Неділя. На Майдані Віче.
Посходило мільйонне місто до трибун.
Питань багато, й кожне з них когось калічить:
Реформи, зміни, кошовий-брехун.

І кожен тут чогось бажає:
В країні кращій жить, трансформувати місто...
Та щось самому вдіяти ніхто не поспішає,
Бо справа це не їх, в них відпочинок, літо!

А на словах вони всі козаки хоробрі, патріоти!
Волають "Слава Україні!", мов молитву Богу.
Надвечір розійшлись усі. Мовля хтось: "Ідіоти.
Почніть із себе, приберіть свою берлогу!"

Вустами перехожого лунає істина гірка,
Бо в понеділок вже патріотичний дух пропав.
Бичка докинути в смітник вже сил не вистача,
Вкраїнець на дорозі його кинув й притоптав.

А ввечері нажреться він, обматюкає дівку.
Хоч не поб'є, й на тому дякую, козаче!
Лжепатріот руша собі на Борщагівку.
Наступної неділі знов на Віче.

2015 р.

Твоя хода не схожа на інакші,
Вуста твої різняться з поміж сотень вуст.
Думки мої про тебе відчайдушні
Галопом скачуть, мов шалений кінь без вузд.

Ти не модель й не голлівудська зірка,
У тобі не тече блакитна кров.
Та твої очі мов химерная приманка
Благають поцілунку знов і знов.

Не знаю я, що у тобі знайшов мій мозок,
Чом серце моє б'ється швидше при тобі.
Та знаю, що стосунки наші мов той порох:
Один різкий лиш рух - і буть біді.

Не хочу ненароком зруйнувати я нічого,
Та вже давно ці почуття зсередини гризуть мене.
Якщо не зараз, то уже ніколи
Сказати час "Кохаю я тебе!"

2015 р.