Місто сховало портрети
Героїв військових днів.
В мами лишились білети,
Та не лишилося снів.
Тільки засне і згадає:
В місті побитий син
Про пам'ять людську прохає
І падає вниз без сил.
Тоді утрачає віру
Мати бідна його.
Син не побачить милу
І не знайде свого
Сонця на білім світі –
Сонце тепер в серцях.
Як же вона буде жити,
Коли на душі лише страх.
У подушку мама заплаче.
Навколо забули всі.
І усе добре… наче,
Проте син лише уві сні.
У місті Вкраїни стяги,
Але не згадає ніхто
Героя і бідної мами,
Але всі сховали тепло.

Сказати світу «Спинися!» –
Не можна і миті чекати;
Сказати світу «Живи…» –
Йому ж бо під силу вмирати:

Палаючий дім на Землі
І вбиті вогнем гармати –
Сказав би щось світ мені,
Бо він лише вміє згорати.

І знову забили тривогу,
І знову не той наче час:
Благаєм про допомогу,
Але всім байдуже до нас.

Сказав би я світу: «Спинися,
Ти весь у крові, у вогні. –
Кричав би йому. – Схаменися!
Дай спокій моїй Землі!»

Та світ мене досі не чує,
Про мир і про тишу забув.
Він тільки невтомно чатує,
Аби боєць не заснув.
2015