Здесь ураганы разрушают стены,
Но мы не видим ничего другого.
А только с новой силой в наших венах,
Течет не кровь, а смесь из тьмы и смога.

Здесь тает свет, но в небе три луны.
Все звуки заглушает грохот шторма,
И даже память об огнях Земли.
Туманна и как будто вне закона.

Но именно она все делает знакомым.
И снова говорятся давние слова.
И снова будут ярче лун огни неона.
И не уйдут мечты, что отдала нам тьма.

Где мосты из молекул азота
Где запутались нити души,
Там в зияющей бездне тиши,
Скромно сам по себе бродит кто-то.

Этот кто-то двоякая личность:
Безучастный внимательный зритель,
Или тот, кто весь в вихре событий?
В этом суть и его артистичность.

Это Время. Живет на задворках Вселенной,
И плетет там нейтронно-протонную нить.
Оно есть вне всего – в этом вся его прыть,
И причина не вечных явлений.
2015

Ні Сонце, ні зірки, ані дощі,
Ні за цей рік, ні за п’ятсот мільйонів,
Свою незмінність не посміють зберегти,
Ніхто й ніщо такого не дозволить.

Бо Сонце змінює свій колір на зелений,
Якщо його весна перемагає,
Горять зірки, й течуть по наших венах,
Чи пилом нам на шкіру осідають.

А ми лежали на дахах Бродвею,
Коли вже небо зеленіти починало,
Й стікала ніч в моменти апогею,
Сталево-чорним і розплавленим металом.

Коли за сотні тисяч кілометрів,
Чи навіть двісті світлових років,
Ми бачили деталі в міліметрах
Страшних, холодних, і густих дощів.

Ми завжди знали-це лише до завтра,
Дощі вже скоро стануть теплі і легкі,
Й весни чекати на дахах уже не варто,
Бо у очах вона залишила сліди.

І вже тепер ідучи по асфальту,
Ми знали – все до біса нетривке,
Під шкірою в обох нас пульсувала карта,
Де вказано було, як нас весна знайде.
2015

Колись давно була весна
І довге дивне літо.
Та десь зо п’ять хвилин назад.
Зима вже тут нізвідки.

Так не сідай, і не лягай,
Не запломбовуй вікна,
А йди, кричи, біжи, тікай,
Не дихай цим повітрям!

Все в синій пил зітре зима,
На Сонці лід візьметься,
І буде тріснута Земля,
І з тріщин кров проллється.

Так що тікай, і не зважай,
Що іній вже на віях,
Ніщо й нікого не чекай,
Бо стіни світу згинуть.

І ти тоді вже не втечеш,
Застигнеш в лаві криги,
І вже ніяк не провернеш,
Свої земні інтриги.

Так що шукай непевний шлях,
І падай в гейзер весен,
А їх відкриє в димних снах,
Лиш доторк не небесний.

2014