Вона дивилася у воду
На сонця промені ясні
Вона ховала свою вроду
В чудову пору навесні

Вона так щиро посміхалась
Коли не дивиться ніхто
Вона так щиро сподівалась
Що принесе весна тепло

Тепло в чарівну її душу
І тут нагрянуть почуття
Вона розділить свою ношу
І серця ніжного биття...

19.03.15(Досич В.Л.)

Я не поет але скажу словами
Про почуття які даровано мені
Я радий що зустрілися ми з Вами
На цій бентежній і скупій Землі

Звели з розуму своєю Ви красою
Блиском очей та ніжністю долонь
Нічого я не міг зробить з собою
В серці моїм запалили Ви вогонь

І цей вогонь горить із середини
А шепіт Ваш все роздува його
Це забагато для звичайної людини
Та й і для серця бідного мого

Та я потрапив у відкриті сіті
Що обплели мене із голови до ніг
Таких міцних немає у всьому світі
Із них я вибратись уже не міг

І кожен день мені так важко з Вами
Але без Вас моє життя пусте
Я на колінах перед Вашими ногами
А любов моя все більш і більш росте

Бо Вас неможливо не любити
Від щирої душі це Вам кажу
І ради Вас все більше хочу жити
У вас же тільки взаємності прошу

12.05.10 [Досич В.Л.]

Чудес багато в світі бачу
Що пішли від Всевишнього руки
Але одне я Вам зазначу
Найкращий з них це Ви - жінки

Вашу красу описують поети
Й буває їм не вистачає слів
Художники змальовують портрети
Що проживуть ще сотні днів

Ви дочки, матері, дружини
Ви мрії, музи й мавки лісові
Й заради Вас ми кожної хвилини
Готові все віддати що є на Землі

В Ваших очах потонули міліони
У їх безмежній вічній глибині
Бо просто їм не писані закони
Коли горять вони неначе ті вогні

Створіння Божі що іще сказати
Усе написано в наших очах
Ми Вас не можим не кохати
Не можим не літати в небесах
25.05.11 [Досич В.Л.]

Ви людям усмішки даруйте
Хоч на душі завжди печаль
А серце все кричить рятуйте
Та ніхто не чує це на жаль

Та і навіщо комусь знати
Що так тривожить по ночам
Коли не можеш навіть спати
Ти молишся своїм Богам

Коли не радує нічого
Коли втрачаєш життя смак
Не бачиш доброго ні злого
Ти не міняєшся ніяк

І все стає таке буденне
І так триває день за днем
Живеш життя своє злиденне
З давно погашеним вогнем

А навкруги людей чимало
Та відчуваєш що ти сам
І ніби все уже дістало
Й не хочеш вірить чудесам

Думки сумні туманять розум
А палець тисне на гачок
І постріл цей подібний грозам
Завершить твій життя шматок

30.07.14 [Досич В.Л.]