Miłość ofiarowała mi się,..................Любов об’явилась мені,
lecz ja cofnąłem sięod jej oszustwa;...........але я відсахнувся.
Bog zapukał do mych drzwi.............Бог постукав до моїх дверей
і przestraszyłem się;.......................і страх мене огорнув.
Wołała mnie ambicja...............................Амбіції манили,
lecz bałem się ryzyka.........................та я ризику боявся.

Mimo to pragnąłem............................. Попри це я прагнув
dać sens mojemu życiu...................надати сенс своєму життю.
Teraz już wiem,................................І зараз я збагнув:
że trzeba podnieść żagle................Потрібно підняти вітрило,
i dać się zanieść wiatrom............віддатись вітру призначення,
przeznaczenia........................куди б човен мій не занесло.
dokądkolwiek zaniosłyby moją łodz.

Nadanie sensu życiu...........................Надання життю сенсу
może doprowadzić do szaleństwa,............може довести до сказу,
ale życie bez sensu.........................але життя без сенсу –
jest torturą niepokoju..........................це велика тортура
i prożnych pragnień,..................неспокою і марних прагнень,
jest łodzią pragnącą morza...............це човен, що прагне моря
i jednocześnie bojącą się go............і одночасно боїться його.

.......Edgar Lee Master.....................переклад ...Н.С... ....

Розбите серце, ті рвані рани,
Хочеться швидше втекти від обману…
Брехня, лицемірство світ полонили,
А у правду і чесність ми цвяхи забили.
Куди ділась щирість?.. нема, закопали…
Наскільки всі люди акторами стали,
А наше життя – новим серіалом.

Ми граєм, вдаємо, виконуєм ролі,
А як не вдається, тоді дубль 2!
Ми пробуєм знову задіти до болю:
Образити, вдарити словом, рукою…
Коли ж розумієм, б’ємось головою –
Навіщо, для чого?.. Пробачення просим,
А потім, як завжди, робим те саме…

Це входить у звичку, стає вподобанням.
Робиться швидко, а у кінці – зітхання…
І знову – вибач – наступний дубль.
Так все життя, хоч ми маємо вибір.
Все ж - не в серіалі, життя – не сценарій.
І нам вирішати, що ж буде далі.
Вистачить дублів, образ і насильства,
Пора зрозуміти, докласти зусилля
Й з нової сторінки жити почати -
Хоча б трішки більше правди вживати:
Щиро всміхатись, за інших радіти
І не брехати… Та як зрозуміти ?
Я це все зробити ? Як себе змінити ?

Минає осінь, листя опадає
І серце рветься до зими.
Зима – це холод, все у ній вмирає:
Вмирає й розпач, залишаємсь ми…

Замерзли почуття, закам’яніло серце,
І вже не знаєш, чи воно заб’ється,
Та й стало якось все одно
Душа вже до життя не рветься…

Упасти б в пропасть, провалитьсь крізь землю
Забувши жалість, жить стане простіш…
Розчарування забирає силу
І одночасно укріпля її.

Чомусь так хочеться втекти від світу
Чи просто зникнути, ну хоч на мить.
Здається, що так буде легше
Для себе і для всіх.

І незнання тоді не заважає,
Коли досягнута мета.
І все одно хто як вважає,
Людина в світі не одна.

Боїшся ризику, безпека не спасає,
Це марна трата часу, бійтеся її.
У пошуках безпеки півжиття минає,
Як не зупинишся, мине й твоє.

Тому на мить ти зупинися,
Задумайсь про життя своє.
Та ідеальним буть не рвися,
А залишись людиною, тим, ким ти є...

...Н.С...

Закрилося серце
Від світу, від болю
Захлопнулись двері
Захотілось спокою.

І вже не відкрити
Як сам не захочеш.
Навіщо так жити?
Ти й сам бути можеш!

Самотність спасає,
Вона друг хороший.
Та як привикаєш,
Більш нічого й не хочеш…

Нікого не треба…
Чомусь так чудово:
Свій світ, своє небо,
Нікого навколо!

Ніхто й не помітить,
Що ти не поруч.
Тоді як зрозуміти
Коли клянуться в любові?

Як говорять назавжди
Навіки з тобою,
А потім зникають…
Жахливо до болю :(


Тоді й замикаєш
Все, що можливо.
І не відкриваєш,
Хіба станеться диво…

Ти цього боїшся,
Та знов піддаєшся…
Можливо не зразу,
Та все ж – ти здаєшся.

А потім, як тільки
Буде можливість
Тебе ранять ще раз,
А ти робиш милість…

І ще раз і ще…
Ти вже більше не можеш
Терпіти це все
Й закриваєшся знову…