Логін
Пароль
Зареєструватися?
Забули пароль?
&
Автори
Поеми
Інша поезія
Рецензії
Публіцистика
Рейтинги
Статистика
|eng|
?
Вірші,
проза,
аналітика,
огляди
Автори
/
Ютченко Анна
Автор
Вірші (3)
Інша поезія (0)
Поеми (0)
Аналітика (0)
Проза (0)
Рецензії (0)
Публіцистика (0)
Коментарі
Інтерв’ю
За оцінками читачів
За оцінками "Майстерень"
За коефіцієнтом прозорості
За змістом
За назвою тексту
За кількістю коментарів
Останні прокоментовані
Огляди ⁄
Переглянути все відразу
•
* * *
‒ а знаєш я все частіше бачу її
все частіше впізнаю себе
•
саморух (продовження)
бо ти не зупиниш
цей рух і цей вир
•
саморіст
якби ж ти ходив за мною тихо
я б показала тобі як яблуні порослі туманом
Огляди
* * *
‒ а знаєш я все частіше бачу її
все частіше впізнаю себе
у гостроті її ліктів
у прозорості її шкіри та тонкості долонь
в її безіменності та безслідності зникнення
все частіше бачу
як її коси повільно вростають у воду
як їхньою міцністю і довжиною обіп’яло поверхню
і якби не та невимовна легкість
і якби не та наповненість світлом
що не занурює в глибину а тримає ззовні
і якби не той що приходить зі сходу
і приносить у руці сонце – розпечене яблуко
тіло б її теж врешті вросло б у водневу поверхню
‒ а я знаєш все частіше бачу його
все частіше впізнаю сліди
що лишає уздовж річкового берега
лишає голоси тихі і густі дзвінкі і гучні
лишає ті якими мовчав і кричав
лишає свої і чужі
лишає розбиті човни
лишає тумани крізь які не пройшли ми
лишає проміння і відображення
‒ а знаєш тепер я все рідше бачу
зір з роками слабшає
а втома зміщує сприйняття часу
і якби не та чиї коси
розпливлись по поверхні хвилями
і якби не той що приходить зі сходу
щоб попри біль та опіки
тримати вгорі сонце – розпечене яблуко
і якби не ці тумани
і якби не розбиті через них човни
і якби не випадковість
і якби не схожість моя з нею
і не схожість моя з ним
чи залишилось би хоч щось
опісля цього всього?
напевно що ні
напевно що
ні
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Вгору
саморух (продовження)
бо ти не зупиниш
цей рух і цей вир
і все те що є для тебе сущим
це небо що стає чорним й густим
і сонце що падає у воду як насінина
говориш собі:
хоч йди хоч не йди
дороги з роками поростуть ріками
а волосся не старістю а сіллю біліє блищить
як срібло на світлі
говориш собі:
йти чи не йти
бо ніч заливає пітьмою міста
бо не бачу не чую
попереду ці вогні як човни
все пливуть і пливуть перед очима
говориш собі:
дивись вже і місяць росте із води
стає обличчям милого
тягнись ж бо
йди до нього
йди
бо знову тоне
цей вир у ріці вже не зупиниш
як не зупиниш рух любові у тілах
тоді говорю тобі:
йди ж бо
йди
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Вгору
саморіст
якби ж ти ходив за мною тихо
я б показала тобі як яблуні порослі туманом
стоять холодні і тихі як тіні під травами
як все гойдають-вигойдують вітри
у колисці із віття сонце – золоте дитя
якби ж ти ходив за мною тихо
я б показала тобі як красиво
навесні поростають озера дощами
а краплини корінням вростають у дно
так міцно вода поєднується з водою
як поєднується в нас тільки пам'ять і час
а потім ніщо
а потім знов саморіст
і паводок збільшує тіло озер
якби я тільки змогла
якби я тільки зуміла
лишати сліди як насіння в землі
щоб не повертаючись рости і рости
у маленьких долонях золотого дитя
поміж міцного коріння весняних дощів
поміж скошених трав
де тіні липнуть до твоїх підошов
де кожен наш рух міцно вростає у крок
як вростає в тіло лиш поезія
тоді б ти знайшов
тоді б ти тихо пішов
за мною
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Вгору