В кімнаті стало забагато невідомих книг.
Ще й ця задуха серед квітня.
Завіса серед друзів сплетена із диму та інтриг.
Весна ж бо не прийде по тебе і по них.
Ковтай легенями повітря злив,
із паленими книгами,за дверцями каміну.
.. Я добре знаю що говорю,бо бачила як він палив,
багаття серед площ,ставлячи бак у кабіну.
А ми стояли поряд з ним, допалювали втому.
І навіть після стількох років,не розказуй нікому,
скільки попелу розсипалось по наших підвіконнях,
скільки зим намагались забути про дим на чорних долонях.

Mepi Benovski

всі твої комети згоратимуть,просто змирися з цим
стікатимуть сльозами,як небо над айвою
всіх твоїх найближчих друзів огортатиме сигаретний дим
як довкола обстріляного конвою

ти так і не зрозумів в чому річ
тягнеш руку до дзеркала ,де сміються померлі друзі
хмільніють від пива,граю брідж
ховають мотузки для тебе в картузі

тобі випала фішка,класти на очі мідну монету
відправляти по стіксу усе найдорожче
колись паромник передав тобі естафету
ти його розвів,як в степу розводять вогнище

за надцять віків зникла різниця між круглим й квадратним
за стільки років ти втратив себе,не сприймаєш себе адекватним
та все що кругле,не завжди квадратне
бо все що втрачене,не завжди назавжди

ти так і не зрозумів в чому річ,
що написала доля над твоїм родинним гербом
..не конче потрібно бути у центрі подій,
щоб стати замисленим зоряним небом.

Я відкриваю вікна по ночі,щоб впевнитись у вуличному сні.
Вивітрюється смак,
не вивітриться тиша.
Щоб ти на звук її ішов наосліп через воду і байрак,
щоб яблука залежані збирав і клав в рюкзак до одягу і книша,
щоб всі ті речі,що є на тобі просякли вогкою землею,
щоб йшов у вигадане мною місто з матерії і клею,
щоб голос твій у темряві просвічував душу з бетону.
Прийди і прокинься зі мною по один бік кордону.

02/2015