Віднесені вітром почуття
мов вітрила мого корабля
бо колись засів у мілководді
на берегах твого кохання.

Зацерствіли твої слова
бо розлука довгою була
та це не іграє жодної ролі
якщо у серці немає любові.

Стала пустою твоя душа,
що колись переповненою була
і дарувала кожного дня
безліч щастя,радості,добра.

Зів’яв той цвіт надії,
що будував для нас мрії,
долі наші розплелись
дороги в майбутнє розійшлись.

Хай не пестять мінливі багатства
очі твого серця
бо солоною сльозою обітруться
рани твого ж серця.

А у душі моєї обірвана струна
бо прогнила любов твоя
і тихенько потоне журба
у келиху червоного вина.

Не рони сльозу

Ось настали не спокійні ночі
небо пахне вже свинцем
і щоб до світанку до тягнути
сьогодні ночуватимемо в окопі.

В грязі, голоді і холоді
на брата хоч півлітра
в руках подружка АК-47
в кишені біблія біля серця.

На посту буду першим
і сну чекаю я з нетерпінням
бо ти приходиш до мене у снах
і це єдина радість в цей скрутний час.

Крізь сон тихо прошепочу,
пробач кохана!
я сьогодні до дому не прийду
не поцілую, не обійму.

Пробач за образи,
за те,що так рідко говорив теплі слова
пробач, я не зі зла
і по скроні побіжить сльоза.

Нас окружать по різним сторонам
накриють непреривним вогнем
і у кого в грудях серце ще б'ється
лиш позавидує тим, хто вже десь там.

Все життя пробіжить під дулом автомата,
а в руках зіжата фотографія твоя
в останнє загляну в очі сипаратиста
як взагалі носить таких земля?.

Якщо в кімнаті заворушиться фіранка
чи раптом відчиняться дверчата
ти будь ласка, не лякайся!
це до тебе прийшла,душа моя...

Автор: Володимир Мартиник
11.01.2015 р.