і так в тебе нема!

26.03.2015

Твої руки невтомно мене зігрівають
Так хочеться знову сказати тобі
Як сильно тебе я кохаю,
Як хочу я бути з тобою завжди.

Я хочу лиш бути завжди біля тебе
Даруючи посмішку тобі на вік,
З тобою лиш бачу я своє натхнення,
З тобою лиш хочу цю вічність прожить.

2013

Крокуючи омріяними сходинами,
Ми забуваємо весь час,
Що десь під нами синє море
Бушує кожну мить і кожен час.

Крокуючи безмежними лісами,
Ми кожен раз оновлюємо рани:
Оті холодні кришталеві скріпки,
Що залишились в серці вже навіки.

Крокуючи назавжди в невісомість,
Ми розбиваємо знайомий для нас шлях...
Й навіки вічні залишається між нами
Те море, що завжди бушувало під ногами.


2013

Тримаючись за руку поруч з тобою,
Неначе та зірка, що сяє весною,
З надією в серці з думками на волі,
Тримаюсь я міцно твоєї долоні.

Десь тихо шепоче трава серед ночі,
Скоріше благає зажмурити очі,
Замкнутись серцями в нічному тумані
І тихо радіти цим щастям в дурмані.

2013 рік

Іноді навіть краще бути не разом..
Відчути цю невимовно-нестерпну біль всередині..
..неначебто ниє все тіло;
все це ванільне кохання - воно просто нам необхідно..

Всі ці квіти, цукерки, обійми, весілля.
Хіба ж це не чудо побути хоч раз божевільним?!
Надіти промінчик осінній на своє кохання
і бути щасливим вже першого вечора, неначе востаннє..


2013 рік

Давай залишимось на самоті
у спогадах весняної тривоги
Давай не будем "я" і "ти",
а лиш єдине "ми" утворимо з тобою.

Давай залишимось назавжди
в завісах ненадійної дороги
Давай ми зтворимо з тобою щастя -
весняне щастя, сповнене надією любові.

Давай залишимо з тобою знак
на всю сторінку голубого неба
Давай не буде більше "ні", "я проти", "щось не так"
... єдине "ми" і щастя нам відкриє двері.

2014

Не всерйоз живемо ми на світі
У бездаленій своїй душі,
І не чесно буде не радіти
Тим поривам з блиском у вогні.

Ми безболісні творіння
Здатні лиш на тихі почуття,
Ми малі та безневинні
Залишаємось завжди в сумних очах.

Нас покличуть,ми прийдемо
І від втоми заберемо вас..
Нас залишуть і покинуть
Не згадавши і повік тей час.

Дуже болісно так жити
Адже ми лиш залишки тепла,
Нам приходиться терпіти
Ваші змучені,сумні серця..

2011

І знову плач, і знову сльози
Мене охоплюють повік.
В тривозі сумній на дорозі
Я лишу вам свій записник.

У ньому є речей багато,
Які залишила нам матінка-земля.
Там сумні погляди козаків
Висловлюють свої найкращі почуття.

Занедбане вкраїною Полісся
Описується в ньому аж до сліз,
Його засмучене червоне листя
Кружляє у таночках скрізь.

Листочки ті були не справжні,
То були залишки людських страждань.
Вони змагалися за подих щастя,
Затриманий в реакторських руках.

Змагання те було з пітьмою,
Яку залишила нам матінка-земля.
Вона не дінеться ніколи
Із їхнього тяжкого небуття.


2011