Куточок раю на землі,
Це місце поряд із ним,
Воно наче в імлі,
Повіває вітерцем легким.
Вони стояли поряд і дивились,
він у далечінь, а вона у небесну глибінь.
Навкруги лише тишина,
Яка вдовільняла її сповна.
У такі миті, коли хочеться торкатися блакиті,
Гріх промовляти слова розмиті.
Вікна навстіж відкриті.
Душа віддається йому.
Вітер обнімає думку пусту.
Стихії життя,
Це сенс буття.
Кохання торнадо пройдеться
В глибині душі грозою озветься.
Холодним дощем омиваються вії,
раніше це була повінь, тепер залишки надії.
Сонячне проміння, це спогадів тління—
мовчазне моління.
У думках посуха—почуттів розруха.
Щоб розтопити закам’янілі брили.
Тримай мене…
Тримай щосили.
2015