Повертайтеся живими
Ти знов здригнулась, земле моя рідна.
Від пострілів, від горя, від смертей…
Невже це твоя доля, Україно,
В сльозах дощу ховать своїх дітей?!
Обличчя юне на плиті надгробній.
Самотня мати, згорблена від туги.
«- Як він загинув?
- В боротьбі хоробрій! -
Ліг в яму сам, але прикривши друга…»
Бо в того вдома янголятка-діти.
І жінка жде, вагітна ще одненьким.
І на свята вона чека не квітів,
А щоби тата обняли маленькі…
Ви там в бою, повз вас літають кулі.
Гроза і дощ, і ненависні крики.
Що у майбутнім? Дні лихі в минулім?
Хіба ми вже до цього стану звикли?!
Плач, Україно, ти дітей ховаєш.
Ховаєш цвіт, по ньому йдуть ногами.
«Плоди від незалежності збираєш!»
Так шепче дідько ворогів устами.
В горлянці стане кожному хай фраза.
Язик зламає кожен хай невіглас!
Моя країна – не життєва фаза,
Моя країна – горда і чарівна!
Солдати, милі, я за вас молюся.
І вам з молитвою я віру посилаю.
Ні думкою, ні серцем не здаюся.
Живими повертайтеся, благаю.
2015
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Самооцінка: 4