Тонке й оголене стебло.
Над ним безжалісно занесена рука.
І неважливо, що було,
Важливо, - що немає вороття.
Один чіткий
нестриманий удар!
І чути: обірвалося життя...
Ти зберегти, здавалося, хотів
Для вічності її ім’я.
Її нетлінний ніжний цвіт
Лишив у склянці на столі.
Для неї ж зупинився цілий світ!
А ти зі смерті довго ще радів...

Це тінь твоя.
Тебе - нема.
Лиш блиск очей,
Відлуння скель,
Хвилі озер,
Згарок ночей,
Мертві світи...
Де ж ти?

немає слів
думки тобою тяжіють
весняні вірші вечорів
гріють

лине туга
струни душі зачіпає
її мелодія проста
крає

Коли за вікном дощ
І холод заліг на дно,
Швиденько прямую у душ,
А після – дивитись кіно.

Цукерку до чаю візьму,
Хай ковдра мене обійма….
Коли за вікном дощ,
З душі відлітає зима

Коли натхнення полишає
тебе напризволяще
І залишається тобі
лише блукати в хащах
Ти не забудь
Про світло в своїм серці,
яке немов крізь скельце,
Твій осяває путь.

Ніщо твій сон не зрушить
І, звісно, не порушить
Той віри теплий слід,
Яке промінням грає
в твоїй душі.
А ймення їй - поезія й вірші.

Під прапором пливемо в далечінь
І як далеко самі ми не знаєм,
бо капітан наш п’яний,
така і наша путь.


02.12.13

Я намалюю тобі небо у віршах,
Стягну до купи фарби кольорові.
Пізнаєш щастя в різнобарвних днях,
Всі хмари будуть зіткані з любові.

На них яскраві напишу слова,
Зігрію їх я подихом привітним.
В них оживуть осушені моря,
Німі пустелі та замерзлі квіти…

Тиха свіча, смак терпкого вина,
Що зігрівають щоночі...
Місяць німий і зоря мовчазна,
Тиша засліплює очі...

Бринить життя
у кожнім слові.
І барвами чарує всіх.
Її життя - веселий сміх,
а велич то її основа.
А що то є - то рідна
українська мова.

Ти любов спопелив пустелею
І у очі піску насипав,
Заховався десь там під стелею -
Із реального світу випав.

Обгорнувшись павучим мороком,
У тенета свої затягуєш.
Відбілив їх чорним порохом -
І без жалю дбайливо підпалюєш.

Білі нитки ніяк не розплутати,
Срібне сяйво здається бажаним.
Павутиння узяте морозами -
Його вітер гойдає зламаним.



03.06.2015

Із твого келиха вилазять змії,
в руках блакитне і червоне полотно.
Життя і мрії.
Чи завжди так було?
А зрада? Пам’ятаєш?
Як приголубившись, цілунок завмер на губах...
Чи снилося тобі у снах,
що буде так?
А він з квадратного вікна
дивився і...мовчав.
Він знав.
А ти?
Як ти віддав своє життя
і власні мрії?
Розхристані живі
й розп’яті на хресті.
Скажи мені...

01.06.2015

Поцілунок обпалений кулею,
і здається, що вже не дихаю...
Ти побудь зі мною
Чуєш? Будь зі мною!
Заховались від усього світу ми.

Зорі сяють вночі, аж світяться,
ясним променем зігріваючи...
Чи ти любиш мене?
Люби мене!
Пташки вранішньої не чекаючи.

Пролетить уранці шукаючи
і знайде нас, в обіймах
спалених.
Чи пробачиш мені, кохаючи?
А чи просто так...пробачиш?


13.05.2015

Віддай усе. Себе всю до краплини,
І скуштувати дай чудний напій
Комусь іще, якійсь чужій людині.
Як вип'є й не відвернеться - твоє.


27.12.14

Самотня чаша на столі мовчить,
Пустеля поселилася в кімнаті.
І тиша холоднечею кричить,
Гостям не раді вікна більмуваті...

Панує темінь, блимають вогні
В людському серці зроду зачерствілім,
Що не навчилося любить ясні
Рожеві ранки й роси білі-білі!..

І теплі зорі, що роняють світ
І гріють поглядом ласкавим,
І дні привітні, лагідні, як цвіт,
З промінням чистим сонячним яскравим...

Не чує серце музики садів
І не співає сонячні веснянки,
Бо вже не снить отих далеких снів
Де зоряні квітують вишиванки.

Світи мені, Божа зоря.
Дай сил не зректися дороги...
У затишку вівтаря
вгамуй мої болі й тривоги...

Хранителю, спокою дай
ратаям на сонячній ниві.
Їх душі в обіймах тримай,
Нехай вони будуть щасливі.