Я постійно хотів піднятися вище стелі
Але планкою бачив лише стелю туалету
Я летів але мені чогось не вистачало
Та невидима рука на землю опускала

У мене гарно покладена плитка в туалеті
Я завдячую за це якомусь Моджахеду
Та все-рівно я не міг піднятись
Вище стелі свого туалету

А день за днем все мерехтить-минає
Надію як Ікар у крилах колихаю
Мрія під ранок згасає на очах
У каві гірчить нездійсненності страх

Я потрапляю в одні й ті ж тенета
І поринаю в дежавю розчарувань
Політ лише до стелі туалету
Неначе сон гіркий самообман

Я плюнув на все Я більше не міг
Я плюнув на весну Я плюнув на сніг

Стрибаючи з найвищої точки планети
Все-рівно не зміг злетіти
Вище стелі свого туалету!

Мене з дитинства ніхто не вчив літати
Як всі здивувались коли я полетів

Всі побігли за граблями мене з неба знімати
А я летів
наперекір летів

Я пробував любов намалювати і кохати
Потім довго у петлі висів

Виявилось я не вмію малювати
Ти не посміхалась
ти скривилась
обманув мене зір

Знизу всі кричали: « - Злазь!»
А я літав мені це не сниться
Ти мені посміхнулась
А я у відповідь скривився!