Заплакані блакитні очі,які своєю глибиною примушують жити і боротися. Жовтогарячі коси ланів з криваво – маковими плямами,стоптані як споришеві стежки,груди,але невмируще серце. Поламані руки і ноги,та незламний дух. Обпльована лицемірами душа,та бездоганне терпіння. Обірвані струни в рідній пісні,але нестерпна жага до Життя і Волі – це моя Україна!!!
Немає в світі такого краю,де б жив такий волелюбний народ. Багато виросло бур’янів у Твоєму саду, Україно,та завдяки працелюбності ,із тернин проростають райські квіти. Ти плекала і плекаєш ,як мати,кожну дитину,але «в сім'ї не без виродків»,та відчаєм Тебе не скорити,Україно!
Вірю,сонце зійде на новому небосхилі,і висушить Твої сльози. Загояться рани,а шрами обростуть любов’ю твоїх дітей до Тебе,Ненько. І підуть в небуття чорні мережки на рушнику долі,залишаючи тільки яскраві барви щасливого майбуття!Вишиванкою стане Твій дім,моя Україно!.....
А поки з болем ,моя доле – Україно…. «терпи,терпи  — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи…»В.Стус

Моє життя в Тобі,Україно,а Ти в мені до скону будеш жить!!!

10.2015р