На швидкості заспаність покине
В ритмі чотириколісся
Мандрівника, що порине
У світанкове дійство закулісся.

Допоки глядач ще спить,
Готують виставу без лаштунків
Вершини, що очілля вдягли
З туманів, хмар і відтінків.

Птахи хоровими переспівами
Зачали побудку ніжну.
Сур'я встає, сур'я дарує,
Він ніч долає сурово-грізну...

І чада лісу, поля і поточків у людській подобі
Вбираються, красуються лляним вбранням
Та мандрівника у ладу та в супроводі -
Зодягають, на галявину ведуть загаттям.

І у колі край води
Молвлять чада гуртом:

Сур'ї дараб, Сур'ї дар,
Що так безмовно,
Проте мелодійно сходить -
Він ж бо господар,
Мо світанок приводить.
Приводить, коловорот заводить.
Водяне плесо виграє,
Проміння злате сурить,
Заграва чари розтуляє
Розтуляє - та забавою пробудить.

І бавлять флейта, волинка, флояра
В такт диких ударів стрімкого хороводу
І співанками чада зовуть Світояра
Аби ранок дню приніс насолоду.

Це моя мала ода смерті!

1
Ні, не вмерти,
лише майнути до початку початків.
Посеред безоглядної німоти,
печерної пустоти
вихід до волі єству найти .

2
Вряди-годи
серця кволий стук
і здавлений повітря ковток у горлі,
промінь в зіницях ще не стух
Його зародок жевріє в жерлі.

3
Волога, сира стеля.
Не марним стане мій відхід.
Відійти хочу до вищих сфер,
скористатися нагодою світанку,
очистити свідомість у лоні печер.

4
І творячи легенду,
Прагну змінити світ,
Спадок предків возз'єднати воєдино,
Щоб зродився новий міт,
Нині себе старого я покину.

5
Непохований навік,
себе не прирік на погибель.
Звільнитися би від печерних кайданів
Долаючи варни щабель...
Чи стрітить святитель із кола рахманів?

6
На брунатно-зеленому мохові
Присів межи галасу , крякоту.
Дамся чути воронові,
Най витягне з печерного мороку,
Обміняю волю на мідний гріш…

Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…

Горі долу, горі долу -
Лем грива й хвуст видніють,
То чортуватого коня Татоша
Люди днись не взріють.

Прийшов на буркут, на поток
Води студеної ся напити,
Ніхто ні в лісах, ні у горах
Не годен ’го нияк імити.

Десь вун стратив свою лабу,
Ще й підкови прибиті криво,
Но типірка шукайте коня
Де ’го крилатого носило.

Прийшов на буркут, на поток
Води студеної ся напити,
Ніхто ні в лісах, ні у горах
Не годен ’го нияк імити.

Файно му жилося в ґазди
Не битий, нигде не голоден,
Та сяк хтів вун тотої волі,
Через паланки був скакати годен.

Прийшов на буркут, на поток
Води студеної ся напити,
Ніхто ні в лісах, ні у горах
Не годен ’го нияк імити.

Літать татош попуд хмари,
Біла фана, кунь сиринчі
най'го люде нараз спузнають
по крилах в динь ай зночі.
20.02.12