Мити п"яти в калюжах з сновидами
в палітурках губитись книжок,
що лишились навічно у приданне,
із волошками між сторінок...

Бігти берегом рідним по Млинові,
де давно вже немає млинів
і любов передати цю синові,
щоб він нею,як я володів.

павутинням снуватись осинами,
на одвірках, на лямпах,і стелями,
і торкатись до каменю спиною
й засинати на плитах веселими;

пити воду джерельну і жменями
набирати пронизливі згадки,
і ставати легкими мішенями
для кохання таємного, вкрадки.

не боятись ні грому, ні помислу,
навіть жовтогарячої заздрості,
довірятися Божому промислу
і упертій оновленій парості.

і нажебрати щось у торбиночку
біля хвіртки Покровської церкви
надкусити ще свіжу скориночку
й дочекатись спокійної смерти...
28.07.15.

Житами дихала і медом, і грушевим нектаром...щем.
ловила в річечці за садом обручку сонячну ,
дощем
стікала,пахла хлібом і прокидалась на світанні
за третім півнем і зітханням
старого дуба за вікном.
як ті серпневі цвіркуни,така мала була й щаслива
і вічно боса. Споришем і тими капищами снила -
без жертв, богів - одні молитви,
по лезу сповіді гонитви,
і бабин образ з рушником.
14. 08.15
Ліза Колос

Вже друга весна обкрадена,
заплакана й простоволоса,
приходить до нас,облаєна
зкривавлена,гола й боса...
І просяться в душу хлопчики
з криничного дна очима...
із стрічки новин,як горобчики,
ховають від когось спини.,
щоб підлий хтось в них не вистрелив,
не зареготав вдоволенний,
кістками котли не вистелив,
зкаліченних,обездоленних...

Недавно у це не вірилось...
В тремтячі бабусині істини:
що все,крім війни,відміряєш,
від голоду землю їстимеш.

Я соняхи бачу в снах своїх,
де падали хлопці й плакали..
І падаю там уже- коло їх,-
і чую:усе,-відбалакали...

Приходить до нас облаєна,
зкривавлена,гола й боса,
вже друга весна обкрадена,
заплакана й простоволоса.

Свічками віконечка світяться...
Вона у них дивиться й молиться,
руками впивається в Ліствицю...
Земля оживе,все загоїться.
27.02.2015