Коли до півночі лишається півкроку,
коли усіх нас огортає темнота,
ти ходиш тихо. У пустелі вроду
твою сховає і тримає німота.

Коли так плавно рухи твої сяють,
коли проходиш повз, повітря завмира.
Тебе тримають очі, ти й сам це знаєш,
що ця весна твоя, але чужа.

Годинна стрілка підповза для втечі,
і вікна так оманливо смішні.
Ти знаєш, що живі всі речі,
вони-струс мозку, келих на стіні.

Коли ти хочеш, бійся чи кричи,
але довіку звідси ти не вийдеш.
Омана мозок плутає душі.
і я боюсь, що ти когось тут скривдиш...

Коли сова розплющить свої очі,
коли олень пірне у глушину,
візьми мене в холодні сиві кручі,
де в білій сукні плавно потону.

29.09.13

Обличчя знайомі.За ними - пітьма.
Бетонні пустелі регочуть дарма.
Давно вже забуто всі подвиги щирі.
Якщо ти поцілиш-мішень зіб'єш в тирі.

І фото пожовклі на стінах висять,
ти хочеш у гніві їх всі позривать,
але не змагайся, не вийде... Лише
ти серце сховаєш під зайвим кліше.

Та й сам вже не знаєш - де ти і хто.
Тобі всі говорять: "Ти хлам, ти ніщо"
І нотки протесту бунтують в душі.
Сліди на Планеті змиють дощі.

А як ти хотів? Серед безліч мільйонів
ти не особливий, як всі, з електронів.
Можливо щось пишеш, вночі, чи малюєш,
але тут часи такі - цим не здивуєш.

Якщо ж ти надумав щось феноменальне,
то шанси на успіх зовсІм нереальні.
У вихорі цінних паперів, "бумажок",
тобі вже ніхто не зробить підказок.

2013

разОм у щасливе майбутнє?
Не судилося, мабуть, нам.
Ти спогад чогось незабутнього,
А насправді-звичайний хам.

Що й сказати? Печаль на серці.
У думках лише пустка й тьма.
Що робити? Не знаю. Дійсно
жити далі так сенсу нема.

Але сили скінчити-немає.
Страшно з зашморгом долі стоять,
І так само мене пожирає
лет страшних дат і сум'ятть.

Але чесно-я сильна! Я зможу
у житті цьому все пережить.
Зими злі я закрию дверима,
Буду віддано світ весь любить!

2012

Мої слова немов втекли від мене.
Хто зна, від сліз чи забуття?
Але одне: душа немов шалена
і все навколо дике і смутне.

Покинь усе, лиши свої тривоги.
Тобі пісень співать до забуття,
але це важко, як душа зім'ята,
їй нічим більше сміху здобувать.

Коли б хтось знав, що я веду з собою
непримиренну й глупу боротьбу:
безсмертя там намішане з журбою,
слова бринять: впаду, а чи піду?

Упасти легко-взяти і зламатись.
І струни у душі своїй спалить,
але встократ страшніше підійматись:
співать пісень, коли душа щемить.

03.03.13