ходить сон коло вікон
і голосить під ними
прокидайтеся діти
а діти мовчать

2016

сталь обгортає листами тіло
великими – тулуба
меншими – пальці
а зовсім тоненькі впиваються в серце і там прорізають рани
і рани оті кровоточать любов’ю
до ворога
вбитого
а потім потрохи приходить свідомість
витираєш меча від крові
витираєш себе від крові
і вже є розуміння що це синоніми

2016

Під час дощу літають іскри –
вони з мого багаття,
вони з мого вогню.
Вони – уламки зір, які я бачив,
вони – то крихточки мене.

Під час дощу літають іскри,
мені печуть, мене обпалюють,
мене пропалюють наскрізь.
Бо я папір – під час дощу і на дощі.
Бо я папір,
і я папір,
і я – горю.

2016

холодно вітряно си!ро
гаряче па́люче у! мені у! вогні
духів танцюючих на! стіні оборони душі
холодно вітряно до!щ
у небі лякають громи
душу готуй до зими
у! вогні
у! вогні
дерево жертвенне у! мені
ванни із жертвами у! тобі
ніж подавай

2016

всі хто просили тиші
всі хто просили щастя
всі хто просили квітів
померли

а тепер тут живемо ми
і просимо те саме
і це аж ніяк не печально
правда?

2016

Будьмо знайомі – сонячний бог, повелитель сонечок.

2016

– Йдучи досередини дійдеш до меж. Якщо ти смієшся і плачеш – чому ти живеш?

– Я тобі відповім на горі Раґнарьок.

2016

Спека спалила останніх людей –
б’ються сини Ізраїлю.
Боги помирають у вогнепісках –
б’ються сини Ізраїлю.

Загинув Ізраїль –
та б’ються сини Ізраїлю.

2016

терористи ховають у місті зброю
дурні терористи

найстрашніша зброя зараз читає і думає
найстрашніша зброя зараз вечеряє

готується спати і мріє
про краще життя

2016

Плаче Республіка над синами, полеглими у бою. Плаче моя Республіка!
Сльози її пекучі. Сльози її гіркі.
Доля беззвучно ходить поміж німими тілами, картає себе за все.
За очі, що стали скляними, за зими, за страх – за смерть, за смерть, за смерть…
Доля беззвучна ходить. Мовчить.
І плаче, плаче моя Республіка! Навіки спинилися вірні серця. Навіки замовкли вуста, що їй поклялися в любові.

І плаче, і плаче, і плаче моя Республіка! Та очі ясні її. Бо серце її згоряє святою палючою, святою безмежною, святою караючою злістю на ворогів.

2016

зі щитом чи на щиті
кричали люди усміхненим воїнам
а воїнам по дев'ятнадцять
у ворогів кулемети

2016

Культу особи не вибудовую –
спльовую.

2016

Впало на квартал гудіння літака –
вгодований шум затих.

Дорослі надіються, хрестяться, моляться
богу з ім'ям "Цивільний".

Діти дивуються, в небо вдивляються,
показують пальцями на чудо металопташине –
йому посміхаються...

Проростає весна неспокійними квітами аж до сонця.
Поспішає рости мала рослинка,
бо добре земля удобрена.

2016

Впало на квартал гудіння літака –
вгодований шум затих.

Дорослі надіються, хрестяться, моляться
богу з ім'ям "Цивільний".

Діти дивуються, в небо вдивляються,
показують пальцями на чудо металопташине –
йому посміхаються...

Проростає весна неспокійними квітами аж до сонця.
Поспішає рости мала рослинка,
бо добре земля удобрена.

2016

Поміж космічних струн і стебел всесвіти дивляться в тебе: "Агов, людино! Що там нового на зоряній карті?".

А ти їдеш в плацкарті.

2016

у Дніпро крокують когорти душ
сохне документів китайська туш
сльоза вибухає в оці...
мої полководці!
врятуйте Китай!
врятуйте Китай! ви потрібні Китаю!
мої полководці, благаю!
давайте наказ. кожен із нас тут готовий померти.
колись ми боялися смерті.
тепер же ні. ворогів женіть, мої полководці!
за вами Китай!
драконе, літай!
повітря, гори!
чужинцю, помри!
пиши, перо!
крокують когорти в Дніпро!

2015

Колони із білого каменю
Із білого каменю арки
Старий поруйнований храм
Всі тії камені
Сонцем є зранені
Покриті є часом як тріщинами
Покриті є часом як небом
Наповнені місяцем тепло-холодним
Спогадом водним
Дуже огненним
Сходом нічним
Колони із білого каменю
Співом вібрують птахів неіснуючих
А може й реальних
Просто яких ти не чув
Розум сколихують
Гаряче дихають
Пускають морози по шкірі
В твоїй сумніваються вірі
В тобі сумніваються теж
Тихо запрошують
Росами зрошують
Ноги твої
Колони із білого каменю
Грайливо струмує в них магія
Твої сподівання струмують у них
Підступно-лихих
У затаєній змові
Твої всі любові
Моляться їм благовійно
Натхненно шукають себе
У розгублених тінях опівночі
У віднайдених тінях удень
Вони пам’ятають всі рухи
Серед них є мандруючі духи
Колони із білого каменю

2015

Люди – дивіться!
У небо дивіться!
Слухайте тиху Всесвіту вічність!
Cмертність
свою тиху слухайте!
Люди – дивіться!
У небо дивіться!

Зорі рухайте!

2015

Вечір пахне ліхтарями…

Йду – повільно.
Дивлюся – прямо.
Позіхаю, не прикриваючи рота.

Сьогодні –
Субота.

2015

Ліхтарі-конформісти світять оранжевим –
от би вже бути старим, зрівноваженим.
От би гуляти спокійно по вулицях –
дещо загубиться.

2015

Ми шукали ідеали – всього мало нам було. Ми співали, ми кохали, та шукали ідеали.
Ми усіх людей питали, ми питали неба. Ми шукали, ми шукали!..
Але ми, дурнí, не знали,
що вже їх –
не треба.

2014-2015

Кудись поспішають трамваї. Напевно – до краю. Кудись поспішають – бо їх там чекають.
Кудись поспішають. Напевно, так треба. Шляхами згоряють: до мене, до тебе…
 
Туди поспішають і хмари молочні, там ждуть горизонти розпрямлені й точні. Вони поспішають.
А запах – нелітній. Життя пролітає у березні й квітні…
 
Ну ось – поспішають трамваї. А скоро вже – іній. Кудись поспішають десятками ліній.
Вогнями он сяють зупинки ще й досі. Кудись поспішають трамваї…
 
Наступною – осінь.

2014-2015