ЗАСПІВ

Ой, леле, леле, – день пливе за хмари,

Ой, леле, леле, що там за біда?

Ордою йдуть чи турки, чи татари,

Чия ж оцього разу та орда?

Чия, чия? Поляни чи древляни,

Чи половецькі сіті на вітру?..

Мовчать, мовчать насуплені кургани,

Лиш тирса вслід посвистує: «Ату!...»

Ячить красуня в небо половецька,

Кульбаба їй у очі сипле цвіт,

І на щоці сльоза уже, здається,

І серце обертається на схід.

Була ж вона для когось незвичайна

І вимріяна, бажана була.

І бились войовничі половчани,

І скіфи не жаліли свій булат.

Тепер отут в степу стоїть торішня,

І кличе серце серденьком: «А-у-у!!!»

І вже не баба, а висока пісня

Ногами розколихує траву.

Зайду у степ глибокий на світанку

І за світ серце випущу – лети!..


І кличе хтось: «Чарівна половчанко,

Світи ж мені іще, не одсвіти…»

2012

Повези мене у Красиве,
Де ростуть абрикоси й сливи,
Де на кінчику лободи
Коник виткав свої сліди
І гукнув нам: «Агов, братове!
Відшукайте мені підкову,
Бо без неї я не ходак».
Ми пішли по його слідах
В глибину, таїну віків,
Де блука войовничий скіф,
Де палаючі кураї гомонять про бої.
Сморід світом стоїть,
Скіфи ми – нічиї,
Ми прийшли у цей світ із гір,
Із далеких, холодних зір.
Станем руслом людської ріки
На роки, на століття, віки…
Перешерхли у вітру вуста,
І легендою вже оброста
На кургані скіф’янка свята.
Я сказала їй: «Ну, привіт!
Розкажи нам про білий світ,
Про поразки, бої, письмена…»
І здригнулася світу стіна.
87
Обвітрені сувої половчанки
Гострий погляд встромила в нас
Мудра баба, й спинився час,
Закрутилося, понесло
Криком лячним по світу зло.
Так було. Так було. Так було.
Я стою тисячами літ,
Удивляючись в сонця схід:
Може, прийде той вічний рід,
Що залишить красивий слід…
В кожнім віці своя орда,
В кожнім віці своя біда.
Хто проходить, вже не верта,
Тільки стелиться лобода
По тілах, по вустах, по слідах…
А над світом ішли дощі,
І тулилося небо до щік,
І стояв ХХІ вік,
І був поруч той чоловік,
Що спинив мого часу лік.
Десь росли абрикоси й сливи,
І сказала я несміливо:
«Повези мене у Красиве».
І дорога до серця – зліва

2010

ЗАСПІВ

Ой, леле, леле, – день пливе за хмари,

Ой, леле, леле, що там за біда?

Ордою йдуть чи турки, чи татари,

Чия ж оцього разу та орда?

Чия, чия? Поляни чи древляни,

Чи половецькі сіті на вітру?..

Мовчать, мовчать насуплені кургани,

Лиш тирса вслід посвистує: «Ату!...»

Ячить красуня в небо половецька,

Кульбаба їй у очі сипле цвіт,

І на щоці сльоза уже, здається,

І серце обертається на схід.

Була ж вона для когось незвичайна

І вимріяна, бажана була.

І бились войовничі половчани,

І скіфи не жаліли свій булат.

Тепер отут в степу стоїть торішня,

І кличе серце серденьком: «А-у-у!!!»

І вже не баба, а висока пісня

Ногами розколихує траву.

Зайду у степ глибокий на світанку

І за світ серце випущу – лети!...

І кличе хтось: «Чарівна половчанко,

Світи ж мені іще, не одсвіти…»

2012 р.