Ті, що за правду вбивають
Кров’ю душаться, знаєш
Лиця ховають в забралах
Правду в труну не сховаєш

Як хворий лежиш в постелі,
То знаєш, що буде з тобою.
А в них крила вищі за стелі
Проб’ють броню болю...і воля

Поглянь у кого ти стрілив
Дощі китайками скрили
Червоним і чорним снігом
Впа́де правда на ваші могили...
2015

Тримаю лезо без руків’я,
Що ранить лиш мене – сум змий,
Бо Ревність лезу тому і́м’я,
"Самотність" в нього позивний

Цілунки час вбивали довго
Й мене врази́ли іскри ті
Раніш ти мав подобу вовка
Та з серцем чорної вівці

Тепер ти стис її зап'ястя
І диригентом долі став
Мотив підхоплює дзвін щастя
І десь далеко мій оскал

Протест свій висловило серце
Ножі у ньому леза гострять
В ошаленілому слів герці
Останній не за мною постріл

В двох дзеркалах душі твоєї
Навряд чи відіб’юсь ще раз
Я мов мара, а ти за нею,
Мій неприборканий Пегас
2015

Народжені у небі летять на вірну гибель
Де треба і не треба лишають свіжу плоть
І туляться серцями до дерев’яних шибок
Щоб залишитись жити на мить коротку хоть

І як їх спалить сонце вони вернуться знову
До хмар живих пожити воскреслі і цілі
Пересварившись в небі знов буде в них розмова
І хлинуть помирати маленькі кораблі

Вони б листи писали, та їм бракує сили
Своєю кров’ю лити ті літери прості
Вони б писали людям, котрі не хочуть жити
Про свою важку долю рукописні статті
2015

Дощ старий на п’ятдесятій вулиці
Сотий раз зіллє свою гармонію
Я пишу і серце щулиться –
А капела із природою

Юний листоноша шле послання всім
Але мокнуть вісті непрочитані
Обернувся він разів зо сім
І пішов шляхами битими

У примхливім серці суд йшов за судом:
"Чи обернутись,чи піти до неї...
Місяць з кимось вимикає знов..."
Врешті закрив до неї двері.

І той дощ поспів з душі поцупити
Ні то мрії ні то саундтреки з снів
Чорний в душу вхід у ту ж грозу
Той юнак мені сповна відкрив
2015

Вкраїна - пацієнтка світу
Їй спомагають знов іти
Жаль, в голові у неї тільки
Живуть мерзотники одні

Вона лежить на білім ліжку,
Подушка із тернових дум.
Все згадує ту чорну кішку
Сатрапа з і́м’ям Вельзевур

Мов черва точиться по тілу
Країни зламаних сердець
Війну – ту Світову Пухлину
Якби ж здолати нанівець

І хто знайде для неї ліки?
Стоять бійці-антитіла.
Не та́їть очі за повіки,
Йде проти вірусу "Війна"

Ах кате мій, дозволь я буду перша
В кайданах серце не змогло втекти
Від переляку, відчаю й не вперше
Від вироку що вільно виніс ти

Як відьму спалять завтра мене очі
На поприщі несказаних словес
Як епітафію ти приурочиш:
«Вона наївно прагнула чудес»

Засуджена без всяких інквізицій
На гільйотину йду, мов на виставу
Де лялька я, а ти такий же ницій
І лезом зігнеш всю мою поставу